Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю - Еріх Марія Ремарк
— Як знаю, існує. Не думаю, щоб його розірвали.
Льові трохи відлягло від серця.
— А мій брат? — важко зітхнув він. — Третій у цій спілці!
— Перестаньте, містере Льові! Усе не так погано! Ваш брат не має з цим нічого спільного. Він просто невинна жертва кохання.
— Невинна? Роззирніться навкруги! — Театральним жестом Льові обвів навколо себе руками. — Уважно придивіться, містере Росс! Ви колись таке бачили в нашому мистецькому інституті антикварного мистецтва?
— Що?
— Що? Фігурки святих, єпископів! Статуетки Богоматері! Хіба ви не бачите? Раніше в нас не було жодної з цих помальованих чи бородатих скульптур. А тепер від них аж в очах мерехтить!
Я роззирнувся. Кілька якісних фігурок стояло по кутках.
— А чому ви розставляєте ці речі так, що їх майже не видно? Вони ж якісні. На двох іще навіть збереглася стара фарба і стара позолота. І це найкращі примірники, які ви маєте в магазині, містере Льо-ві. Чого ви нарікаєте? Мистецтво — це мистецтво.
— Не за таких обставин!
— Містере Льові, це дуже широка тема. Якби не існувало релігійного мистецтва, збанкрутувало б сімдесят п’ять відсотків євреїв-антикварів. Варто бути толерантнішим.
— Не можу. Навіть, якщо так заробляю гроші. У мене просто розривається серце. Мій легковажний брат тягне сюди весь цей. непотріб. Речі якісні, визнаю. Але від цього мені ще гірше. Якби фарби були нові, а позолота — з бронзового порошку, якби тільки одна ніжка була справді стара, а решту підточив шашіль, мені було б легше! Тоді я міг би кричати й сваритися! А так — мушу тримати язик за зубами і згорати від внутрішнього обурення. Я вже навіть їсти не можу. Січена куряча печінка, справжній делікатес, не викликає в мені нічого, крім відрижки. Про гусячу ніжку під соусом з жовтим горохом я взагалі мовчу. Я просто гину. Найгірше те, що та особа ще й на бізнесі розуміється. Вона різко обриває мене, коли я плачу й голошу, наче на водах вавилонських, і називає мене антихристом. Це щось подібне до антисеміта. А її сміх! Вона сміється цілий день! Вона так сміється, що аж тремтять усі*її сто шістдесят фунтів. Це просто неможливо витримати! — Льові звів до неба руки.
— Містере Росс, повертайтеся! Біля вас мені полегшає. Повертайтеся в наш бізнес, я підвищу вам зарплатню.
— Я досі працюю на Сильверса. Нічого не вийде. Дуже дякую.
Він був розчарований:
— Навіть якщо ми торгуватимемо тільки бронзою? Є ж багато фігурок святих і з бронзи.
— Зовсім мало. Нічого не вийде, містере Льові. Крім того, тепер я працюю на Сильверса самостійно і дуже добре заробляю.
— Атож! У нього ж немає жодних витрат! Він навіть у туалет ходить за рахунок податків!
— До побачення, містере Льові. Я ніколи не забуду, що ви дали мені мою першу роботу.
— Що з вами? Ви так говорите, наче прощаєтеся навіки. Невже ви хочете вернутися до Європи?
— Чому ви так подумали?
— Ви дуже дивно говорите. Не робіть цього, містере Росс! Жоден негідник там не змінився, незалежно від того, виграли вони війну чи програли. Повірте Раулеві Льові!
— Вас звати Рауль?
— Так. Моя добра мама читала багато романів. Рауль! Звучить якось дурнувато, правда?
— Ні. Мені подобається. Навіть не знаю чому. Можливо, тому що я знаю ще одного чоловіка на ім’я Рауль. Щоправда, у нього зовсім інші проблеми, ніжу вас.
— Рауль, — похмуро пробурмотів Льові. — Можливо, саме тому я так ніколи й не одружився. Таке ім’я вселяє невпевненість.
— У такого чоловіка, як ви, усе ще попереду!
— Де?
— Тут, у Нью-Йорку. Тут більше віруючих євреїв, ніж деінде.
У Раулевих очах зажевріло життя.
— Це й справді непогана ідея! Ніколи про таке не думав. Але зараз, із братом-дезертиром! — Він поринув у роздуми.
Раптом усміхнувся.
— Я сміюся вперше за багато тижнів, — сказав він. — Ваша ідея дуже хороша. Просто прекрасна. Навіть, якщо я нею не скористаюся. Наче беззбройному дали до рук палицю. — Він рвучко обернувся до мене. — Чи можу я вам чимось помогти, містере Росс? Можливо, хочете придбати фігурку святого за закупівельною ціною? Наприклад, святого Себастіана з Рейна?
— Ні. А скільки коштує кішка?
— Юшка? Це один із найрідкісніших та найпрекрасніших…
— Містере Льові, — перебив я його. — Я ж у вас вчився. Усі ці епітети зайві. Скільки вона коштує?
— Особисто для вас чи для продажу?
На мить я засумнівався. Мені спала на думку одна з забобонних думок: якщо я зараз буду чесний, невідомий мені Бог винагородить мене і мені подзвонить Наташа.
— Для продажу, — відповів я.
— Браво! Ви чесна людина. Я б не повірив, якби ви сказали, що особисто для вас. Отже, п’ятсот доларів. Це її закупівельна ціна, присягаюся.
— Триста п’ятдесят. Більше мій клієнт не заплатить.
Ми зійшлися на чотирьохсот двадцяти п’яти.
— Якщо я викидаю вже стільки грошей, то хочу й зовсім стати банкротом, — сказав я. — А скільки коштує маленька фігурка Нейт? Шістдесят доларів! Домовилися? Хочу її подарувати.
— Сто двадцять. Бо ви її хочете подарувати.
Я отримав її за дев’яносто. Рауль запакував вишукану статуетку. Я написав йому Наташину адресу. Він пообіцяв доставити її по обіді особисто. Кішку я взяв із собою. У Голлівуді я познайомився з одним чоловіком, який просто божеволів від цієї тварини. Я міг продати її йому за шістсот п’ятдесят доларів. Таким чином я отримав фігурку для Наташі задарма, та ще й достатній прибуток, щоб купити собі новий капелюх, пару зимових чобіт та шарф; а потім я засліплю її своєю елегантністю і запрошу до найкращого ресторану.
Увечері вона мені зателефонувала:
— Ти прислав мені маленьку богиню. Як її звати?
— Вона з Єгипту, її звати Нейт і їй понад дві тисячі років.
— І як тільки можна бути такою старою! Вона приносить щастя?
— З єгипетськими фігурками справи такі: якщо вони когось не злюблять, принесуть йому нещастя. Але тобі вона повинна принести щастя. Вона на тебе схожа.
— Я усюди носитиму її з собою, як талісман. Покладу в сумочку. Вона дуже красива і милує око. Дуже тобі дякую, Роберте. Як тобі живеться у Нью-Йорку?
— Купую зимовий одяг. Кажуть, скоро налетять снігові урагани.
— Так, вони справді тут бувають. Хочеш зі мною завтра повечеряти? Я защу по тебе.
У моїй голові вихором промчали сотні думок. Аж дивно, скільки всього можна передумати за одну