Відгуки
Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Читаємо онлайн Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
села може помітити вогонь, перекусимо, що Бог послав. Так і зробили. Олійний каганець відкидав примарне світло на чотирьох мешканців печери: нерухомо, наче статуя, стояв віслюк, доторкаючись губами до соломи, яку він так і не став жувати, малий спав, а чоловік і жінка намагалися погамувати голод кількома сушеними смоквами. Марія розгорнула мати на піщаній підлозі, застелила їх простирадлом, як і щовечора, і, як і щовечора, стала чекати, коли чоловік ляже. Перш ніж лягти, Йосип знову вийшов і подивився в ніч. Усе було спокійно на землі й на небі, від села більше не долинали ні крики, ні плач, а в Рахілі, певно, залишилися сили тільки на те, щоб стогнати й зітхати, зачинивши і двері, і душу. Йосип улігся на своїй маті, ще ніколи не почувався він таким виснаженим — стільки йому довелося бігати протягом дня, стільки страху пережити, і він навіть не був певен, що саме завдяки його зусиллям синові пощастило уникнути смерті, солдати просто виконали одержаний наказ — повбивати всіх дітей у Віфлеємі, проте, здійснюючи цю операцію, не виявили найменшої власної ініціативи, яка, скажімо, полягала б у тому, щоб обшукати навколишні печери і з’ясувати, чи не переховується там хтось із утікачів, або — і це стало їхньою найбільшою помилкою, що, власне, спричинилася до провалу всієї операції, — чи не стала одна з печер місцем проживання для цілої родини. Загалом Йосип нічого не мав проти того, щоб Марія вкладалася вже по тому, як він засне, але сьогодні для нього була нестерпною думка, що він провалиться в сон, а Марія сидітиме й без жалю в душі дивитиметься на його обличчя, безпорадне й беззахисне уві сні. Він сказав: Я не хочу, щоб ти отак сиділа, лягай. Марія підкорилася, спочатку перевіривши, як завжди робила, чи міцно прив’язаний віслюк, а потім, зітхнувши, примостилася на маті й міцно заплющила очі, сповнена рішучості не розплющувати їх доти, доки не прийде сон. А посеред ночі Йосипові приснилося, ніби він скаче верхи на коні по дорозі, що веде до якогось села, й уже бачить перші будинки, він у військовій формі та в усьому військовому спорядженні, озброєний мечем, списом і кинджалом, вояк серед інших вояків, і командир його запитує: А ти куди, тесляре? — і він йому відповідає, гордий тим, що так добре пам’ятає наказ, який йому треба виконати: Я їду до Віфлеєма, щоб убити свого сина, і коли він так сказав, то відразу прокинувся, страшно захрипівши, з перекошеним від страху обличчям. Марія запитала: Що з тобою, що сталося? — а він лише тремтів і знай повторював: Ні, ні, ні, а потім раптом неймовірна напруга розрядилася в конвульсивні ридання, що роздирали йому груди. Марія підвелася, пішла взяти каганець і освітила йому обличчя. Ти захворів? — запитала вона, але він затулив обличчя долонями. Прибери, прибери негайно! — і, ще схлипуючи, підхопився на ноги й підбіг до ясел, щоб подивитись на сина. Заспокойтеся, шановний Йосипе, вам нема чого турбуватися, з вашим сином нема ніякого клопоту, він поїв і спить собі спокійним сном, спить безтурботно й міцно, так ніби йому щойно й не загрожувала жахлива смерть, ви тільки уявіть собі, смерть від руки рідного батька, який подарував йому життя, і хоч ми знаємо, що від своєї долі годі втекти й годі сховатися і що смерть рано чи пізно забере кожного, проте погодьтеся, що смерть може бути різною. Боячись, що його жаский сон повториться, Йосип не повернувся на свою мату й сів на вході до печери, під захистом скельного виступу, що утворював такий собі природний навіс, а що місяць був тепер високо в небі, то він відкидав на вхід до печери таку густу й чорну тінь, що тьмяне світло каганця, який блимав у печері, було неспроможне крізь неї пробитися. Якби навіть сам цар Ірод з’явився тут на плечах своїх рабів, оточений легіонами кровожерливих найманців, він би сказав спокійно: Далі, хлопці, далі, не варто тут затримуватися, тут лише скелі та тіні від скель, а нам потрібна свіжа плоть і життя, яке тільки-но почалося. Йосип здригнувся, пригадавши свій сон, і запитав себе, щó б він міг означати, адже в реальній дійсності, перед лицем небес, які все бачать, він мчав, наче божевільний, униз по дорозі, а лише він знає, якою скорботною була для нього та дорога, мчав, перестрибуючи через камені й мури, мчав, як і годилося доброму батькові, який хотів урятувати сина, а уві сні перетворився на кривавого ката, та, либонь, правду каже відоме прислів’я, що сновидінням вірити не можна. Це все витівки диявола, подумав він і зробив знак, яким відганяють наслання. Тут щось просвистіло в повітрі, схоже на крик невидимого птаха, а може, то пастух заграв на сопілці, але для цього був не час, адже тепер худоба та вівці сплять і не сплять лише сторожові собаки. А проте ніч, спокійна та незворушна, якій немає діла ані до живих створінь, ані до неживих речей, ніч, наділена або тією найвищою байдужістю, яку ми схильні приписувати світобудові, або іншою абсолютною байдужістю, властивою порожнечі, яка залишиться, — якщо взагалі що-небудь залишиться, — після того як настане кінець світу, ніч відкидала раціональний сенс і порядок, що правлять світом, як нам здається в ті години, коли ми схильні вірити в те, що світ було створено для того, аби він прийняв у себе нас із усім нашим безумством. І помалу в пам’яті Йосипа його жаский сон став блякнути і тьмяніти, здаватися йому дедалі неправдоподібнішим і безглуздішим, його відкидала й ця ніч, залита місячним світлом, і дитина, яка мирно спала в яслах, а передусім відкидав його він сам, чоловік, який отямився й опанував себе, наскільки це було можливо, опанував свої думки, які були тепер милосердними й мирними, але також і спроможними породжувати таких страховищ, як почуття вдячності Богові за те, що солдати, перебивши стількох малюків, унаслідок своїх лінощів та недбальства залишили живим його любого сина. Одна й та сама ніч накриває теслю Йосипа й матерів дітей віфлеємських, про батьків ми не згадуємо, як не згадуємо й про Марію, хоч і самі не можемо зрозуміти, чому ми обминули їх своєю увагою. Непомітно спливли години, й коли на небі зарожевіли перші барви світанку, Йосип підвівся на ноги, нав’ючив на віслюка їхні пожитки, й незабаром під останніми променями місячного світла, які невдовзі розчиняться в сяйві світанку, Йосип, Марія та Ісус вирушили у зворотну подорож
Відгуки про книгу Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго (0)