Американський психопат - Брет Істон Елліс

— Чого ти хочеш, Кортні? — бурмочу я, зупиняюсь, і випрямляюсь, досі нависаючи над нею, мій член досі наполовину в ній.

Вона відповзає до спинки, і він випадає з неї повністю.

— У нього рівний кінець, — кажу я. — Здається.

— Увімкни світло, — Кортні намагається сісти прямо.

— Господи, я йду додому.

— Патріку, — каже Кортні з осторогою. — Увімкни світло.

Я тягнусь до столика і вмикаю галогеновий «Тензор».

— Рівний кінець, бачиш? — кажу я. — І що?

— Знімай, — різко каже вона.

— Чому? — питаю я.

— Бо треба лишити на кінчику з півдюйма, — каже Кортні, прикриваючи груди покривалом від «Гермес». Її голос стає вищим, вона явно втрачає терпіння. — Щоб він витримав силу еякуляції!

— Усе, я йду звідси, — погрожую я, але не рухаюсь. — Де твій літій?

Кортні накриває голову подушкою і щось белькоче, згорнувшись у позі зародка. Здається, вона починає плакати.

— Де твій літій, Кортні? — спокійно питаю я ще раз. — Тобі треба його прийняти.

Вона знов белькоче щось незрозуміле і хитає головою під подушкою — ні, ні, ні.

— Що? Що ти кажеш? — питаю я з вимученою ввічливістю, повертаючи собі слабку ерекцію. — Де?

З-під подушки ледве чути схлипування.

— Ти зараз плачеш, я це чую, але ані слова не можу зрозуміти.

Я намагаюсь вирвати з її рук подушку.

— Тепер говори!

Кортні знову щось белькоче, абсолютно беззмістовне.

— Кортні, — попереджаю я, вже починаючи лютувати. — Якщо ти щойно сказала те, що мені почулось, — що твій літій лежить у картонній коробці в холодильнику, поряд із морозивом «Фрюзен Гладіє», і це — шербет… — Я вже криком кричу. — Якщо ти справді так і сказала, я вб’ю тебе. Це шербет? Твій літій справді шербет?

Я нарешті відриваю подушку від голови і різко б’ю її по обличчю.

— Ти думаєш, мене заводить небезпечний секс? — кричить вона на мене.

— Господи, воно того не варте, — бурмочу я, стягуючи презерватив так, щоб лишити вільних півдюйма чи трішки менше. — Бачиш, Кортні, й для чого це все? Га? Скажи нам.

Я знову б’ю її по обличчю, цього разу легше.

— Чому він висить на півдюйма? Щоб витримати силу еякуляції!

— Мене це не заводить. — Кортні в істериці, вона задихається, ковтає сльози. — На мене чекає підвищення, у серпні я їду на Барбадос і не хочу, щоб все це зіпсувала саркома Капоші!

Вона кашляє.

— Боже, я хочу носити бікіні, — завиває вона. — Я щойно купила в «Берґдорфз» «Норму Камалі»…

Я хапаю її за голову і змушую подивитись, як розташований презерватив.

— Бачиш? Задоволена? Сучко тупа. Ти задоволена, сучко тупа?

Кортні не дивиться на мій член, схлипує:

— Господи, давай з цим покінчимо, — і падає назад на ліжко.

Я різко вставляю в неї свій прутень і доводжу себе до оргазму, такого слабкого, що його майже нема, а Кортні плутає мій стогін сильного, але очікуваного розчарування з насолодою і одразу ж заводиться. Вона схлипує і хлюпає носом піді мною, тягнеться, аби пестити себе, але в мене почало падати майже одразу — насправді, ще під час того, як я кінчав. Якщо я не відсунусь від неї, ще маючи рештки ерекції, вона збожеволіє, так що я притримую край презерватива і буквально втікаю з неї. Після цього ми лежимо на різних краях ліжка хвилин двадцять, Кортні щось скавучить про Луїса, про старовинні дошки для нарізки, срібну тертку для сиру та форму для кексів, які вона залишила «У Гаррі», потім намагається зробити мені мінет.

— Я хочу знову тебе трахнути, — кажу я їй. — Але без презерватива, бо в ньому я нічого не відчуваю.

Дивлячись на мене і відірвавши губи від мого м’якого, зморщеного члена, вона спокійно відповідає:

— Без нього ти все одно нічого не відчуєш.

Ділова зустріч

Джин, закохана в мене секретарка, заходить до мого кабінету без попередження і каже, що об одинадцятій у мене дуже важливі збори компанії. Я сиджу за столом зі скляною стільницею від «Палацетті», дивлюсь у монітор, вдягнувши окуляри «Рей-Бен» і жую «Нуприн»[71], похмільний після вчорашньої кокаїнової вечірки, яку ми з Чарльзом Гамільтоном, Ендрю Спенсером та Крісом Стаффордом доволі невинно почали в клубі «Кричи!», продовжили в клубі «Принстон», далі перебрались у «Баркадію» і закінчили «У Нелл» о пів на четверту ранку. Хоча вранці, лежачи у ванні й потягуючи «Криваву Мері» зі «Столичною» після чотирьох годин неспокійного сну, я згадав, що була якась зустріч, дорогою на роботу, в таксі я, здається, знову про неї забув. Джин вбрана у червоний піджак із еластичного шовку, плетену спідницю з віскозних стрічок, червоні замшеві туфлі з атласними метеликами від «Сьюзен Бенніс Воррен Едвардз» та позолочені сережки від «Роберт Лі Морріс». Вона стоїть переді мною з папкою в руці байдужа до мого болю.

Десь хвилину я вдаю, що не бачу її, потім нарешті опускаю свої темні окуляри і відкашлююсь:

— Так? Щось ще, Джин?

— Ти сьогодні буркотун, — вона всміхається, сором’язливо кладе папку на стіл і стоїть, чекаючи, що я… що буду розважати її байками про минулий вечір?

— Так, простачко. Я сьогодні буркотун, — гарчу я, хапаючи папку, і кладу її у верхню шухляду.

Джин дивиться на мене, не розуміючи, а потім пригнічено каже:

— Телефонував Тед Медісон, і Джеймс Бейкер теж. Хочуть зустрітися з тобою у «Флютіз» о шостій.

Дивлячись на неї, я зітхаю:

— І що ти маєш зробити?

Вона нервово сміється, очі розширені.

— Я напевне не знаю…

— Джин, — я підводжусь і виводжу її з кабінету. — Що… ти… скажеш?

Це забирає якийсь час, але зрештою вона, налякана, здогадується:

— Просто… сказати… ні?

— Просто… скажи… ні, — киваю я, виштовхую її й голосно зачиняю двері.

Перш ніж піти на зустріч, я приймаю дві таблетки «Валіуму», запиваю водою «Пер’є», протираю обличчя лосьйоном, нанесеним на зволожену вату, потім додаю зволожувач. На мені твідовий шерстяний костюм і смугаста бавовняна сорочка, все — від «Ів Сен-Лоран», шовкова краватка від «Армані» та нові чорні черевики від «Ферраґамо». Я полощу зуби «Плаксом», потім чищу їх, а коли сякаюсь у носовичок від «Гермес» за сорок п’ять доларів, на ньому