Твори в 4-х томах. Том 3 - Ернест Міллер Хемінгуей

Пілар ляснула його по плечу.

— Ет, — сказала вона й засміялася своїм лунким сміхом. — Вся твоя лайка на один копил. Але в цьому ти мастак. Ти бачив літаки?

— Наклав я на їхні мотори, — сказав Агустін, ствердно кивнувши, й закусив нижню губу.

— Добре! — сказала Пілар. — Дуже добре! Тільки зробити це важко.

— Авжеж, занадто високо, — вищирив зуби Агустін. — Deste luego. Але чом не пожартувати.

— Атож, — сказала Паблова жінка. — Чом не пожартувати, а ти гарний чолов'яга, й жарти в тебе круті.

— Слухай, Пілар, — серйозно сказав Агустін. — Щось готується, правда?

— Ну, і що ти на це скажеш?

— Скажу, що справи кепські. Тих літаків було багато, жінко. Аж надто багато.

— І ти злякався їх, так само, як і всі?

— Que va, — сказав Агустін. — Як ти гадаєш, що там готується?

— Послухай, — сказала Пілар. — Якщо цей хлопець прийшов сюди підривати міст, значить, Республіка готує наступ. Якщо літають ці літаки, значить, фашисти готуються відбити його. Але навіщо показувати літаки завчасно?

— В цій війні багато безглуздого, — сказав Агустін. — У цій війні куди не глянь, саме безглуздя.

— Правильно, — сказала Пілар. — Інакше ми б тут не сиділи.

— Атож, — сказав Агустін. — Ми борсаємося в цьому безглузді ось уже цілий рік. Але Пабло — він не дурень. Пабло — спритна людина.

— Чому ти кажеш це?

— А просто так.

— Зрозумій одне, — спробувала пояснити йому Пілар. — Самою тільки спритністю тепер уже не врятуєшся, а нічого більше в нього не лишилося.

— Я розумію, — сказав Агустін. — Я знаю, що нам треба забиратися звідси. А що врятує нас тільки перемога, то, виходить, треба підривати мости. Та хоч Пабло й почав боятися, він усе ж таки хитрий.

— Я теж хитра.

— Ні, Пілар, — сказав Агустін. — Ти не хитра. Ти смілива. Ти віддана людина. І рішуча. І передбачлива. Рішучості й відваги в тебе багато, але хитрості — ніякої.

— Ти так гадаєш? — замислено сказала жінка.

— Так, Пілар.

— А цей хлопець хитрий, — сказала жінка. — Хитрий і холодний. З холодною головою.

— Атож, — сказав Агустін. — Він своє діло знає, а то б його не прислали сюди. Ну, а чи хитрий він — цього я не знаю. А щодо Пабло я певен.

— Від нього тепер ніякої користі — від страху він з місця не зрушить.

— І все ж він хитрий.

— То що ж ти скажеш?

— Нічого. Тут треба все як слід обмізкувати. Зараз такий час, що треба діяти розважливо. Після мосту нам доведеться тікати звідси. Треба все підготувати. Отож ми мусимо знати, куди відходити і як відходити.

— Слушно.

— Для цього потрібен Пабло. Бо тут не обійтися без хитрощів.

— Я йому не довіряю.

— У цьому на нього можна покластися.

— Ні. Ти навіть не знаєш, який він став.

— Pero es muy vivo. Він дуже хитрий. А якщо тут не схитрувати — пропадемо ми ні за цапову душу.

— Я подумаю про це, — сказала Пілар. — У мене цілий день попереду.

— А для мосту — цей хлопець, — сказав Агустін. — Він своє діло знає. Пам'ятаєш, як отой, перший, вправно влаштував усе з поїздом?

— Авжеж, — сказала Пілар. — То насправді він усе й підготував.

— Снага й рішучість — цього тобі не бракує,— сказав Агустін. — А от вивести нас звідси зможе тільки Пабло. Відступ — це справа Пабло. Візьмись за нього, хай подумає про це.

— Ти розумний чоловік.

— Так, розумний, — мовив Агустін. — Але sin picardia[28]. Тут уже нехай Пабло береться.

— Хоч він і боягуз?

— Хоч він і боягуз.

— А що ти думаєш про мости?

— Це потрібно. Я знаю. Ми повинні зробити дві речі. Ми повинні забратися звідси, й ми повинні виграти війну. А щоб виграти війну, треба знищити мости.

— Якщо Пабло такий хитрий, чому він сам цього не розуміє?

— Йому, слабодухому, краще так, як є. Йому б крутитися на місці, як у вирі. Але вода прибуває, і як зірве його з місця, хитрість враз повернеться до нього. Es muy vivo.

— Добре, що Ingles не вбив його.

— Que va. Вчора ввечері циган причепився до мене, щоб я його вбив. Циган — тварюка.

— Ти теж тварюка, — сказала вона. — Але тямущий.

— Ми з тобою обоє тямущі,— сказав Агустін. — Але в Пабло є ще й хист!

— Тільки з ним важко домовитися. Ти навіть не знаєш, до чого він докотився.

— Так. Але в нього є хист. Слухай, Пілар. Щоб воювати, досить мати голову на в'язах. Але щоб виграти війну — потрібні хист і засоби.

— Я про це поміркую, — сказала вона. — А тепер нам час іти. Ми й так уже забарилися. — Потім, підвищивши голос, гукнула: —Англійцю! Ingles! Ходімо. Вже час.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

— Перепочиньмо, — сказала Пілар Робертові Джордану. — Сідай, Маріє, перепочиньмо.

— Ні, ходімо далі,— заперечив Роберт Джордан. — Відпочинемо вже там, на місці. Мені треба побачитися з тим чоловіком.

— Побачишся, — відказала жінка. — Квапитися нікуди. Сідай, Маріє.

— Ходімо, — сказав Роберт Джордан. — Виберемось на гору і там відпочинемо.

— Я відпочиватиму тут, — мовила жінка й сіла коло струмка.

Дівчина сіла поряд із нею у густому вересі, й сонце засяяло на її волоссі. Тільки Роберт Джордан усе стояв, дивлячись на гірську луку і струмок, що перетинав її; у цьому струмку, напевно, водилася форель. Він стояв у заростях вересу. Нижче де-не-де височіли великі сірі камені. Ще далі темніла смуга сосон.

— Чи далеко ще до Ель Сордо? — спитав він.

— Не дуже, — сказала жінка. — Перейдемо цей схил, спустимося в долину, а потім пройдемо понад отим лісом — до витоку струмка. Сідай і ні про що не думай.

— Я хочу поговорити з ним і владнати нарешті цю справу.

— А я хочу помити ноги, — сказала жінка і, скинувши сандалі та грубі вовняні панчохи, занурила праву ногу в воду. — Боже, яка холодна!

— Треба було їхати верхи, — сказав Роберт Джордан.

— А мені корисно пройтися, — сказала жінка. — Саме така прогулянка мені й потрібна була. Що з тобою?

— Нічого, просто я поспішаю.

— Тоді заспокойся. Часу в нас багато. А який день гарний, і як добре, що тут немає сосон! Ти навіть не уявляєш собі, як ці сосни можуть остогиднути. А тобі набридли сосни, guapa?

— Я їх люблю, — сказала дівчина.

— За що ж ти їх любиш?

— Я люблю, як вони пахнуть, і люблю, коли під ногами глиця, люблю, коли вітер гуде між високими деревами, а вони порипують.

— Ти все любиш, — сказала Пілар. — Ти просто скарб, а не дружина. — якби ще навчилася краще куховарити. Сосновий