Зібрання творів - Амброз Бірс

які тим часом наспіли, прикрили його й розпочали запеклу сутичку. Південці переважали числом, але поступалися злагодженістю дій. З обох боків майже всі рушниці були розряджені, й у такому шарварку не було ні часу, ні місця їх заряджати. Мало хто з ворогів мав багнета, тож їм довелося битися кольбами. Рушниця як дубець – теж грізна зброя.

Гомін сутички був схожий на перестук рогів у бійці биків. Раз за разом лускотів розтрощений череп. Раз у раз лаялися вуста й бурчав живіт під припертим дулом, коли багнет уже прохромив тіло. Упав один із північан, і крізь прогалину в живій стіні вискочив капітан Армістед. Ліва рука метлялась, а правою він по-жахливому швидко й дієво розрядив револьвер у гущу сірих мундирів. Уцілілі південці підштовхували товаришів, що були попереду, й ті, переступаючи через тіла убитих, ставали грудьми проти невтомних штиків. А цієї холодної зброї все меншало – залишилось якихось жалюгідних п’ять-шість штук. Ще кілька хвилин грубої роботи – невеликої сутички лоб у лоб – і буде по всьому.

Зненацька праворуч і ліворуч розпочалася пальба. Наступали свіжі загони федеральних стрільців, женучи флангові частини конфедератів, відсталі від головних сил, що просунулися центром. А позаду цих свіжих галасливих бійців, кроків за триста, крізь дерева мріла лінія фронту.

Наскочивши на жменьку вояків у синьому, натовп вояків у сірому піддався інстинкту й спинився. Приголомшивши північан напором і не маючи змоги в товкотнечі скористатися зброєю, південці затоптали їх, люто й жорстоко чавлячи кінцівки, тулуби та обличчя. А тоді відступили закривавленими ногами по тілах своїх загиблих і приєдналися до всього конфедераційного війська, що нині зазнало поразки. На тому й закінчилася сутичка.

IV. Велика честь великим людям

Губернатор розплющив очі й розглянувся навколо себе. Очунявши з непритомності, помалу пригадував нинішні події. Біля нього стояв навколішки чоловік у мундирі майора – хірург. Довкола них згуртувалися цивільні члени губернаторового штабу з виразом хвилювання та турботи на обличчях, відповідним до їхніх посад. Трохи віддалік генерал Мастерсон балакав з іншим офіцером.

– Сер, цей бій найкращий і найвеличніший із тих, що досі були, – ствердив генерал, змахнувши сигарою. – їй-бо, це бій понад усі бої!

Про його красу та велич свідчила низка акуратно вкладених трупів і ще одна низка – поранених бійців, не дуже доладно розміщених, неспокійних, напівголих, зате бинтованих і перебинтованих.

– Як почуваєтеся, сер? – спитав хірург. — Не бачу рани.

— Мабуть, зі мною все гаразд, – відповів пацієнт, напівзвівшись. – Ось тільки щиколотка...

Медик перевів погляд на пошкоджену ступню й розтяв чобота. Очі всіх присутніх стежили за ножем.

Ворухнулася нога, з халяви випав складений папірець. Недужий сановник недбало розгорнув його. То був лист тримісячної давності, підписаний іменем «Джулія». Зауваживши в тексті своє ім’я та прізвище, губернатор прочитав від початку до кінця все написане. Нічого особливого, от таке собі зізнання слабкої жінки в геть невигідному гріху; покута невірної дружини, зрадженої коханцем. Під час сутички біля потічка цей лист випав із Армістедової кишені, а губернатор спокійнісінько переадресував його у свою власну.

Тим часом прискакав верхи ад’ютант. Спішившись, підійшовши до губернатора й відкозирявши, сказав:

— Сер, дуже шкода, що я застав вас пораненим. Генералові-командувачеві не доповіли про це нещастя. Маю повідомити, що він складає вам шану й завтра з його наказу відбудеться великий огляд усіх резервних військових частин — на вашу честь. Насмілюся додати, що карета командувача до ваших послуг, якщо маєте змогу відвідати огляд.

– Перекажіть, будь ласка, генералові, що мене глибоко зворушила його люб’язність. Якщо потерпите й почекаєте ще кілька хвилин, тоді зможете передати конкретнішу відповідь.

Широко всміхнувшись і глянувши на хірурга та своїх підлеглих, призвідця урочистості додав:

– З вашого дозволу натякну про жахіття миру. Поки що моя доля в руках друзів.

Гумор великих людей заразний. Засміялися всі, хто почув ці слова.

– Де капітан Армістед? – спитав губернатор не зовсім недбалим тоном.

Відірвавши очі від своєї роботи, хірург мовчки кивнув на тіло, найближче серед убитих. Обличчя покривав носовичок. Мрець лежав так близько, що великий муж міг би покласти на нього руку. Міг би, але не поклав. Либонь, побоявся, що з ран мерця потече кров16.

1

Тут перефразовується формула складання присяги: «Клянуся говорити правду, всю правду і нічого, крім правди»(«the truth, the whole truth, and nothing but truth»).

2

Через (лат.).

3

Патрік Генрі (1736–1799) – політичний діяч часів Війни за незалежність. 1776 року вибраний губернатором штату Вірджинія. За фахом адвокат, був відомий як чудовий оратор.

4

Генрі Клей (1777–1852) – американський державний діяч. Під час президентства Джона Квінсі Адамса (1825–1829) був державним секретарем.

5

Доук так називає армійське продовольство. Тут асоціація з хлібинами й рибинами, описаними в Євангелії.

6

Територіями називалися землі, які вже входили до складу США, але ще не мали статусу штату. Наприклад, територія Вермонт стала штатом у 1791 р., територія Кентуккі – в 1792 р., територія Теннессі – в 1796 р. Територію Айдахо утворено 1863 р., а 1890 р. вона стала сорок третім штатом країни.

7

Countertempus(спотвор, фр.) = contretemps – непередбачене ускладнення.

8

Ult. (скороч. лат.) = ultimo – минулого місяця.

9

Йдеться про союз (федерацію) 23 штатів, що виступали за справу північан у Громадянській війні й за цілісність США.

10

Очевидно, ця книжка фіктивна.

11

Ширше вживана назва – битва під Шайлом (6-7 квітня 1862 року). У ній, найкровопролитнішій за всю Громадянську війну (24 000 вбитих), перемогли північани.

12

Улісс Сімпсон Ґрант (1822–1885) – американський генерал, полководець північан під час Громадянської війни, вісімнадцятий президент США.

13

Дон Карлос Б’юлл (1818–1898) – американський генерал. Відіграв вирішальну роль у битві під Шайлом.

14

Генрі Вейджер Галлек (1815–1872) – американський генерал. Від липня 1862 до березня 1864 року головнокомандувач армії північан.

15

В армії північан не було генерала з таким прізвищем.

16

За поширеним у США повір’ям, якщо вбивця торкається своєї жертви, її рани починають кровоточити.

Історія про сумління

I

На форпості своєї сторожової застави капітан Паррол Гартрой тихо розмовляв із вартовим. Пост виставили на дорозі, що перетинала капітанів табір за півмилі позаду, звідси його не видно. Мабуть, Гартрой давав солдатові якісь настанови або ж просто розпитував, чи все спокійно на фронті. Отак стояли вони та балакали, аж із боку табору надійшов, безтурботно насвистуючи, якийсь чоловік, і вартовий зразу ж зупинив його. Цивільний на вигляд, високий незнайомець носив домоткану, неоковирно пошиту