Позолочена рибка - Барбара Космовська

class="book">Був пізній вечір, коли Аліція долала сходи, а наздогін їй лунав кларнет пана Грабінського. У квартирі поруч закінчувався телесеріал, а крізь нещільні двері чутно було, як її мешканці готуються до вечері. Вище поверхом знову скандал. Пан Рогочий репетував, що більше цього не витримає, і Аліція згадала Сариних батьків. Але чомусь не її саму. Не сьогодні. * * *

А мама привітала її яскравою помадою на губах, які склалися в майже дівочу посмішку. На голові пишалася зачіска, вкрадена в популярної співачки.

— Як я виглядаю? — вона невпевнено глянула на доньку, сподіваючись схвалення.

— Добре, — коротко відповіла Аліція й попленталася до своєї кімнати. Зачинила двері, не прислухаючись до маминих питань, і сіла роздивлятися фотки, зроблені на канікулах.

Лише перед сном обидві повернулися до розмови.

— Можна увійти? — мама стояла на порозі. Макіяж вона старанно змила, а волосся зібрала у хвостик.

Аліція глянула на її пригаслу радість, і їй анітрохи не полегшало.

— Ти звинувачуєш мене, що я дозволила собі бодай трішечки почутися безтурботною, коли ти повертаєшся така пригнічена, — зітхнула мама. — Мабуть, ти маєш рацію. Не треба було мені…

— Я зовсім не впевнена, чи маю рацію, — Аліція глянула на маму. — І я вже нічого не знаю! Не маю поняття, як мотатися між двома моїми домами! Я тону в стражданнях, а тоді знову радію, що ти нарешті щаслива! Як на каруселі… — схлипнула вона й дозволила мамі обняти себе.

— Я тебе розумію. Якраз зараз я це усвідомила. Бачиш, — продовжувала вона, не випускаючи Аліцію з обіймів, — я вже непристойно доросла, а ще недавно звинувачувала весь світ за те, що коли мій шлюб розпався, я залишилася зі своєю проблемою сама…

— Але ж це ти покинула тата!

— Ні. Просто я першою мала мужність сказати, що немає більше сенсу вдавати чоловіка й дружину. Може, я зробила помилку, що відмовилася від боротьби за наш шлюб, але хіба можна щось вибороти самій…

Мама знову виглядала, як і раніше. Невблаганні зморшки не давали усмішці з’явитися на її обличчі, а очі потьмяніли. Аліція вразилася, що можна так швидко постаріти. Просто на очах.

— Але я хотіла поговорити з тобою про інше, — мама знову глянула на доньку. — Зараз ти переживаєш дуже важкий час, і можеш вимагати, аби я була поруч. А я… Я давно не була такою щасливою. Я не вибирала миті, коли щастя могло прийти, воно прийшло само. Та це не значить, що я байдужа до твоїх проблем. Завдяки тобі Фридерик став важливим і для мене. Подивись…

Мама витягла з великого конверта якісь папери.

— Це запрошення на консультацію до трьох найкращих онкологів у Європі. Дитячих, звісно. Завдяки моїм знайомим зі Стокгольма мені вдалося домовитися про консультації й обстеження. Тато й Клаудія ще не знають, що невдовзі Фридерик отримає ще один шанс. Треба лише почекати на підтвердження…

Аліція підхопилася й побігла по телефон.

— Дзвони, — благально прошепотіла вона.

— Я б воліла переконатися, що все залагоджено остаточно.

— Подзвони, ну будь ласка.

Мама слухняно набрала номер.

— Ох, яка ж ти нетерпляча! — зітхнула вона, похитавши головою. — Не можеш навіть трішечки почекати…

— Вони зраділи? — допитувалася Аліція, коли мама, поговоривши, поклала трубку.

— Так. Проте поводяться розважливо, — відповіла мама.

— Що це значить?

— Вони радіють, що в них з’явилася нова можливість, наче вогники в темряві, як каже Клаудія, та водночас розуміють, що ці вогники згасають. Щойно довелося викликати лікаря. У Фридерика підскочила температура.

— Прошу тебе, — схвильовано мовила мама. — Будь мужньою, як і вони. Ти теж мусиш вірити у вогники…

ПОДАРУНКИ

От уже тиждень, як Сара уникала Аліції. На перерві розчинялася в юрбі учнів. На уроках низько схиляла голову над зошитами і, крім звичайних слів увічливості, вдавала, що Аліції поруч не існує. Спілкувалася найчастіше з Бертою або Мілкою. Цікаво, що причина їхньої сварки, Борис, оминав Сару десятою дорогою. І перестав чіплятися до неї на перервах.

Невже це перша подружня сварка подружжя псевдо-Цуговських? — подумала Аліція, самотньо стоячи біля шкільної крамнички.

Після уроків дівчина поверталася додому, щомиті перевіряючи пошту на мобільному. Листопад, старший брат жовтня, ще завзятіше нападав на перехожих, проганяючи їх з вулиць крижаним вітром і заморозком.

Роберт мовчав як риба. Лише зрідка надсилав щирі вітання, якими Аліція ділилася з Ящіркою.

Хлопець уже повернувся з Відня. Із першим успіхом. Йому пообіцяли якусь чергову стипендію. І тій Касьці-віолончелістці також.

Певне, геть маленька та стипендія, якщо Роберт не може дозволити собі нормальної розмови чи есемески, — в’їдливо подумала Аліція, ховаючи мобільний глибоко до кишені. У цю мить залунала мелодія Вівальді.

Мабуть, мама, — Аліція сягнула по мобілку. — Повернеться пізно або й дуже пізно.

— Це Класна Панночка? — почувся Робертів голос. — Я телефоную, щоб запитати, як ся має такий собі хамелеон. І як справи в його хазяйки.

— Так собі, пане музико з Відня, — відказала Аліція, силкуючись посміхатися. — Ще раз вітаю тебе з успіхом.

— Ми зможемо відзначити його найближчої суботи? Мені б дуже хотілося особисто побачити хамелеона, — продовжував Роберт, а листопад на очах в Аліції перетворювався на спекотне літо.

— Можеш з ним привітатися. Це навіть потрібно, бо про тваринок треба піклуватися. Тим більше про тих, кого ти приручив… — засміялася вона в слухавку, вражена, що пора року залежить від маленького сріблястого мобільника, а не від того, що скаже дикторка по телевізору, та сама, яка здається, зустрічається з Костеком Бонком…

Всупереч