Ноктюрни - Кадзуо Ісігуро
Спершу Гелен теж начебто дивилася на цю справу моїми очима, і якийсь час ми цієї теми не зачіпали. Аж доки вона не зателефонувала з Сіетла і не заявила, що йде від мене до Кріса Прендерґаста, свого давнього, ще зі школи, знайомого, а тепер — власника успішної мережі придорожніх кафе, розкиданих по всьому штату Вашингтон. За ці роки ми з тим Прендерґастом кілька разів бачилися — якось він навіть приходив до нас на обід, — але щось таке мені й на думку не спало б ніколи. «Знаєш, звукоізоляція у тому твоєму буфеті на два боки працює», — сказав тоді Бредлі і влучив, як на мене, у самісіньку десятку.
Та мені не хочеться надто розводитися тут про Гелен і Прендерґаста; треба лише пояснити їхню роль у тому, що я опинився в такій-от ситуації. Ви, може, гадаєте, що я подався узбережжям на північ, запопав там щасливу парочку, і пластичний хірург мені знадобився після гострої чоловічої сутички з суперником. Романтична версія, але ні, все було не так.
А трапилось ось що: через кілька тижнів після того телефонного дзвінка Гелен об’явилась у нашій квартирі, щоб організувати перевезення своїх речей. Ходила кімнатами зовсім не весела: усе ж таки ми бували тут по-справжньому щасливі. От-от заплаче, думав я, але ні, не заплакала, знай складала акуратними стосами свої пожитки.
За день-два хтось їх забере, сказала вона. А трохи згодом, якраз коли я з саксофоном у руках прямував до свого закапелка, підвела очі й тихо мовила:
— Стіве, прошу тебе, не йди туди знову. Нам треба поговорити.
— Поговорити про що?
— Заради Бога, Стіве...
Що ж, я поклав саксофон назад у футляр, ми пішли на нашу кухоньку й сіли за столом одне навпроти одного. От тоді вона мені все й виклала.
Змінювати своє рішення Гелен не збиралася. Була щаслива з Прендерґастом, на якого накинула оком ще у школі. Але через те, що залишала мене, та ще й тоді, коли кар’єра моя пішла на спад, серце в неї було не на місці. Тож, гарненько все обміркувавши, вона поговорила зі своїм новим коханим, і той теж перейнявся моєю долею. А тоді сказав, очевидячки, щось на кшталт: «Надто дорогою ціною обходиться Стівові наше щастя, так не годиться». І от тепер Прендерґаст пропонував оплатити мені послуги найкращого хірурга в місті.
— Це правда, — запевнила вона, коли я тупо витріщився на неї у відповідь. — Він сам так сказав. Бере на себе всі витрати. Лікарняні рахунки, реабілітацію — словом, абсолютно все. У найкращого в місті хірурга.
Коли мені підправлять обличчя, ніщо вже не стоятиме в мене на дорозі, додала Гелен. Я відразу потраплю прямісінько в топ, бо хіба ж може бути інакше, з моїм талантом?
— Ну, Стіве, чого ти так на мене дивишся? Це ж прекрасна пропозиція! І Бог його зна, чи за пів року він не передумає. Не вагайся, кажи «так» — і зроби собі велику послугу. Якусь пару тижнів перетерпіти, а тоді — гоп-ля! Злетиш до самого неба або й іще вище!
За п’ятнадцять хвилин, уже з порога, вона мовила тоном набагато суворішим:
— То що ти хочеш сказати? Що радо просидиш у тому закапелку решту свого життя? Може, тобі просто до вподоби бути таким-от цілковитим невдахою?
І з цими словами пішла.
Наступного дня я поїхав до Бредлі в офіс подивитися, чи немає у нього чогось для мене, і побіжно прохопився про цю розмову: думав, посміємося собі та й по всьому. Проте менеджер навіть не усміхнувся.
— Кажеш, той хлопака — багатій? І хоче оплатити тобі хірурга? То, може, запише тебе до Креспо. Або навіть до Бориса.
Тепер на мене напосівся ще й Бредлі, який узявся товкмачити, що за таку нагоду треба хапатися, а якщо я цього не зроблю, то так і залишуся невдахою до самого скону. Спересердя я гримнув дверима і забрався з його офісу геть, та того ж дня пізніше він зателефонував і став далі гнути своє. Якщо мене бентежить сам дзвінок, говорив Бредлі, якщо це аж такий страшний удар по моєму самолюбству — підійти до телефона і повідомити Гелен: згода, нехай буде по-твоєму, скажи своєму хлопцеві, щоб виписав той чек на кругленьку суму; словом, якщо саме тут собака заритий, то він, мій менеджер, залюбки проведе від мого імені всі переговори. Я послав його під три чорти і поклав слухавку. Проте не минуло й години, як він подзвонив знов і заявив, що вже розкумекав, у чому тут суть, і якщо я сам ще цього не бачу, то тільки тому, що я — ідіот.
— Гелен ретельно все розпланувала. Зваж на її становище. Вона тебе любить. Але — глянь правді у вічі — з’являтися з тобою на людях доволі-таки бентежно. З себе ти далеко не красень... м’яко кажучи. Їй хочеться, щоб ти щось із цим зробив, спробував якось цьому зарадити, а тобі таке й не в голові. То як же бути? І тут вона вдається до блискучого ходу. Ходу неймовірно тонкого. Як професійний менеджер я просто у захваті. Отже, Гелен іде від тебе до того хлопця. Гаразд, може, її завжди до нього тягнуло, але ж насправді вона зовсім його не любить. Він потрібен суто для того, щоб заплатити за твоє обличчя. Коли ти постанеш у новому образі, Гелен тут-таки до тебе й повернеться. Тобі вже нічого не бракує, вона стужилася за твоїм тілом і жде не діждеться походити з тобою по ресторанах...
Тут я його перебив і сказав, що хоч за роки й звик до глибин, у які він може опуститися, переконуючи мене зробити те чи те задля своєї професійної вигоди, завдяки ось цій останній вихватці його занесло у таку безпросвітну пітьму, у таку студену безодню, де навіть паруюче кінське лайно змерзнеться на крижинку за якусь секунду. І, до слова, якщо вже сам він, за своєю природою, не порпатися постійно в лайні не спроможний, то з його боку розумніше було б бодай підсовувати мені лайно того штибу, який може мене зацікавити — хоч
