Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

І сказав їй янгол: Мир тобі, дружино Йосипа, мир також твоєму синові, вам пощастило, що ви оселилися в цій печері, бо інакше один із вас був би вже розтерзаний і мертвий, а друга жива, але з розтерзаним серцем. Сказала Марія: Я чула крики. Сказав янгол: Так, ти їх лише чула, але настане день, коли й тобі доведеться кричати, а перед тим днем ти почуєш, як лунатимуть тисячі криків побіля тебе. Сказала Марія: Мій чоловік пішов до дороги подивитися, чи вояки вже пішли, буде ліпше, якщо він тебе тут не застане. Сказав янгол: За це можеш не турбуватися, я піду раніше, ніж він прийде, я прийшов тільки сказати тобі, що тепер ти не скоро мене побачиш, бо все, що мало відбутися, відбулося, бракувало лише цих повбиваних малюків, а ще злочину Йосипа, який він скоїв трохи раніше. Сказала Марія: Злочину Йосипа? Мій чоловік не міг скоїти ніякого злочину, він добра людина. Сказав янгол: Добра людина, що вчинила злочин, — не рідкість, ти навіть уявити собі не можеш, скільки добрих людей чинили злочини раніше від нього, злочини добрих людей не мають ліку, і, всупереч поширеній думці, саме вони є непрощенними. Сказала Марія: І який же злочин скоїв мій чоловік? Сказав янгол: Ти знаєш, який, і не вдавай, ніби не знаєш, ти ж не хочеш, щоб тебе вважали його спільницею. Сказала Марія: Присягаюся, що не знаю. Сказав янгол: Не присягайся, проте якщо хочеш, можеш і присягатися, проте знай, що для мене кожна присяга — не більш як подмух вітру, що летить невідомо куди. Сказала Марія: І що ж такого поганого ми зробили? Сказав янгол: Жорстока воля царя Ірода примусила воїнів оголити мечі, але ваше себелюбство та боягузтво спутали руки й ноги жертвам. Сказала Марія: А що ми могли вчинити? Сказав янгол: Ти не могла вчинити нічого, бо ти й довідалася про це надто пізно, але тесля був у спромозі зробити все, він міг попередити село, що сюди йдуть вояки вбивати дітей, батьки ще мали б час, щоб повтікати зі своїми дітьми, вони могли б, наприклад, заховатися в пустелі або втекти до Єгипту й там зачекати, поки помре цар Ірод, бо йому вже недовго топтати ряст. Сказала Марія: Йому це не спало на думку. Сказав янгол: Атож, не спало на думку, але це його не виправдовує. Сказала Марія плачучи: Ти янгол, прости його. Сказав янгол: Я не той янгол, якому дано право прощати. Сказала Марія: Прости його. Сказав янгол: Я вже тобі сказав — це не той злочин, який можна простити, скорше здобуде прощення Ірод, ніж твій чоловік, скорше буде прощений зрадник, аніж відступник. Сказала Марія: Що ж нам робити? Сказав янгол: Ви житимете й страждатимете, як і всі люди. Сказала Марія: А мій син? Сказав янгол: Провина батьків завжди падає на голови їхніх дітей, тінь від провини Йосипа вже затьмарює чоло твого сина. Сказала Марія: Горе нам, горе. Сказав янгол: Так воно є, й зарадити цьому не можна. Марія похнюпила голову, міцніше пригорнула до себе сина, ніби хотіла захистити його від обіцяних неприємностей, а коли обернулася, янгола в печері вже не було. Але цього разу, на відміну від попередніх випадків, вона не почула його кроків. Він відлетів, подумала Марія. Вона підвелася й підійшла до виходу з печери, подивитися, чи не помітить у повітрі якихось слідів від янгола й чи не повертається Йосип. Туман розвіявся, в небі металевим блиском світилися перші зірки, від села й далі долинав плач, і саме тоді голова в Марії раптом пішла обертом: її зненацька опанувало почуття неймовірно гріховної гордині, примусивши забути про всі чорні пророкування янгола, бо хіба ж не воля Бога врятувала її сина від неминучої смерті, хіба Він не виявив у цьому Своєї особливої ласки до нього, тоді як матерям інших дітей, які були поруч, тепер нічого не залишається, як чекати нагоди, коли вони зможуть запитати в того ж таки Бога: Чому Ти повбивав наших дітей? — і задовольнитися Його відповіддю, хоч би якою вона була. Але недовго тривало щасливе забуття Марії, уже в наступну мить вона уявила собі, як тримає на руках свого мертвого сина разом з іншими віфлеємськими матерями, й тоді, очищаючи її дух і подаючи їй надію на спасіння душі, рясні сльози полилися з її очей. Так вона сиділа й плакала, коли повернувся Йосип, вона чула, як він іде, але навіть не зворухнулася, бо їй було байдужісінько, розгнівається він на неї чи ні, вона тепер плакала разом з іншими жінками, усі вони сиділи кружка, тримаючи на руках своїх мертвих дітей, і чекали воскресіння. Йосип побачив її сльози, зрозумів, чому вона плаче, й не сказав нічого.

Увійшовши до печери, Йосип ніби й не помітив каганець, який засвітила дружина. Жарини від вогнища, на підлозі, були присипані тонким шаром попелу, але між ними й над ними ще тріпотів, намагаючись розгорітися яскравіше, слабенький язичок полум’я. Знімаючи поклажу з віслюка, Йосип сказав: Небезпека минула, солдати пішли, і нам ліпше переночувати тут, а завтра вирушимо в дорогу ще до схід сонця, але підемо не по дорозі, а стежкою, а там, де немає стежки, — навпростець. Марія прошепотіла: Скільки дітей загинуло, а Йосип їй на те різко: Звідки тобі відомо, хіба ти їх рахувала, а вона: Я пам’ятаю деяких. Дякуй ліпше Богові, що твій син залишився живий. Я Йому дякую. І не дивися на мене так, ніби я вчинив щось погане. Я не дивилася на тебе. І не говори зі мною таким тоном, ніби ти мені суддя. Я мовчатиму, якщо хочеш. Атож, ліпше замовкни. Йосип прив’язав віслюка до ясел, там на дні ще було трохи соломи, хоч їхній вухатий помічник не був дуже голодний, останніми днями він їв, як то кажуть, від пуза, тільки й знав, що скубти травичку та грітися на сонечку, але він знав, що це щасливе життя не триватиме довго й незабаром йому доведеться повернутися до своїх віслючих обов’язків і тяжкої повсякденної праці. Марія поклала сина й сказала: Я роздмухаю полум’я. Навіщо? Приготую вечерю. Не треба, хтось із