Українська література » Сучасна проза » Подорож собаки - Брюс Кемерон

Подорож собаки - Брюс Кемерон

Читаємо онлайн Подорож собаки - Брюс Кемерон
class="p1">– У цьому пальті? Ще чого. Мене звати Барт.

– Привіт, – сказала Сі Джей і відвела погляд.

– Гаразд, зрозуміло: компанія тобі не потрібна. Просто сьогодні такий гарний день, я хотів привітатися з тобою й твоєю собакою. Стережися, щоб копи не впіймали твого звіра на пляжі, за це тебе оштрафують. – Чоловік знов усміхнувся, а потім відійшов до іншого столика й сів наодинці.

Наступні кілька днів ми спали в машині, після чого Сі Джей ішла постояти під струменем води й брала мене до маленької споруди, у якій перевдягалася. Потім ми їздили довкола, переважно до ресторанів, на їхні запахи. Сі Джей прив’язувала мене в тіні й заходила всередину, іноді виходила одразу, а іноді затримувалася на деякий час. Тож її волосся й одяг рясніли дивовижними запахами кухні.

Сі Джей завжди водила мене до океану побігати й погратися, та ніколи не купалася сама.

– Ох, ти така хороша собака, Моллі, – казала Сі Джей. – Тут набагато важче знайти роботу, ніж я гадала, навіть із мінімальною ставкою.

Я помахала хвостом, почувши, що я хороша собака. Наскільки я розуміла, ми мали найчудовішу розвагу за всі часи. Щодня або в машині, або надворі!

Кілька вечорів по тому, коли ми влаштовувалися на ніч у машині, пішов дощ. Зазвичай Сі Джей лишала вікна трохи прочиненими, та коли дощ почав накрапати всередину, підняла їх до кінця. Тому я й не почула запах чоловіка. Я побачила його, лише коли він виринув із дощу під високим вуличним ліхтарем. Так, ніби ніч і дощ зійшлися разом і несподівано утворили мокру темну фігуру. Я сиділа зовсім нерухомо й стежила за ним. Він мав довге волосся на голові й велику торбу через плече. І дивився просто на нас.

Я відчула, як страх огортає Сі Джей, і знала, що вона теж його бачить. Низький рик вирвався з мого горла.

– Усе гаразд, Моллі, – сказала Сі Джей.

Я помахала хвостом. Чоловік повільно озирнувся довкола – здавалося, оглядав інші кілька машин на парковці. Потім знову розвернувся до нас.

Сі Джей різко вдихнула, коли він попростував у наш бік.

Розділ 17

Чоловік підійшов до самої машини, і коли його рука потяглася, щоб торкнутись дверцят, я в повній бойовій готовності кинулася до вікна, гавкаючи й виставляючи зуби. Я давала знати: якщо він спробує вдертися до машини, то познайомиться з ними. І я б його вкусила – уже навіть відчувала його смак у роті.

Дощ стікав із довгого волосся, заливаючи чоловікові обличчя, коли той нахилився роздивитися нас. На мене він не звернув уваги, натомість дивився на Сі Джей. Моя дівчинка була така налякана, що з її губ зірвався короткий скрик. Я чула, як калатає її серце.

Я була розлючена, що хтось лякає мою дівчинку. Оскаженіло дряпала скло з бажанням пробити його. Мій гавкіт позначала та ж нестримна лють, з якою колись у стайні я обороняла Клеріті від Троя.

Чоловік посміхнувся й постукав у вікно. Я вкусила скло там, де тарабанили його пальці. Тоді він випрямився й озирнувся.

– Забирайся! – скрикнула Сі Джей.

Незнайомець не зреагував. За хвилину він відійшов, зникнувши в темряві.

– Боже мій. О Моллі, ти така хороша собака, – сказала Сі Джей, обіймаючи мене.

Я лизнула її в обличчя.

– Я так злякалася. Він був, як… як зомбі! Але ти захистила мене, адже так? Ти сторожова собака, сторожова собака й пудель – студель! Я так тебе люблю.

Пролунав оглушливий удар, і Сі Джей закричала. Незнайомець повернувся, цього разу з кийком – щойно вдарив ним у вікно. Чоловік посміхався: усе, що видно було в темряві під дощем, – це його криві жовті зуби. Очі ховалися під крисами капелюха. Він знову вдарив у вікно, і я припала мордою до скла. Тепер я бачила його очі й невідривно дивилася в них, із гарчанням розбризкуючи слину. Він лякав мою дівчинку, і я піддалася гніву й понад усе на світі прагнула покусати цього типа.

