Євангелія від Ісуса Христа - Жозе Сарамаго
Протягом наступних років у родині не відбулося якихось прикметних подій, крім того, що народилися нові діти, кілька синів і дві дочки, а їхнім батькам залишилося тільки зі смутком спогадувати, що й вони колись були молоді. У випадку Марії тут усе було ясно, адже відомо, як виснажується організм жінки, коли їй часто доводиться родити, як втрачає вона при цьому красу і свіжість, якщо вона їх, звісно, має, як марніють її обличчя й тіло, та воно й не дивно: після Якова народилася Лізія, після Лізії — Йосип, після Йосипа — Юда, після Юди — Симон, потім народилися Лідія, Юстин, Самуїл, а ті, хто народжувався після Самуїла, помирали немовлятами, ще не встигши одержати ім’я. Кажуть, діти народжуються на втіху батькам, і Марія докладала всіх зусиль, щоб утішатися ними, та коли ти місяць за місяцем виношуєш у своєму стомленому тілі стільки ненажерливих плодів кохання, то мимоволі у твою душу закрадаються спершу нетерпіння, а потім і обурення, але не в такі часи жила Марія, щоб звинувачувати за свої муки Йосипа, а тим більше Бога Всемогутнього, у чиїх руках наше життя й наша смерть, адже жодна волосина з нашої голови не впаде без Його відома. Йосип не дуже розумівся на тому, як і чому народжуються діти, проте досвід і практика підказували йому, що в цьому немає особливої загадки, бо все зводиться до одного незаперечного факту: коли поєднуються чоловік і жінка, тобто коли чоловік пізнає жінку, то з дуже великою ймовірністю чоловік запліднює жінку, й через дев’ять місяців (а буває, що й через сім) вона народжує дитину. Чоловіче сім’я, впорснуте в лоно жінки, приносить із собою нове створіння, мініатюрне й невидиме, нове створіння, яке Бог посилає у світ, щоб не вичерпався там рід людський, яким Він заселив землю, але так буває не завжди, адже помисли Бога недовідомі, й це зайвий раз підтверджується тим фактом, що чоловіче сім’я, вилите в природний отвір жінки, не є достатньою умовою народження дитини, хоч і абсолютно необхідною. Якщо ж чоловік виливає своє сім’я не в жіноче лоно, а на землю, — як робив нещасний Онан, не бажаючи продовжувати рід свого брата, за що Господь покарав його смертю, — жінка ніколи не завагітніє, але в усіх інших випадках справджується відоме прислів’я: якщо внадився глек ходити до джерела, то тричі по дев’ять буде двадцять сім і тільки двадцять сім. Отже, немає жодних підстав сумніватися, що саме Бог помістив Ісаака в ту ріденьку лімфу, яку ще спромігся вивергнути із себе Авраам, і саме Він побризкав нею в лоно Сари, в якої не було вже навіть того, що відбувається з жінкою кожного місяця. Якщо ми подивимося на події під таким — назвімо його теогенетичним — кутом, то зможемо зробити висновок, не увійшовши в суперечність із логікою, якій має підкорятися все як у цьому світі, так і в інших, що саме Бог із такою наполегливістю підбурював і заохочував Йосипа якомога частіше відвідувати Марію, у такий спосіб перетворивши його на інструмент, за допомогою якого Він намагався заспокоїти своє сумління, яке докоряло йому за те, що Він допустив, не подумавши про наслідки деяких своїх бажань, винищення невинних малюків у Віфлеємі. Але найцікавіше — й це доводить, що помисли Господа не тільки, як усі ми знаємо, недовідомі, а й незбагненні, що Йосип, хоч і дуже туманно, десь на рівні підсвідомості, був переконаний у тому, що Бог схвалює його дії, спрямовані на те, щоб цим наполегливим і впертим заплідненням дружини повернути у світ — хай і не в прямому значенні, а суто кількісно — повбиваних у Віфлеємі малюків, щоб під час наступного перепису ніхто не помітив, що їх поменшало. І Бог, і Йосип переживали одні й ті самі докори сумління, і якщо в ті стародавні часи вже було відоме прислів’я «Бог не спить», то сьогодні ми вже знаємо причину. Бог не спить тому, що Він припустився помилки, яка навіть для людини є непрощенною. З народженням кожної дитини, яка приходила у світ завдяки трудам Йосипа, Бог підіймав свою похнюплену голову трохи вище, але Він так ніколи й не зміг підняти її цілком і ніколи не зможе, бо у Віфлеємі було повбивано двадцять п’ять малюків, а Йосипові не вистачить життя, щоб зачати так багато дітей, та й жодна жінка, вже така стомлена, з таким зболеним і виснаженим, як у Марії, тілом, не зможе виносити стількох. Діти заповнювали подвір’я та дім теслі Йосипа, а проте здавалося, що вони порожні.
Коли синові Йосипа виповнилося п’ять років, він став ходити до школи. Щоранку, тільки-но починало розвиднятися, мати приводила його до вчителя, призначеного синагогою, чиїх вельми скромних знань вистачало для початкового навчання дітей, і саме тут, у синагозі, яка на певний час перетворювалася на школу, Ісус та інші хлопчаки Назарета, що їм було не більш як десять років, перетворювали в життя вислів одного мудреця: Дитина змалку повинна жити в Законі Тори, як бик у загоні. Уроки закінчувалися о шостій годині, тобто в полудень за нашою системою вимірювання часу. Марія вже чекала сина й не могла, бідолашна, навіть поцікавитися його успіхами, вона не була наділена навіть таким скромним правом, бо той-таки мудрець проголосив іще одну категоричну істину, а саме: Нехай ліпше Закон загине в полум’ї, аніж стане доступний для розуміння жінок, крім того, не слід було виключати можливості, що син, уже досить на той час обізнаний про те, яке місце відводиться в цьому світі жінкам, зокрема й матерям, лише буркнув би їй у відповідь кілька слів, щоб указати їй на це місце й щоб вона ніколи не забувала про свою нікчемність, а нікчемність — якщо дивитися на речі реально — нікого не обминає, згадаймо хоч царя Ірода, який був наділений неймовірною могутністю, але якби нам довелося побачити його тепер, то ми не змогли б навіть продекламувати: Він у тліні мертвий лежить, бо там немає тепер ані тліну, ані мерця, лише
