Українська література » Сучасна проза » Дебілка - Вікторія Андрусів

Дебілка - Вікторія Андрусів

Читаємо онлайн Дебілка - Вікторія Андрусів
подамся на небо… І знову ми будемо разом, лишень тебе вже нічого не болітиме і ми будемо знову щасливі, – гладила синове безкровне личко, витягала з-за пазухи стареньку запрану хустину і, ледь торкаючись, аби не завдати болю, втирала йому сльози… Благо, помогли люди сина поховати, а комашню якось не судилося… Та й коли ж оте все було…

Тулилася до сходів перед вівтарем та все приговорювала до дерев’яного розп’яття…

Підводилася легше, ніж вклякала… Наче молитвою зцілилися старечі жили… Перехрестилась тричі, вклонилася, та й почовгала собі геть… Спинилася поруч баняка зі свяченою водою, озирнулася ще раз до розп’яття, немов перепитуючи, чи вже можна, і, отримавши німу згоду, зачерпнула горням по вінця… Припала жадно до води, ніби нічого смачнішого у світі для неї не існувало… Втерлася рукавом і ще раз подякувала за Божу ласку… Подякувала й за те, що двері до храму були привідчинені… Вийшла на світ Божий…

Квітневе сонечко засліпило очі… Ледь похитнулася з несподіванки, та вже за мить прозріла: Господи, яке диво – жити… Потятка виводять, аж заходяться, безтурботні рулади серед зеленого листя… Білий пух, мов та манна небесна, злітаючи з липи, сповиває світ терпким дурманним запахом… Навколо – ані душі, бо ж люди – охайні, чистенькі, причепурені повсідалися зранку до святочних столів, аби напитися і наїстися досита після Великого посту… Кілька жебраків задрімали попід величною стіною храму, знудившись без роботи… Озирнулася на важкі піднебесні двері, що легесеньким подихом весняного вітру причинилися за її спиною… Та й добре… Нехай синочок Божий спочине від людської суєти… Цілу ніч бо святили паски…

«ДІТИ – НАШЕ БАГАТСТВО»

Надія Андріївна оголосила тему, відкривши посібник з диктантами…

– Ви, йолопи, всі почули, чи вам вуха позакладало?!! Негайно всі відкрили зошити, взяли в руки ручки, якщо вони взагалі у вас є, напружили мізки, яких, звісно, у вас немає, і записали назву диктанту: «Діти – наше багатство»… Майоров, припини тормосити портфель, все одно крім канапок ти нічого там, як завжди, не знайдеш… Йди візьми мою ручку, хоч менше помилок у твоєму зошиті від цього не буде… Записали? Покваптеся, інакше знову залишитеся без перерви… Так от… Поїхали… «Кожне покоління людей залишає по собі спадщину. Це різноманітні досягнення, здобутки у багатьох галузях – медицини, науки, техніки, машинобудування, модернізації виробничих процесів та іншого, що в сукупності називається науково-технічним прогресом…»

– В су… що?… Повторіть, будь ласка…

– Припини, блюзнірство, Зайденку!!! Добре ти розчув!!! В су-куп-нос-ті… А те, на що ти натякаєш, ми розберемо з твоїми батьками на зборах… Так само як і те, звідки походять твої знання нецензурної лексики!!! Сподіваюсь, окрім пошляка Зайденка всі зрозуміли значення слова «сукупності»?! Продовжуємо: «…Проте основною спадщиною кожної нації та народності є молоде підростаюче покоління, від якого залежатиме майбутнє держави…»

– Ось бачите, Надіє Андріївно!!! Ми є основною спадщиною!!! А ви на нас галюкаєте!!! Нас оберігати треба!!!

– Це ти – спадщина, Петренку?!! Хохма!!! Ти на себе подивись!!! Шмарклі до підлоги висять, весь замурзаний, наче сажотрус, у щоденнику – самі трійки, і він вважає себе спадщиною!!! Посміховисько!!! Театр!!! Не відволікай, інакше летітимеш зараз у коридор через цілий клас, як та комета над Парижем!!! Продовжуємо: «…Тому особлива відповідальність лежить на людях, причетних до виховання найціннішої спадщини. Недаремно існує народна мудрість – що посієш, те й пожнеш…»

– Я вам що казав, Надіє Андріївно!!! Ви на нас галюкаєте, а потім дивуєтесь, що ми неслухняні… Навіть народна мудрість про це каже…

– Петренку!!! Дістав ти вже!!! Геть із класу!!! Розумник знайшовся. Геть, бо зараз вріжу тобі простісінько перед очима усього класу!!! І можеш потім жалітися батькам, що вчителька до тебе

Відгуки про книгу Дебілка - Вікторія Андрусів (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: