Тринадцята легенда - Діана Сеттерфілд

Щойно я встигла записати з пам'яті половину історії про Меррілі та візок, як у мої двері хтось постукав. Обідати ще було рано, тож я здивувалася: досі Джудіт ніколи не переривала моєї роботи.

— Будь ласка, зайдіть до вітальні, — попрохала економка. — Там лікар Кліфтон. Він хоче з вами поговорити.

Коли я увійшла до кімнати, мені назустріч підвівся чоловік, якого я вже бачила, — це він приїздив у чорному авті. Я погано знаюся на тому, як саме етикет велить потискати руку незнайомця, тож зраділа, що він не подав мені руки. Він, так само як і я, розгубився, і ми якусь хвилину простояли, не знаючи, як почати знайомство.

— Наскільки я розумію, ви біограф міс Вінтер.

— Та не зовсім.

— Не зовсім?

— Якщо вона розповідає мені правду, тоді я дійсно біограф. У протилежному ж разі я… просто особиста секретарка.

— Гм. — Він на мить замовк. — А хіба не все одно?

— Кому? Мені?

— Так, вам.

Я не знала, що сказати, до того ж запитання було явно безцеремонним, тож я визнала за краще на нього не відповідати.

— А ви, певна річ, лікар міс Вінтер?

— Так.

— А про що ви хотіли зі мною поговорити?

— Це міс Вінтер попросила мене побачитися з вами. Вона хоче, щоб я розповів вам усе про стан її здоров'я.

— Зрозуміло.

Недвозначно, з науковою чіткістю, лікар Кліфтон почав свою розповідь. Кількома словами він повідав мені назву хвороби, яка повільно вбивала міс Вінтер, її симптоматику, міру болю, якого вона зазнавала, і години найвищої та найнижчої ефективності ліків, які вона вживала. Лікар побіжно згадав і про інші захворювання своєї пацієнтки, достатньо серйозні самі по собі, щоб становити смертельну загрозу; але хвороба, про яку він мені розповів передовсім, була найнебезпечнішою. Лікар Кліфтон окреслив здогадний перебіг цієї хвороби і сказав про необхідність обмежувати збільшення доз, щоб організм письменниці зберіг достатній резерв до того часу, коли ліки знадобляться у значно більших кількостях.

— Скільки їй лишилося? — запитала я, коли він закінчив свої пояснення.

— Не знаю. Інша людина вже давно зламалася б. Але міс Вінтер — міцний горішок. Тим паче відтоді, як ви сюди приїхали…

Лікар Кліфтон перервався, вагаючись.

— Що ж сталося, відтоді як я сюди приїхала?

Він поглянув на мене, роздумуючи, говорити чи ні, але нарешті визначився.

— Відтоді як ви сюди приїхали, у неї спостерігається певне покращення. Вона пояснює це цілющими властивостями усної розмови.

Я не знала, що й казати. Та не встигла я впорядкувати своїх думок, як лікар повів далі:

— Наскільки мені відомо, ви збираєтеся поїхати?

— Саме тому вона й попрохала вас поговорити зі мною?

— Вона просто хоче, щоб ви зрозуміли…

— Можете переказати їй, що я зрозуміла.

Зустріч було завершено. Лікар відчинив мені двері, й коли я проходила повз нього, він знову звернувся до мене. Цього разу він говорив пошепки, й це стало для мене великою несподіванкою.

— А як стосовно тринадцятої легенди? Може, ви щось…

На його обличчі, яке досі зберігало холодну безпристрасність, з'явився перебіжний вираз гарячкової нетерплячості справжнього бібліофіла.

— Вона про неї нічого не казала, — відповіла я. — А якби й сказала, то не знаю, чи мала б я право переповідати це вам.

Лихоманка в його очах умить зникла, а від рота до кінчика носа проскочив легкий дрож.

— До побачення, міс Лі.

— До побачення, пане лікарю.

Лікар Модслі та його дружина

В останній день мого перебування міс Вінтер розповіла мені про лікаря Модслі та його дружину.

* * *

Відчиняти двері і проникати в чужі будинки було одне, але поцупити візок разом із дитиною — то було вже зовсім інше. Той факт, що знайдена дитина аніскілечки не постраждала за час вимушеної відсутності, нічого не змінював. Ситуація вийшла з-під контролю, і слід було вживати заходів.

Селяни не наважувалися звернутися з цією проблемою безпосередньо до Чарлі. Знаючи химерність будинку і його мешканців, вони побоювалися туди йти. Важко сказати, що змушувало їх триматися подалі, — чи то Ізабель із Чарлі, чи то привид… І селяни звернулися по допомогу до лікаря Модслі. Це був не той фахівець, чиє запізнення призвело до смерті матері Ізабель під час пологів, — це був інший лікар, який на той час уже встиг прослужити селянам вірою і правдою вісім чи дев'ять років.

Лікар Модслі був уже немолодий, але у свої сорок з гаком років мав напрочуд моложавий вигляд. Невисокий на зріст, не надто дужий фізично, він, тим не менш, випромінював бадьорість і життєву енергію. Як на свій невисокий зріст, лікар Модслі мав задовгі ноги й пересувався велетенськими кроками без усякого видимого зусилля. Він ходив швидше за інших і звик говорити сам до себе, бо кожен його супутник завжди плівся за кілька метрів позаду, безуспішно намагаючись наздогнати лікаря. Жвавість розуму Модслі не поступалася його рухливості; голос у нього був тихий, мова швидка, але лікар завжди знаходив належні слова в належний час і для належної людини. Розум випромінювали і його очі: темно-карі, іскристі, чимось схожі на пташині, спостережливі, уважні, а над ними — чітка лінія тонких брів.

Модслі мав здатність поширювати довкола себе позитивну енергію — риса далеко не зайва для лікаря. Ось він іде стежиною, ось він постукав у двері — і пацієнтові вже стає краще, yсі любили лікаря. «Він сам — як тонізуючі ліки», — казали про нього люди. Йому було не байдуже, помре його пацієнт чи виживе, а коли пацієнт виживав (що траплялося майже завжди), лікареві було не байдуже, як той пацієнт житиме далі.

Лікар Модслі любив працювати головою. Хвороба була для нього чимось на кшталт головоломки, й він не заспокоювався, поки не «розгадував» її. Його пацієнтам було не звикати, що він з'являвся в їхніх домівках удосвіта, щоби поставити якесь додаткове запитання про перебіг хвороби, після того як цілу ніч сушив голову над симптомами. З'ясувавши діагноз, лікар Модслі брався до лікування. Певна річ, він постійно студіював книжки, був у курсі всіх традиційних методів лікування; його неординарний розум раз по раз повертався до таких, здавалося б, простих хвороб, як ангіна, щоб дослідити цю ангіну під іншим кутом зору. Він скрізь вишукував додаткову дещицю знань, яка допомогла б йому не тільки вилікувати хворого на ангіну, а й зрозуміти феномен цієї хвороби в новій площині.

Енергійний, розумний і доброзичливий, лікар Модслі був винятково кваліфікованим лікарем і людиною кращою за багатьох