Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки - Хендрік Грун

— Ось вам ідеальна причина для відправки дронів, — заявив пан Беккер.

Учора за обідом пан Дікхаут прочитав уголос листа від керівництва, де зазначалося, що віднині мешканці зобов’язані платити один євро за кожну випиту чашку кави та 20 центів за кожне з’їдене печиво. Це викликало шквал — та навіть не шквал, а справжній ураган! — обурення. Яке гучне порушення прав! Нема більше поваги до старих людей. Почалися розмови про війну та давні добрі часи, в яких нам було обіцяно безтурботну старість. «У такому разі я просто приноситиму свої каву та печиво!» — загорлав Гомберт, на що Дікхаут вказав на ще одне застереження в листі: крім того, більше не дозволяється приносити свої їжу та напої у кімнати загального користування. Коли Гомберт розізлився настільки, що я аж злякався, щоби він, бува, так не вибухнув, чи принаймні не вхопив серцевий напад, Дікхаут вирішив, що з нього вже досить. «Перше квітня — брехня всесвітня», — холодно мовив він, пропонуючи всім печиво з пакета, який приніс із собою.

Дотеп Дікхаута оцінили не всі, якщо зважати на цілу купку стиснутих вуст. Дехто влаштував цілу виставу, а відтак на знак протесту відмовився від печива. У головах інших крутилися думки, що якщо вже пішла така забава, то вони можуть взяти собі ще по одному печивку.

Гомберт почервонів.

За десятибальною шкалою я би оцінив жарт на тверде «вісім», а за виконання — «дев’ять». Можливо, нам варто запросити Дікхаута звернутися з проханням про членство у клубі «Старих, але ще не мертвих».

Великодній понеділок — великий день для відвідувачів. Сонячно, 6 градусів за Цельсієм, східний вітер на 4 бали — якраз досить стерпно, аби вивести батька чи матір на коротку прогулянку, а може, і на коротеньку. Коли весь народ повертався до Відпочинкової кімнати, забракло сидячих місць. Я поступився своїм стільцем і поволікся нагору. І взяв мене жаль через свою винятковість й окремішність. Піднявшись у свою кімнату, я вирішив відкоркувати найкращу пляшку з-поміж усіх, що мав, і через три години спустився на вечерю лише трохи захмелений. Випив ще кілька келихів вина і заледве дочекався десерту. Сподіваюся, що я не осоромився перед іншими.

Його не треба вигулювати, від нього не тхне і він ніколи не помре. Його звати Паро.

Нині рівень народжуваності в Японії сягає 1,3. А це означає, що старих людей більше і, відповідно, менше дітей, які би їх провідували. Саме тому японці почали продавати Паро — тюленеподібного робота, спеціально розробленого для того, щоб старі добрали собі приятелів. Моя порада голландським імпортерам — зробіть того тюленеподібного робота рухливим маленьким пухнастим песиком, який полюбляє печивко.

Рівень народжуваності в Італії також 1,3. Де ті старі добрі часи, коли католики розмножувалися, наче кролики?

Власне кажучи, зменшення кількості немовлят вже за сорок років призведе до непомірної кількості пенсіонерів. На щастя, я цього вже не побачу. Старі вже й так мають невисоку соціальну вагу, а якщо нас іще побільшає, тут і до ворожки можна не ходити, що всі ті, кому за сімдесят, отримають чудовий корисний бонус, якщо добровільно погодяться на евтаназію.

Світові краще не стане з двома мільйонами мобільних скутерів, які створять на вулицях цілковитий безлад.

Моя порада для інвестування тим, кому двадцять і більше: купуйте акції виробників підгузків.

Минулого вечора в кімнаті Греме ми влаштували засідання клубу «Старих, але ще не мертвих». З шаблí й аперитивами із забігайлівки, позаяк в кімнатах смажити у фритюрі заборонено. Немає нічого кращого за духмяні біттербаллен з келихом холодного вина. Гарний був вечір.

Ми вирішили, що якщо з якоїсь причини екскурсію доведеться відкласти, — це не вплине на дату наступної поїздки, однак дати можна і змінювати.

Ми отримали численні прохання від людей, які хотіли би приєднатися до нашого клубу, проте, ретельно все обміркувавши, вирішили поки що дотримуватися максимальної кількості в шестеро осіб. Зручна кількість, яку легко організувати і з якою не менш легко контактувати. Були один чи два достойних кандидати, їх ми внесли в перелік тих, котрі очікують. А решту, десь із восьмеро старих зануд, ми просто мовчки послали до дідькової матері.

В Амстердамі є інтернати й для заможних пенсіонерів, де натомість бінґо — бридж, натомість Гайдна[34] — Гампердінк[35] і філе-міньон замість біттербаллен. І… необмежена кількість одноразових засобів гігієни. Довгострокове страхування покриває витрати на медичний догляд, а пожильці платять 4000 євро на місяць за їжу та проживання. Якби я жив там, то вже за три місяці змушений був би спати в якійсь картонній коробці.

В Амстердамі є і будинки для вегетаріанців похилого віку, доісторичних акторів, зістарілих антропософістів і підстаркуватих безхатьків. На мою думку, їх уже не слід називати бродягами чи жебраками. Не впевнений, чи проміняв би на одну