Німа - Юлія Гук

— Ну от… — зітхає Віра. — Тепер і в мене будуть фіолетові губи. Дурна й шкідлива звичка.

— Шкідлива звичка — це курити й пиячити. А це — нормально. — Тася крутить у пальцях різнокольоровий фільтр.

— Давай повернемося… — Віра цілує фіолетовими вустами маківку юної Тасі. — Я приготувала нам вечерю. На тебе чекає сюрприз…

— Правда? — Дівчина повертається обличчям і притискає до себе тендітну Віру, на якій тільки легкий халатик і більше нічого. — Давай спочатку повернемося в ліжко…

Нинішня Тасіта різко відвертається від дзеркала й рішуче рушає до полотна.

Несподіваний спогад не засмутив, а спровокував. Мене це немало дивує. Я не пам’ятаю, що сталося тоді, але, мабуть, саме ця подія додає їй рішучості, упевненості у власному виборі.

— Це вам…

Тася важко підвела голову. Вона працювала до пізньої ночі. А малюючи, не помітила, як напилася. Запопадливий Жар безвідмовно бігав до магазину стільки разів, скільки просила дівчина. Він так стомився за день, що заснув, схиливши голову на кухонний стіл. Вона не стала його будити. Тільки вкрила легкою ковдрою.

А зараз треба вставати і йти на роботу. Неминучість тяжіє над піддослідною, мов дамоклів меч, заганяючи її знову в депресію. Усе-таки робота не для неї. От учора вона справді була щасливою. Нові ідеї, запах фарби й пива, нові ескізи…

З важкою головою вона приходить до офіса, простує до свого кабінету. Сірого, похмурого, без вікон.

Протягом дня вкрай неуважна до клієнтів. Замріяно малює абстракцію на одному з резюме. Жінка, яка його подає, шокована, але просить залишити аркуш з малюнком собі. Їй сподобався шкіц. Вийшло й справді непогано. Тасіті довелося переписати резюме на чистий бланк.

Коли заходить бородатий чоловік, вона саме прикрашає одну з папок своєю фантазією.

Тася малює, поклавши голову на руку, тому автоматично говорить клієнту:

— Покладіть резюме на край столу й приходьте через два дні.

Клієнт чомусь не йде, натомість чується тихий шурхіт — і на папці опиняється глечик. На ньому візерунки, що нагадують слов’янські чи то літери, чи то символи. Тася здивовано підводить погляд на відвідувача.

На стільці перед нею сидить знайомий їй гончар. Його широку посмішку трохи прикривають вуса.

— Я, звісно, говорив, що більше сюди не прийду, але подумав, що непогано було б віддячити. А до виставки мені ще далеко…

Дівчина, узявши до рук гончарний виріб, на мить забуває, де вона й ким працює. Її захоплює річ, створена руками майстра.

— У мене вже близько тридцяти замовлень. — Він радісно й трохи збуджено жестикулює. — І ціни на мої роботи швидко ростуть! Один такий глечик готові купити за п’ятсот гривень!

Тася мовчки крутить гладущик в руках. Вона відчуває щось дивне. Несподіване для неї почуття щодо іншої людини.

— Я думаю, якби не ви, я б не зважився на такий крок. Просто… У мене давно ніхто не вірить. А ви поставили питання руба, і я просто не міг робити щось інше.

Радість? Щастя? Здивування?

— Я вам обов’язково ще щось подарую. Коли зможу ще й глиняні іграшки робити. За них дають гарну ціну. До речі, керамічні ляльки надихають мене найбільше.

Втіха? Віра? Самовдоволення?

— Я вже зробив декілька спроб. І подарував своїй онуці. Їй лише шість, але вона зраділа так, наче в її руках опинився цілий скарб. Вона навіть закинула решту своїх іграшок…

— Я… я рада. — Вона невпевнено усміхається. — Ваш виріб і справді дуже гарний.

Гончар аж сяє.

— Це все завдяки вам!

— Мені?.. — Вона, немов та черепашка, що загрузла у своїй мушлі, невпевнено визирає назовні.

— Так… — Він посміхається й дістає з пакета ще й літрову банку з чимось білим. — Це теж вам. Я для вас надоїв молока.

— Навіщо?

— Ну… це ж молочник. А я завжди хотів, щоб той посуд, що я роблю, використовували.

Тася здивовано дивиться на нього, а потім якось невпевнено простягає руку до подарунка.

— Так гарно… — Чоловік раптом наближує власне обличчя до її. Вона злякано відсувається. — Вам хтось казав, що вам личить посмішка?

Піддослідна згадала Жара.

Гончар збирається. А на відході обертається й каже:

— Я не знаю, чи часто ви посміхаєтеся. Мені здається, що не дуже. Навіть тоді, коли радили мені зайнятися гончарством, ви були така серйозна. Навіть жорстка. Але зараз ви мусите