Він розсміявся, дивлячись у вікно. Тицьнув у мене пальцем і потрусив ним, як робила Ґлорія, коли розмовляла зі мною. А потім випростався й зник у темряві.

Я завжди вважала кийки знаряддям для гри, але тепер збагнула, що вони можуть бути й поганими штуками, якщо ти в страхітливому місці, а той, хто тримає його, не бажає гратися з тобою.

Цілу ніч дощ голосно дріботів по машині. Спочатку Сі Джей не спала, але поступово страх полишив її, і вона схилила голову. Засинаючи, я притулилася до неї, аби моя дівчинка знала, що перебуває під захистом своєї собаки.

Наступний ранок був сонячний. Мокра земля по-справжньому цікаво пахла, однак Сі Джей воліла піти до місця, де можна посидіти за вуличними столиками. Коли ж ми дісталися туди, приємний чоловік, якого бачили кілька днів тому, привітався з нами й нахилився погладити мене. Він був вищий за більшість чоловіків, яких я бачила. Його руки знову пахли м’ятою.

– Дозволь, я куплю тобі сніданок, – сказав він.

– Ні, дякую, – відповіла Сі Джей. – Я лише хочу кави.

– Та годі. Що бажаєш, омлет?

– Мені й так добре.

– Їй вегетаріанський омлет, – сказав приємний чоловік жінці, що розносила їжу.

– Кажу ж, у мене все гаразд, – наполягала Сі Джей, коли жінка пішла.

– Гей, вибач, але вигляд у тебе дуже голодний. Акторка? Модель! Ти, мабуть, модель. Досить гарна для цього. Я Барт. Батьки назвали мене Бартолом’ю, за що я неймовірно їм вдячний. Тож називаю себе Бартом, але – готова? Моє прізвище Сімпсон. Тож так, я Барт Сімпсон. Отакої! Як тебе звати?

– Ванда, – відповіла Сі Джей.

– Привіт, Вандо.

Ми всі зручно сиділи кілька хвилин, насолоджуючись запахом бекону з кухні.

– То я вгадав? Модельний бізнес, тому ти така худа, – сказав чоловік.

– Власне, я подумую стати акторкою.

– Що ж, тим краще для тебе. Я якраз представляю інтереси акторок. Агент із пошуку талантів. У тебе є агент?

Я сіла, адже жінка принесла їжу й поставила перед Сі Джей, яка почала наминати, але потім зупинилася й дала мені тост!

– Ні, власне, свої інтереси я чудово представляю сама, – відповіла Сі Джей. – Але дякую.

– А що я казав? Ти голодна. Слухай, я знаю, що відбувається.

Сі Джей припинила їсти й глянула на чоловіка.

– Уранці я гуляю пляжем. Я бачив, як ти виходила зі своєї машини, ніби щойно під’їхала, ось тільки я був тут згодом і побачив її на парковці. Гадаєш, ти перша акторка, яка спить у машині? Тут нема чого соромитись.

Сі Джей знову стала їсти, але вже повільніше.

– Я й не соромлюся, – тихо мовила вона.

Вона жбурнула мені шматочок чогось сирного, і я віртуозно впіймала його на льоту.

– Що тобі варто зробити – то поїхати зі мною додому, зараз.

– А. Як нагорода за омлет? – сказала Сі Джей.

Чоловік розсміявся.

– Звісно, ні. У мене більше однієї спальні. Лише доки станеш на ноги.

– Власне, ми на канікулах, і завтра я маю їхати.

Чоловік знову розсміявся.

– Ти таки справді акторка. Тебе непокоїть, що не зможеш отримати бажане? Хай там що, я можу тобі допомогти.

– Що?

– Я тут намагаюся захистити, виручити тебе. Нащо така ворожість?

– Наркотики? Ти це маєш на увазі? Я не сиджу на наркоті. – Я відчувала, як злиться Сі Джей, але не знала чому.

– Гаразд, помилився. Правду кажучи, більшість дівчат сидять, тобто це ж Лос-Анджелес.

– Більшість дівчат. То в тебе що –

Відгуки про книгу Подорож собаки - Брюс Кемерон (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: