Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго

що так довго мовчав. І коли цар Ірод, уже змирившись із тими стражданнями, які щоночі йому доводилося терпіти, чекав, що видіння пророка, проказавши громовим голосом свої звичні погрози, які вже не лякали царя, бо повторялися надто часто, знову зникне, не встигши висловити своє останнє страшне пророцтво, досі стримувані слова нарешті пролунали, і пророк сказав: А ти, Віфлеєме, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі. У цю мить цар прокинувся. Проте слова пророка досі лунали в його спочивальні, наче звук струни, який довго не завмирав. Ірод лежав із розплющеними очима, намагаючись проникнути у прихований зміст цього одкровення, й так глибоко поринув у свої думки, що майже перестав відчувати мурашок, які копошилися в нього під шкірою, та червів, що повзали в найінтимніших місцях його тіла, яке гнило живцем. Це пророцтво не було для нього новиною, він знав про нього, як і кожен юдей, але досі він ніколи не марнував часу на те, щоб сушити собі голову над одкровеннями пророків, йому вистачало й тих подій, які відбувалися в реальній дійсності — адже він мало не щодня розкривав змови та підступи проти своєї верховної влади. Його бентежили тепер і вселяли йому відчуття невиразної тривоги не так самі слова, як те, що вони були нібито тими самими, але разом з тим іншими, ніби в самій своїй лаконічності, в самому своєму звучанні приховували якусь нагальну, невідворотну й грізну загрозу. Він спробував відігнати від себе цю мару, знову заснути, але тіло відмовилося йому підкоритися, біль знову став нестерпним і гострим, він шматував йому нутрощі, й думки бодай трохи пом’якшували його. Втупивши погляд у стелю, орнаментальні візерунки якої ніби розгойдувалися у приглушеному екранами миготливому світлі смолоскипів, цар шукав відповіді й не знаходив її. Потім покликав до себе начальника над євнухами, які охороняли його сон і його безсоння, й наказав йому негайно привести перед свої очі священика з Храму, і щоб той прихопив із собою Книгу пророка Михея.

Поки євнух ходив до Храму, поки повернувся звідти зі священиком, минула майже година, і коли священик увійшов до царської спочивальні, світанок уже зачервонив небо. Читай, наказав йому цар, і той почав: Слово Господнє, що було до морешетського Михея за днів Йотама, Ахаза та Єзекії, Юдиних царів… і так читав, поки Ірод не урвав його криком: Далі! — і священик, розгубившись і не розуміючи, чого від нього хочуть, перескочив на інший уривок: Горе тим, що задумують кривду і на ложах своїх учиняють лихе! — але відразу й урвав себе, боячись, що буде покараний за цю мимовільну похибку, й, плутаючись, ніби хотів якнайшвидше забути слова, які щойно промовив, навмання прочитав кілька інших рядків: Та буде наприкінці днів, гора дому Господнього міцно поставлена буде вершиною гір, і піднесена буде вона понад узгір’я… Далі! — гарикнув Ірод, прагнучи якомога скоріш почути ті слова, що його цікавили, і священик нарешті прочитав: А ти, Віфлеєме-Єфрате, хоч малий ти у тисячах Юди, із тебе Мені вийде Той, що буде Владика в Ізраїлі… Ірод підняв руку. Повтори, наказав він, і священик підкорився, знову прочитавши ці слова. Досить, сказав цар після тривалої мовчанки, можеш іти. Йому тепер усе стало ясно, книга провіщала чиєсь майбутнє народження, більш нічого, а поява пророка Михея свідчила про те, що це народження вже відбулося. Із тебе Мені вийде Той, ці слова звучали дуже ясно, у пророків завжди все говориться дуже ясно, навіть у тих випадках, коли ми намагаємося хибно витлумачити значення їхніх слів. Ірод думав і знову думав, і що більше він думав, то стурбованішим ставав вираз його обличчя, стурбованішим і грізнішим, на нього тепер було б страшно дивитися, якби хтось у цю мить на нього дивився, нарешті він звелів покликати командира своєї особистої гвардії і віддав йому наказ, який мав бути виконаний негайно. Коли командир повернувся й повідомив, що наказ виконано, Ірод віддав йому ще один наказ, але вже на наступний день, який настане через кілька годин. Нам не доведеться довго чекати, поки ми довідаємося, що то був за наказ, але священикові не пощастило прожити навіть цей короткий відрізок часу, бо його вбили якісь вояки, коли він повертався до Храму. Ми маємо всі підстави думати, що саме таким був перший наказ Ірода, так близько перебували одне від одного ймовірна причина та очевидний наслідок. Що ж до Книги пророка Михея, то вона зникла, і ви тільки уявіть собі, яка то була б утрата, якби вона існувала лише в одному примірнику.

* * *

Йосип пообідав разом з іншими теслями — своїми товаришами по праці, але їм ще лишалося трохи часу, поки десятник подасть сигнал, що треба братися за роботу, тож можна було посидіти або навіть полежати, заплющити очі й віддатися приємним думкам, уявити собі, як вони підіймаються в гори Самарії або навіть уже дивляться згори на своє рідне село Назарет, за яким він уже так знудьгувався. Але тепер душа його раділа, й він казав собі, що ось нарешті й настав останній день його вимушеної розлуки з рідним краєм, що завтра ще вдосвіта, коли погаснуть останні сузір’я й у небі сяятиме лише вранішня зірка, вони вирушать у дорогу, дякуючи Господові за те, що Він охороняє наші домівки та спрямовує наші кроки. Зненацька він стрепенувся й розплющив очі, йому здалося, що він заснув і не почув сигнал, але він задрімав лише на одну мить, усі його товариші були тут, поруч, одні розмовляли, інші куняли, а десятник сидів спокійно, так ніби вирішив дати своїм робітникам добре відпочити й не розкаювався у своїй великодушності. Сонце стояло в зеніті, короткими поривами налітав сильний вітер, відносячи в інший бік дим від спалюваних жертовних тварин, і в цю низину, де будувався іподром, не долинав навіть набридливий гомін торговців, і здавалося, що й складні механізми часу завмерли та зупинилися, чекаючи сигналу від великого десятника, який здійснює нагляд над ерами й епохами та над просторами всесвіту. Зненацька Йосипа опанувала якась дивна тривога, й він несподівано для самого себе весь похолов від страху, він, який ще хвилину тому почував себе найщасливішим із людей. Він озирнувся навколо й побачив знайому картину великого будівельного майданчика, до якої вже звик за останні тижні: каміння й дерево, біле жорстке кришиво від подрібненого каміння, тирсу, що навіть під палючим сонцем не висихала повністю,