Священна книга гоповідань - Павло Петрович Коробчук

релігійно-хуліганський катехизис

Служба закінчилася, люди розходилися, скоса дивлячись на мирних гопників. Вусатий дід пішов на вулицю і став чекати на хуліганів під вікном, в яке вони залізли. «Зараз мені ці три голубеня яйця будуть тут нести», – думав він і шукав між деревами довгу палку.

Священик завершив усі необхідні ритуали і запросив жестом братів до себе в кімнатку, що знаходилася за іконостасом. Хлопці зістрибнули на підлогу, минули вівтар і зайшли за іконостас. Священик саме зняв рясу і показав рукою на вхід у двері.

Згодом вони розсілися за невеличким столом, і священик спитав:

– Розказуйте, шибайголови, чого прийшли?

Пацани довго тулили зі свого міста електричкою, добру годину циркулювали селом в пошуках цієї церкви і вже запарилися, тому відразу перейшли до справи. Говорив І-раз:

– Нам нада ета, ну, тіпа, відмолить гріхи нирці.

Священик на мить здивувався, але зібрав обличчя докупи і перепитав:

– Як це – нирці? Гріхи відмолюють людині, а не нирці. Я можу відмолити когось конкретного, а не якусь частину. І що такого натворила саме та нирка? Бог любить нас цілісними, а не по частинах.

– Тоїсть, руку мою він не любить, а всього мене – хаває? – цікавився І-раз.

– Він і руку любить, і око. Але ви маєте зрозуміти інше – гріхи людина робить свідомістю, але не руками чи нирками.

– А в нирці шо, нема цеї твоєї свідомості? – допитувався І-раз.

– Свідомість, як і любов – наявна у кожній найдрібнішій цеглинці сущого, – намагався виправдатися священик. – Ось наприклад – яблуко. Коли ви його кусаєте – то воно ж вам смакує так, як і будь-яка інша частина яблука, правильно?

– Тоїсть, виходить тіпа шо? Шо одна сємка – це всі сємкі сразу?

– Приблизно так, – усміхнувся церковник.

Але І-раз по-сократівськи уже підловив співрозмовника і спитав:

– А одна отдєльна нирка на вкус не така ж, як і вся людина? – і після паузи, під час якої у згорбленому повітрі завис знак питання, продовжив: – Ну в смислє, якщо ваше яблуко покоцане на куски, то ви не можете спустити гріхи кожному чоткому куску?

– Ну, можна, умовно кажучи, покласти частинки цього яблука на стіл і помолитися над усім яблуком, – якось незґрабно парирував священик.

– А якшо один кусок яблука – в тундрі, а другий – тут, у вашому буфеті? Ти будеш на дистанції, як Кашпіровскій, сповідати яблуко, чи шо? Не вкурюю. Тоді нашо люди тулять до тебе в церкву на ці, на сповіді? Тобі шо, впадло робити це через радіоточку? Чи там есемеску замість причастя впадло розіслати?

– А ви, я так бачу, не прості. Щось раціональне у лінії вашої думки є, – погодився церковник. І після секундної паузи поцікавився: – Але навіщо вам це? Хіба не простіше буде висповідати всю людину, а потім вирізати, прости Господи, нирку і пересадити уже висповідану частину тіла хворому?

Ось у цьому й була суть поїздки гопників у це село і суть розмови. Хлопці зашебуршили, випрямили спини так, ніби хотіли виглядати солідніше, підняли козирки кепок ще вище.

– Бізнес у нас, – заявив І-раз, дістав з кишені пістолет і поклав на стіл.

Священик побачив, як у напівтемряві зблиснула зброя, ковтнув горло.

Іван не збирався пояснювати, чому вони хочуть висповідати лише нирку, а не всю людину, в якій поки що є ця нирка. Він продовжив:

– Ми органами торгуємо. Суть кантори тебе хай не парить, ага. А олина це так, просто, шоб село без лівого кіпішу жило. Догнав?

– Хлопці, – пробував себе заспокоїти священик, – ви в гостях, у Божому храмі, тут у нас мирно, і я до вас прихильний усім своїм духом. Я й без погроз вам допоможу, відпущу гріхи, кому скажете.

– Маладца, дядя, – розслабилися гопники. – Вот тобі малява, там деталі стріли, на яку ми з тобою забиваємось, а на стрілі перетремо за всі нюанси. Просто у нас заказ від дуже плотно релігійного авторітета, вкурюєш? У нього жосткі нелади з шото там, з водно-сольовим балансом. От ми і взялися йому помагати – пересадити йому нирку. А за тебе, за твої наворочені християнські качіства нам правильні люди на вухо нашептали. Так шо тримай хвіст хрестом, і всьо буде чікі-пікі.

– Та я ж тільки за. Добрим людям допомогти завжди треба.

– От і лади, – протягнули руку брати на знак підтвердження укладеної спільної справи. І раптом їм згадалося їхнє релігійне слово, яке вони вживають замість «Амінь»: – Ітіть.

І перед тим, як встати з-за столу і розійтися, І-раз запитав у священика:

– Сиш, а Бог єсть?

– Нема, – нервово пожартував церковнослужбовець.

– А єсі найду?

День згасав, брати Івани ступали спекотною архітектурою серпневого села, а вусатий дід досі чекав з іншого боку церкви, поки хлопці спустяться з вікна.

віч-на-віч з внутрішніми органами

Священик у той вечір довго ходив біля вівтаря і думав, як вчинити. Він був миролюбною людиною і свято вірив у існування Бога, на відміну від більшості його колег по релігійному цеху, які з роками ставали нечутливими до високої духовності. Всі ці Ноєві потопи, море, що розступилося перед Мойсеєм, вода, перетворена Ісусом на вино, – для більшості священиків це стало вузеньким струмочком символічних церковних ритуалів та обрядів.

З одного боку, думав церковник, його обов’язок – допомагати всім – навіть чикатилам і шаховим маніякам. З іншого – чому це він має йти на повідку в незрозумілих пройдисвітів?

З одного боку – його релігійність – це річ цілісна й глибинна. З іншого – як він може розділити людину на частини і відмолювати лише певні її органи?

З одного боку – він може допомогти здоров’ю іншої людини. З іншого – може спокійно заявити в міліцію про цю зустріч, і внутрішні органи здійснять операцію з відповідними наслідками на обумовленому місці в обумовлений час.

Ходив церковник і спілкувався зі своїм внутрішнім голосом.

В один момент від подумав, що коли людина спілкується сама з собою, то вона спілкується зі своїми внутрішніми органами. Отже, який би орган всередині нас не був, можливо, саме він задає той чи інший імпульс, ту чи іншу думку, те чи інше бажання.

Тобто людський організм діє завжди цілісно, але заздалегідь узгоджує свої дії з усіма цеглинками свого організму. Так, наприклад, печінка