Син сонця - Мирослава Горностаєва

— Я не зробив їй нічого лихого, — буркнув Карна.

— Крім того, що кожної ночі уявляєте на її місці іншу! Коханий мужу, забудьте, врешті про князівну з Кампільї! Вона не гідна ні ваших спогадів, ні ваших почуттів.

— Та я про неї зовсім не думаю, — озвався Карна, опустивши очі, - тобто думаю, але… Я не знаю, як назвати це почуття…

— Ваша колишня любов поволі перетліває на зненависть, — лагідно сказала Сіта, — це, напевне, дуже боляче, але ж пораненому не стане легше, якщо ще хтось страждатиме поруч. Не мучте себе, коханий… І викиньте геть з золотої скринечки певну суху квітку, а скринечку подаруйте Аматасені…

— Та квітка полита моєю кров'ю, — мовив князь Ангу, — забудь про неї, Сіто. Але я присягаю, що більше не дам Аматасені приводу скаржитись на мене.

— О, — мовила Сіта, — присяга Карни з Ангу незламна, як тризуб Шіви! Піду, заспокою сестру, бо бідолашне дівча ронить сльози з ранку до вечора. І нехай вона більше не вдягає це жахливе червоне сарі… Такі яскраві кольори — то несмак. Ви дозволите підібрати їй вбрання, коханий?

— О, ці мені жіночі хитрощі, - сказав Карна ніжно, — звісно, хай одягне щось інше… Я сам не терплю багряних кольорів…

Він раптом загнувся і почервонів, щось згадавши. Сіта засміялась:

— Я добре знаю ваші вподобання і вберу Аматасені згідно з ними. Адже вона з Північної Панчали, а там добре знаються на модах і смаках. Не те, що у Кампільї…

З того часу Карна жив з обома своїми жонами в мирі та любові. Сіта народила йому хлопчика, якого щасливий батько назвав Рамою, а Аматасені — двох близнюків: Сушену та Врішасену. Через деякий час у Сіти народився ще один хлопчик, Сатьясена, котрий і став батьковим улюбленцем.

Коли сини підросли, Карна привіз їх до Гастінапуру і двір Адгіратги наповнився дитячим щебетом. Стара Радга одразу ж полюбила і білявих синів Сіти і смаглявих, наче горішки, дітей Аматасені. Жінці здавалось, що в синових дітях воскресли її

померлі малюки, усі четверо. І коли малі княжичі, перемазані медом та кхіром, чубилися біля її ніг, Радга посміхалась як людина, що зазнала в житті найбільшого щастя.

Одного разу, коли Карна з родиною перебував у Чампі, до нього прибув гінець від Дурьйодгани з проханням негайно приїхати. Карна виїхав наступного ранку і примчав до Гастінапуру у найкоротший строк.

— Ти наче літаєш як асур! — сказав зраділий Дурьйодгана.

— З ким б'ємося цього разу? — поцікавився Карна у відповідь.

— Не б'ємося, — мовив князь Гастінапуру, — ми їдемо в гості.

— До кого?

— Як це до кого, друже Карно? До моїх любих родичів.

— У Кгандавапрастгу? — здивувався Карна.

— Саме так. Пандави збудували стольне місто, яке назвали на честь Індри. їм дуже хочеться похвалитись новою іграшкою. До того ж Юдгіштгіра так запишався від перемог своїх братів, що збирається провести обряд Раджасуя- яг'ї![33]

— Цей обряд, — мовив Карна з усміхом, — належить виконувати лише Великому Князю.

— Юдгіштгіра вже вважає себе таким! — пирхнув Дурьйодгана, — але нічого не вдієш — треба їхати, бо до Індрапрастги виїхав навіть старий Бгішма. Там збирається трохи не уся знать Бгаратаварші. Якщо я не поїду, то стану посміховиськом.

— Знать, говориш? — мовив Карна з усміхом, — але я більше люблю зустрічатися з нашою шляхтою на полі бою, аніж в бенкетній залі! Для чого мені їхати? Аби подивитись на твоїх пихатих родичів? На Раджасую заборонено з'являтися зі зброєю, і хай Боги боронять того, хто осквернить кров'ю священну борозну золотого плуга… Я нудьгуватиму, друже, поміж тих нещирих людей.

— Побачиш свого друга Арджуну…, - підкусив Дурьйодгана не втримавшись.

— Аби він був мені другом, — озвався Карна серйозно, — я поїхав би тільки задля нього. А так — для чого?

— Карно! — Дурьйодгана ухопив його за руку, — я не довіряю нікому, окрім тебе, а надто, коли доводиться пхати руку у гніздо шершнів! Я навіть власним охоронцям не довіряю! Ти — єдина моя опора! Погодься супроводжувати мене, і я, принаймні, спатиму спокійно!

Карна зітхнув і схилив голову на знак згоди.

Дорогою Дурьйодгана, що перебрався з пишних нош на колісницю Карни, оповідав йому всілякі плітки.

— Ти чув, що Арджуна поріднився з Крішною? Він викрав його сестру Субгадру, коли та вибрались на прощу до храму. Баларама, старший брат Темноликого, лютував, аж земля дрижала! А сам Крішна ніби й не був проти. Бідолашний Арджуна! Видно, ділити одну жінку на п'ятьох не дуже йому до смаку.

— Коли це сталося? — спитав Карна неуважно.

— Та з рік тому. У них уже син, Абгіманью. І Драупаді народжує з року в рік. Ну, це не диво, маючи стількох чоловіків.

— Припини! — озвався Карна.

— Коли вже ти вилікуєшся? — зітхнув Дурьйодгана, — а між іншим, Баларама хотів видати оту Субгадру за котрогось з моїх братів. Я навіть сам подумував, чи не одружитися з нею… Знову Пандави підставили нам ніжку! Але, зрештою, все на краще: уяви собі: береш за дружину білошкіру арійку, а у неї раптом народжується синок зі шкірою кольору грозової хмари…

— Цікаво, звідки це у Ядавів? — спитав Карна, радий, що Дурьйодгана забув про Драупаді.

— Лише Богам відомо, — знизав Дурьйодгана плечима, — і Васудева, батько Темноликого, а тим більше Девакі, його мати, — кровні арії і поштиві люди. Та Крішна й не схожий на дравіда. Взагалі, про нього оповідають стільки пліток, що вже не знаєш, чому й вірити. Ти чув про те,