Твоя дитинка - Ірина Михайлівна Лікович
- Синку! Схаменися! Що ти робиш? Хiба не бачиш, як глибоко травмуєш дитячi душi? Що породивши нове життя, вдихаєш в нього всю свою поганющу суть?
Часто, коли дiвчинка прибiгала до баби вся в синцях, стара казала:
- Но, бачиш дитино, знову дiсталося. Так i мiй чоловiк усе бив дiтей… А мене - iще бiльше. Гей-гей, скiльки разiв не ночувала я вдома! Зате на старiсть, коли був уже геть немiчним, я йому вiдплатила сповна!
Двi подружки пiшли в лiкарню. Вони мали план: як зробити так, щоб про їхнi вiдвiдини не дiзналися в школi. Бо директор точно розкаже батькам. А тодi - начувайся!
Вони прийшли пiзно. Пiсля урокiв. Несмiливо проходжувалися коридорами, не знаючи, в якi дверi податися. Такi слова, як «гiнекологiя» чи «жiноча консультацiя» не говорили їм нi про що.
Трохи повагавшись, зайшли, де було привiдчинено. За столом сидiла лiтня жiнка з добрим обличчям.
- Доброго дня! - першою обiзвалася Катя.
- Доброго дня, дiвчатка, - глянула на них жiнка в бiлому.
- Ми шукаємо лiкаря…
- Лiкаря? А що ви хотiли?
Десь заплакала дитина…
- А ми хотiли порадитися, - взяла iнiцiативу на себе Катя.
- Порадитися? Гм… I що ж вас, милi мої, турбує?
- Вона, - киває головою на подружку Катя, - хвора.
- I чим вона хворiє?
- Ми точно не знаємо, але здається, що СНIДом! Принаймнi саме зi СНIДом спiвпадають всi ознаки…
- Що? СНIДом? - розширились здивованi очi жiнки в бiлому.
- Так! Бо в неї там болить i пече! А ще й висипка є!
- Гм… Але ж ви сiдайте… дiвчатка… сiдайте. Не стiйте бiля дверей.
Дiвчата нiяково познiмали з плечей рюкзаки. Посiдали на самий крайчик тапчана, готовi кожної митi дременути.
- А ще що? - питала жiнка. - Що ще турбує?
- Ну… Ми не знаємо…
- Гм… - розмiрковує жiнка в халатi. - Звiдки тут взятися СНIДу? У тебе колись брали кров на аналiз?
- Нi, - видихнула дiвчинка.
- А з хлопцем ти спала?
- Спала! - опустила очi мала.
- Спала?! I коли ж це ти встигла?
- А її зґвалтували, - поспiшила рятувати подружку Катя.
«Зґвалтували? - подумала дiвчинка. - Хiба це входило в нашi плани? I звiдки вона таке взяла?»
- Зґвалтували? - перепитала жiнка. - Так потрiбно заявити в мiлiцiю! Що ж ви тут сидите! Ти хоч знаєш, хто тебе зґвалтував?
- Знає! Аякже! Звичайно, що знає! - брехала перелякано Мар'яна.
«Навiщо ти таке городиш? - запитував погляд дiвчинки. - Що тепер далi? Як ми з цього виплутаємося?
- Мусите заявити! Що ви чекаєте? Так хоч грошi матимете…
- Та нi, нам не потрiбнi грошi. Нам би її вилiкувати:
- Але, дiвчата, скажу вам чесно, вiд СНIДу не лiкують. Вiд нього помирають. Причому доволi швидко. А тобi, дiвчинко, потрiбно зареєструватися в нашiй лiкарнi. Заповнити анкету. Здати кров, пройти обстеження. Можливо, це навiть коштуватиме грошей.
- Нi! Я не можу зареєструватися! Я хотiла б, щоб це все зробили, не засвiчуючи мого прiзвища!
- Гм… А це ще чому?
- Бо ви зателефонуєте до школи!
- Бо в мене тут родичi працюють! I ви їм розповiсте! - в один голос закричали дiвчата.
- Родичi, кажеш? I хто тут у тебе?
- Я не можу вам цього сказати.
- А чому б i нi? Ти менi скажи, а я нiкому не розповiм, не хвилюйся.
- I дiвчинка ледь прошепотiла прiзвище.
- Це та, що в хiрургiї? - задумалася жiнка в бiлому. При цьому її обличчя аж витягнулося вiд цiкавостi. Але не отримавши вiдповiдi, перепитала:
- Та, що на третьому поверсi?
- Так! - вiдповiла дiвчинка i вiдчула, як її боляче вщипнула подруга. Але вже було пiзно.
- Ой, дiвчатка мої… - задумалась жiнка. - Навiть не знаю, чим вам допомогти. СНIД - це дуже страшна хвороба. Тобi потрiбно стати на облiк. А тепер ви маєте пiти, бо я мушу зачинити кабiнет.
Вони вийшли. Через кiлька хвилин, коли вже були на подвiр'ї, вийшла й жiнка в бiлому халатi. Вона поставила бiля себе вiдро й швабру i почала прибирати довгий коридор гiнекологiї.
Дiвчата сiли на лавицю. Що тепер робити? Вiд кого чекати допомоги?
- Я боюся, - захникала Катя, - що я теж хвора. Ми ж iз тобою також цiлувалися. А хвороба ця передається саме через любощi. Я також помру?
- Менi дуже страшно! - схлипнула дiвчинка. - Я не знаю, що робити…
- Є тiльки два варiанти. Перший, це зареєструвася i здати аналiзи. Iнший, гiрший, мовчати i чекати, коли ти помреш… Я вибрала б перший.
- А я не можу! Ти не знаєш, що зi мною зроблять вдома, коли дiзнаються, що я спала з хлопцем!
- А може, ти не спала? Ми ще не вияснили…
- Нi, точно спала. Я чомусь так вiдчуваю.
- Я би все одно розповiла мамi. Вона б допомогла.
- А я не можу, бо вона розповiсть батьковi. I вiн мене вiдлупцює. А потiм вiдлупцює маму.
- З чого ти взяла?
- А я одного разу чула, як вiн казав мамi, що якщо я завагiтнiю, куритиму або матиму погану поведiнку, то вiн її приб'є. Але спочатку приб'є мене!
- Чому ти його так боїшся? Коли ми зустрiлися на вулицi, вiн зi мною так мило розмовляв. Менi здалося, що твiй тато такий приємний! Навiть мене погладив. А ти говориш такi жахливi речi.
