Тиха радість - Галина Левтер

Ліна ще раз роззирнулась і …

Їй назустріч з іншого виходу йшов Фред.  Підійшов. Притягнув до своїх грудей, бережно обняв.  Пригладив волосся. Поцілував у маківку.

— Пробач. Я вчинив нерозумно, лишивши тебе одну! Так ніколи не робив з пацієнтами. Тобі не можна так багато ходити, стояти. Не можна сидіти. Я налякав тебе! Не хотів! В мене… в мене… друг давній… сьогодні привезли морг…Я його не врятував… Мене зірвало… Я не мав права лишати тебе! Не мав…

В Ліниному густому волоссі заплутались його сльози. Чоловік плакав.

«Від втрат завжди нестерпно боляче»,— подумалось дівчині.  Руки   обвили його. 

— Віддай мені свій біль! — прошепотіла Ліна.

— Його багато… — Фред вп’явся у неї поглядом, а потім поцілував так, як це колись зробив Ал.