Гербарій коханців - Наталія Володимирівна Сняданко

Але у свої «чорні» дні він забував про це. Тоді його мучила меланхолія, дратувало абсолютно все, він нездатен був зосередитися навіть на найпростішій роботі і постійно відчував напади люті з незрозумілих причин. Ірина відчувала, що він звик бути на самоті у складні життєві моменти, і Оресту незручно, коли вона бачить його у такому жалюгідному стані. Їй було цікаво, що саме викликає у нього ці напади безпричинного роздратування, і хотілося чимось допомогти. Але, поспостерігавши за ним кілька разів, вона збагнула, що найкращою допомогою буде не ображатися на нього за роздратовані тиради і не згадувати сварки «чорних» днів у білі.

Відчувалося, що Орест був їй вдячним за це, хоча вони ніколи цього не обговорювали.

Існувало ціле коло тем, які вони не обговорювали. Наприклад, зіпсута їжа. Ірина майже відразу після того, як переїхала до Ореста, зауважила, що він не любить викидати зіпсовану їжу. Коли вона намагалася допомогти йому і прибрати зі столу якісь рештки їжі, Орест, як правило, дратувався і просив її не заважати йому готувати. Підгнилий шматок печінки міг тижнями лежати у холодильнику поряд із протухлим яйцем і поширювати такий сморід, що Ірина боялася відчиняти дверцята. Але Орестові це не заважало, він уперто «не чув» прохань Ірини викинути зіпсоване, а якщо вона викидала, сварився з нею. Ірині спершу здавалося, що це один із проявів його загальної скупості, чи то надмірної ощадливості у певних, специфічних питаннях, але потім вона зауважила, що Орест потай доїдає зіпсоване і ніколи після цього не страждає від болю в шлунку. Мабуть, у нього в шлунку є якісь особливі ферменти, які потребують гнильних бактерій, щось таке, здається, є у псів. Ірина ніколи не питала Ореста про це. Та навіть якби і запитала, він точно нічого б не відповів, а зробив би вигляд, що не зрозумів чи що їй здалося.

Та їжа, яку Орест не доїдав, залишалася смердіти в холодильнику. А коли сморід ставав уже зовсім нестерпним, Орест виносив зогнилі рештки їжі на город і клав у куточку, а потім кілька разів на день бігав до того місця і нахилявся над купкою гною, ніби вдихаючи запах. У такі дні, коли запахи ставали особливо огидними, Орест малював. Натхнення приходило до нього несподівано, іноді він усе кидав посеред приготування їжі, вимикав газ і на кілька днів зникав у майстерні, вибігаючи лише для того, щоб понюхати якийсь зогнилий помідор чи курячу лапу.

Одного разу Ірина знайшла у нього під подушкою дивний талісман, схожий на геніталію якоїсь тварини у герметичній склянці з формаліном. Як випадково з’ясувалося потім, це був відрізаний пеніс сусідського собаки, який приповз до них на подвір’я здихати.

Коли Ірина щойно переїхала жити до Ореста, він запропонував їй не брати жодних своїх речей, а «почати все спочатку» і купити речі цілком нові. Ірина відмовилася, але Орест переконав її придбати хоча би білизну.

Вони разом ходили по крамницях і обирали. Орест наполягав на тих чи інших трусиках, Ірина погоджувалася, хотіла зробити йому приємне. Їй було дивно, що Орестові подобалося ходити по крамницях, їй зав жди здавалося, що чоловіки не люблять цього. Та Орест швидко втратив інтерес до шопінгу після того, як було куплено білизну. Потім, коли вони кохалися, Орест щоразу перед тим, як кінчити, вдихав запах трусиків, що їх він еквілібричним рухом звідкись видобував. Часто Ірині здавалося, що зовсім не звідти, куди вона кинула трусики, але вона зав жди доходила висновку, що це їй лише здається. І лише згодом вона збагнула, що нюхав він не її трусики. І саме задля цього намовив її купити нову білизну. Ірина перевірила свої здогади і переконалася, що не помилилася. Відтоді вирішила більше не снувати підозр, або навіть якщо вони і виникають, то не перевіряти їх на практиці.

Бруд. Це було її перше сильне враження від Ореста. А можливо, і взагалі найсильніше її враження від усієї цієї історії. Будинок Ореста був розташований у передмісті, яке вважалося комфортабельним і елітним попри незаасфальтованість доріг між будинками і погане постачання водою та електрикою. Довкола будинку Ореста лише кілька садиб були заселені. А більшість будівель їхні власники не встигли завершити у радянські часи, і тепер ці цегляні остови, які мали стати розкішними палацами, були заселені бездомними псами, кажанами, ластівками. Вночі звідусіль долинали моторошні звуки і шерехи, це було б ідеальне місце для привидів, але Ірина вже не боялася привидів. Вона боялася кажанів, яких тут було страшенно багато.

Передпокій починався сходами і розставленими на них брудними порожніми слоїками з-під закруток, закрутки з’їли кілька років тому, а слоїки так і не помили. Вони вкривалися липкою павутиною, смерділи, влітку там заводилася якась комашня. А поряд могли опинитися хліб, салат, баняк зі свіжим борщем, Орест спокійно ставив усе це в один ряд, сморід йому не заважав. Рукомийник у лазничці був так щільно вкритий брудом, що неможливо було визначити, якого він кольору. Ірина боялася мити в ньому руки, а одного разу не витримала і відчистила цей бруд. Орест, здається, навіть зрадів і відтоді намагався обережно користуватися рукомийником. Здавалося, він по-дитячому вірить у магію, пов’язану з чистотою, і намагається якомога ощадливіше та повільніше знову вкривати рукомийник звичною варствою бруду, аби розтягнути несподівано здобуту чистоту якомога надовше.

Орестова ощадливість, як і решта його рис, мала у собі щось дивне, надломлене. Він міг зробити Ірині зауваження, що вона використовує забагато миючого засобу, прального порошку чи недостатньо старанно закручує поламаний кран на кухні, але при цьому ніколи не шкодував грошей на дорогу їжу і випивку. Часом його ощадливість набувала рис патологічної скупості, а іноді він виявляв несподівану, навіть надмірну щедрість. Пріоритети, згідно яких він вважав ті чи інші витрати доречними або ні, були дуже дивними для Ірини, звиклої до зовсім іншої психології ощадливості. Її батьки вчили поміркованості в усьому, тоді як Орест був людиною крайнощів. Він мав кілька захоплень: хороша їжа, вино, альбоми з репродукціями, бібліотека, а насамперед найцінніша її частина – колекція казок. На це він не шкодував грошей. Усе інше не цікавило його взагалі, а тут його аскетизм та відмова від мінімального комфорту іноді набували майже ґротескових рис.

Ірина довший час