Щоденник війни зі свиньми - Адольфо Біой Касарес

— Як незручно. Виходить, ми з тобою два панікери, — відповів Аревало.

— Але якщо з ним якась біда…

— Ніякої біди. Він просто спить. Старий хитрий лис.

— Ти впевнений?

— Так. Ходімо, щоб нас не вважали за панікерів.

Удалині палало багаття. Відаль пригадав картинку, бачену в дитинстві: Орфей, чи то якийсь невідомий демон, грає на скрипці, охоплений пекельним вогнем.

— Яка дурниця, — промовив він.

— Що?

— Нічого. Багаття. Усе.

Удома в Нестора їхні друзі тривожилися.

— Тут щось було, — прошепотів Аревало.

— Оцей об’явився, — кивнув Відаль на небожа Больйоло.

«Кожен новоприбулий оновлює смуток, — подумав він. — Я це знаю напевне. Ті, хто досі вже чував, коряться ходу речей: життя триває, лишається хіба що звернути увагу на інші події, проте нові люди вертають наші думки до небіжчика».

— Кажуть, що Джимі викрали, — наче крізь сон, почув він голос Данте.

— Хто каже? — запитав Аревало.

— Ця чутка ходить у молодіжних колах, — мовив небіж Больйоло.

Рей глухо гарикнув, розчервонівся і засопів. «Розлючений, він, мабуть, перетворюється на звіра, на справдешнього бика», — подумки припустив Відаль і одразу ж пошкодував, що вони з Аревало виявили таку нерішучість і повернулися, не з’ясувавши, чи вдома Джимі.

— Ми зарано пішли, — сказав він. — Тільки двічі подзвонили.

— А якби не пішли, — заперечив Данте, — і Джимі вдома не було, то перелякали б собі на лихо жінок.

— Справи треба доводити до кінця, — відповів Відаль.

— Той бідолаха сказав, що йде по тебе, — пояснив Рей. — Вийшов через ці двері. Більше ми його не бачили.

Відвівши небожа Больйоло в протилежний кінець кімнати, Відаль звелів:

— Поговорімо конфіденційно. Якщо це правда, що Джимі викрали — спробуйте зустрітися з нападниками й попросіть його відпустити. Якщо відмовляться, скажіть, нехай владнають справу зі мною.

— Сеньйоре, як же я з ними зустрінуся? — плаксиво промовив той.

«Я вчинив не подумавши, — вирішив Відаль, — але мусив же щось робити, заради Джимі. Стояв, як дурень, заглядав у те вікно й накликав на нього біду. А тепер його викрали, поки я хизувався своєю відвагою».

Він повернувся до друзів. Рей, імпозантний у гніві, буркнув щось про небожа Больйоло та Несторового сина.

— Га? — перепитав усміхнений Данте. — Що ти кажеш?

— По правді, це підозріло, — мовив Аревало. — Надто вже швидко йому про це повідомили з молодіжних кіл.

Відаль пригадав, як Нестор пишався сином. Подумав про Ісідоріто: чи знає він про останні події? Чи стане йому сміливості осудити їх?

— Наша пасивність, — заявив тим часом Рей, — відгонить негідністю. — Якщо я мушу померти, то хочу бодай потішити себе тим, що закатруплю трьох-чотирьох із них. Скажіть отому, що його кличуть надвір. Мовляв, є справа.

— І що тоді буде? — запитав гість із велетенськими руками.

— Нічого. В’язи йому скручу, — відповів Рей.

— Хіба це не варварство? — озвався гостролиций.

— Це наче неофіційна домовленість, — завважив Аревало. — Одна частина суспільства має право розперізуватись, а інша — ні. Так було завжди.

— Я не згоден, — заперечив Рей. — Слава Богу, мені не бракує ні сил, ні охоти, і я залюбки провчу котрогось із цих самовпевнених мазунчиків. Шкода тільки, — хрипко простогнав він, — що пташечка спурхнула!

Усі поглянули на двері. Небіж Больйоло прощався з молодиками й збирався йти. Відаль подумав, чи варто йому радіти. Знову ввійшла сусідка з кавою на таці.

— Сеньйоро, — звернувся до неї Данте, — поясніть нам, коли ваша ласка, з чого ви взяли, буцімто Нестора зрадив рідний син?

— Не вигадуйте, — обурилася та. — Я нікого не звинувачую і не люблю, коли винуватять мене.

— Хто боїться — той не такий уже й дурень, — астматично вимовив Аревало, протираючи скельця окулярів. — Мабуть, котрийсь із цих молодиків пообіцяв із неї душу вибити, якщо плескатиме язиком.

— Залякують, убивають, — озвався Рей, — а ми сидимо склавши руки.

Знадвору Відаль почув гуркіт автомобільного двигуна та скрегіт гальм.

— Можливо, — припустив Аревало, — хитра баба вже пронюхала, що йде на гірше.

— Або на ваше пряме запитання в неї, як то кажуть, розум потьмарився, — припустив гість із велетенськими руками. — Таке трапляється на іспитах.