Празька химера - Євгенія Анатоліївна Кононенко

— Буде постанова суду — заплатимо! — вигукнула Галина.

Родичі зрозуміли, що з Панасика й Галини користі ніякої. Власне, ніхто й не очікував, що вони зречуться готельки. Але бодай на якусь участь у витратах на поховання не так від Панасика, як від Галини розраховували. А вона про постанову суду! Адже, скоріш за все, туди піде жити її син! Проте, чи захоче Галинин малий перебиратися на Борщагівку з Дарвіна?

Панасик і Галина заквапилися додому, тільки-но дорогоцінний документ у жмаканому файлі було вправлено у підкладку його куртки, щоб, борони Боже, не загубити його. І по дорозі додому в тролейбусі вперше за роки свого співжиття полаялися. Галина одразу защебетала, що варто було б позичити грошей, відремонтувати готельку і здати, ось одна в неї на роботі саме шукала житло для сина, який одружився, о, він саме й міг би й відремонтувати готельку, зрештою, молодий здоровий хлопець...

— Послухай, — перебив Галину Панасик, — я щось не в’їхав: чого це ти приміряєш на себе мою готельку? Я, може, там пожити хочу! Ну, не пожити, то бодай іноді проходити туди, щоб побути самому!

— Це ти послухай! Отримав іграшку, щоб гратися нею! Квартира — то не іграшка! До речі, треба перевірити, чи дід Панас платив комунальні послуги, чи не залишив нам комунальних боргів! Треба буде завтра піти в ЖЕК! Яка там адреса, Панасику?

— Не скажу! — вигукнув Панасик і пересів на інше сидіння у тролейбусі, де були вільні місця.

Галина злякалась, що втрачає Панасика. Вони доїхали до площі Толстого і пішли додому. Галина взяла Панасика під руку й заговорила про інше. Панасик відповів, і вона радісно вловила в його голосі винуваті нотки. Але щастя з їхньої родини пішло. І забрала його готелька на Борщагівці.

Перший великий бешкет розгулявся, коли Галина послала Панасика за хлібом, а сама стала нишпорити, шукати документ, який Панасик примудрився таки добре заховати, поки Галина вранці бігала на роботу. Але не так багато в нього було дозволених місць на Дарвіна! Ключі від усіх шухляд комода Галина про всяк випадок зберігала в себе й не довіряла їх коханому. А документ вона знайшла в коробці на шафі, де зберігалося літнє взуття. Ця готелька звалилася на їхню голову і великою радістю, і великим лихом. Як усе втримати під контролем, щоб її хлопчик не втік? Ці чоловіки — вони ж як діти! За ними треба весь час приглядати! Ось сина вона фактично втратила, хоча й живе з ним в одному домі. То хоч би не втратити Панасика!

— Я тільки хотіла довідатися адресу, Панасику... — винувато пропищала Галина.

— То для цього ти мене відправляла за цим непотрібним хлібом? Петро недоїв — повно хліба, а ти мене знову послала за тим батоном!

— Нічого, насушимо сухариків, не сердься, Панасику!

— Ти? Насушиш сухариків? Ти й цього не вмієш! В тебе все пліснявіє!

— Панасику! Зовсім не все! — образилась Галина.

— Я б тобі і так сказав би ту адресу! Чому прямо не спитала? Чому діяла, як хитра лисиця?

— То чому ви діяли, як хитра лисиця, Галино Андріївно? — спитала Галину Єлька, нова дівчина сина, коли вони обоє випливли на кухню зі своєї кімнати готувати вечерю, а Галина з Панасиком пили кип’яток з тим самим батоном без масла.

— Сідайте, — сказав Панасик, підводячись, поступаючись Єльці місцем на табуретці біля кухонного столу.

Раніше Панасик не реагував на Петрових дівчат. Та й вони ніколи не ходили на кухню. Прослизнуть коридором і зникнуть у синовій кімнаті або в туалеті. На кухню виходила лише Єлька. Владно, як хазяйка.

— Ремонт вам треба було б зробити, Галино Андріївно! У вас уже стеля сиплеться!

— Ви, Олено, будете мені вказувати, що мені робити в моїй квартирі? — відповідала Галина.

— Єлена, а не Олена, — поправляла її Єлька, яка рекомендувала себе як Єлена. Єлена Прекрасна.

Єлька і правда була гарна. Всі молоді — гарні, але Єлька мала красу вище середнього рівня, яка відповідала всім сучасним еталонам.

— Вона така в тебе нахабна, — робила синові зауваження Галина.

— Зате гарна, — погоджувався щодо нахабності Єльки Петро.

— То й що з того?

— Як що з того? Не кожному трапиться така, — син посміхався так, що Галині ставало прикро за всіх скромних жінок земної кулі. — Вона з села, де з усіх благ цивілізації лише електрика. В Києві третій рік. В моделі не взяли, в актриси також. То тепер, може, візьмуть заміж.

— Заміж? — із жахом питала Галина.

— Їй нема де жити.

— То вона хоче сюди, на Дарвіна? — питала нажахана Галина.

Ось так. З одного боку ця Єлена Прекрасна, якій нема де жити. А з іншого — напруга з Панасиком через ту готельку на Борщагівці, а бодай би її й не було!

— Ти ж в мене дорослий хлопчик, а не підліток якийсь! — кричала вона йому на кухні за чаєм, коли Панасик вкотре став лякати маму Галю, що втече від неї на Борщагівку. І докричалась, мій Боже! Панасик таки втік від неї того вечора! Прямо в кімнатних капцях! У старих шкарпетках, з дірками на п’ятках! І тільки-но грюкнув дверима під’їзду, як його руку взяла ніжна дівоча рука.

— Ти на Борщагівку? То нам по дорозі, Атанасе!

А Галині на плече лягла міцна чоловіча рука сина.

— Заспокойся, мамо Галю. Не біжи за ним. Твій варіант рано чи пізно вернеться. Не знаю, як мій.

Але ж от минуло стільки часу відтоді, як Панасик втік в домашніх капцях з Дарвіна в готельку на Борщагівці, а його чомусь нема назад. Хоча він на Дарвіна з’являвся, коли її не було вдома. Забирав речі.

— Чого ти пускав його? — питала Галина.

— Мамо Галю, невже ти думаєш, що як я б не повернув йому ті штани, які йому дісталися після мене, то він би повернувся до тебе?

— Облиш своє дурне «мамо Галю», — схлипує вона.

— Чому дурне? Ти хочеш сказати, що ти мені не мама? І що ти не Галя?

І в сина нема іншої дівчини. Принаймні в їхньому домі на Дарвіна вже рік не кохаються. Ні в кімнаті сина, ні в її. Єдиний позитив від тої злощасної готельки: