Джерело - Айн Ренд

— За рік чи два, — сказав він, потискаючи її руку, — ми одружимося. Щойно я стану на ноги і зміцню своє становище в фірмі. У мене є мати, про яку треба дбати, але за рік усе влаштується. — Він намагався говорити так виважено, так практично, як тільки міг, щоб не сполохати дива, яке відчував.

— Я зачекаю, Пітере, — прошепотіла вона. — Нам не потрібно поспішати.

— Ми не казатимемо нікому, Кеті… Це наша таємниця, поки що лише наша… — Зненацька його вразила одна думка, і він приголомшено усвідомив, що не може стверджувати, ніби це не спадало йому на думку раніше; хоча він знав, якщо бути абсолютно чесним, він ніколи досі не думав про це, і це було дивно. Він відсунув її та сердито сказав:

— Кеті! Ти ж не думаєш, що це через цього видатного, твого бісового дядечка?

Вона засміялася, легко і невимушено, і він знав, що його виправдано.

— Боже, авжеж ні, Пітере! Йому це не сподобається, та хіба це нас обходить?

— Йому не сподобається? Чому?

— О, я не думаю, що він узагалі схвалює шлюби. Не те, щоб він проповідував щось аморальне, але він завжди каже мені, що одруження — це старосвітський, економічний спосіб зберегти інститут приватної власності чи щось таке, хай там як — йому це не подобається.

— Гаразд, це чудово! Ми йому покажемо!

Правду кажучи, він зрадів. Він знав, що його наміри невинні, але багато хто міг запідозрити, що в його почуттях до неї є дрібка тих самих міркувань, які виникали… стосовно Франконової доньки, наприклад. Він думав, як дивно, що це так важливо для нього, і відчайдушно прагнув зберегти своє почуття до дівчини окремо від зв'язків з іншими людьми.

Він підніс голову, відчув поколювання сніжинок на губах. Потім повернувся і поцілував Кетрін. Дотик її вуст був м'який і холодний від снігу, капелюшок зсунувся набік, вуста напіврозтулені, очі круглі, безпорадні, вії блискучі. Він тримав руку Кетрін долонею догори і дивився: її пальці в чорній вовняній рукавичці незграбно розчепірилися, мов у дитини, намистини підталого снігу у ворсинках пальчатки яскраво спалахнули у світлі фар автівки, що промайнула.

7

Бюлетень Гільдії архітекторів Америки надрукував у розділі «Різне» стисле повідомлення про те, що Генрі Камерон припинив роботу. Його досягнення в архітектурі підсумовували шістьма рядками, помилившись у назвах двох його найкращих споруд.

Пітер Кітінґ увійшов до кабінету Франкона, перервавши ґречний торг шефа з продавцем антикваріату стосовно табакерки, що колись належала мадам Помпадур. Франкон відмовлявся викласти на дев'ять доларів двадцять п'ять центів більше, ніж мав намір заплатити. Коли антиквар вийшов, він набурмосено повернувся до Кітінґа і запитав:

— Що таке, Пітере, що сталося?

Кітінґ жбурнув на стіл Франкона бюлетень і підкреслив нігтем абзац про Камерона.

— Мені потрібна ця людина, — сказав Кітінґ.

— Яка людина?

— Говард Рорк.

— Хто такий, на біса, цей Говард Рорк? — запитав Франкон.

— Я розповідав тобі про нього. Проектувальник Камерона.

— Ах… так, пригадую, що розповідав. Добре, приводь його.

— Ти даєш мені повну свободу дій щодо нього?

— Якого біса? Що такого у працевлаштуванні чергового кресляра? До речі, навіщо було мене турбувати заради цього?

— Із ним може бути непросто. А я хочу отримати його, перш ніж він вирішить піди деінде.

— Справді? Він пручатиметься? Ти маєш намір благати його попрацювати в нас після Камерона? А це у будь-якому разі не надто хороша рекомендація для юнака…

— Облиш, Ґаю, ти сам знаєш.

— Ну, добре… гаразд. Якщо йдеться про конструктивний підхід, не естетичний, Камерон дає ґрунтовну підготовку і… звісно, свого часу він був важливою персоною. Треба сказати, я й сам був одним із його найкращих креслярів колись давно. Тому можу сказати кілька добрих слів про старого Камерона. Дій. Хапай свого Рорка, якщо думаєш, що він тобі потрібен.

— Не те, щоб я насправді його потребував. Але він мій давній друг, залишився без роботи, і я подумав, що було б добре зробити щось для нього.

— Гаразд, чини як знаєш. Тільки більше не турбуй мене цим… Скажи, Пітере, тобі не здається, що це найчарівніша табакерка, яку ти бачив у житті?

Цього вечора Кітінґ без попередження прийшов до Рорка, нервово постукав у двері та зайшов із радісним виглядом. Рорк сидів на підвіконні й курив.

— Просто проходив неподалік, — сказав Кітінґ, — вбиваючи вечір, аж раптом пригадав, де ти живеш, Говарде, і вирішив заскочити привітатися, ми ж так давно не бачилися.

— Я знаю, чого ти хочеш, — відказав Рорк. — Гаразд. Скільки?

— Ти про що?

— Ти знаєш, про що я.

— Шістдесят п'ять на тиждень, — мовив Кітінґ. Це був не той ретельно відпрацьований план, який він підготував, та чоловік не очікував, що ніякого плану й не знадобиться. — Шістдесят п'ять на початок. Якщо вважаєш, що цього замало, я можу…

— Шістдесят п'ять мене влаштовує.

— Ти… ти працюватимеш у нас, Говарде?

— Коли мені починати?

— Ну… відразу, як зможеш! Понеділок?

— Добре.

— Дякую, Говарде!

— За однієї умови, — сказав Рорк. — Я не збираюся розробляти жодних проектів. Жодних деталей. Жодних хмарочосів у стилі Людовика XV. Просто тримай мене подалі від естетики, якщо хочеш утримати взагалі.

Влаштуй мене в інженерний підрозділ. Доручай інспектувати будови. То як, досі прагнеш мене?

— Звісно. Усе, що ти скажеш. Тобі сподобається, зачекай лишень, і сам побачиш. Тобі сподобається Франкон. Він сам колись працював у Камерона.

— Нехай про це краще мовчить.

— Гаразд…

— Ні, не переймайся. Я не скажу це йому в обличчя. Це те, що ти хотів почути?

— Що ти, ні, я не переймався про це, навіть не подумав.

— Тоді домовилися. Добраніч. Побачимося в понеділок.

— Так, авжеж… Але я не особливо поспішаю, насправді я прийшов побачитися з тобою і…

— У чому річ, Пітере? Тебе щось непокоїть?

— Ні… Я…

— Ти хочеш знати, чому я так чиню? — Рорк усміхнувся, необразливо і байдужо. — Адже так? Я скажу тобі, якщо ти хочеш знати. Мені байдужісінько, де працювати далі. У цьому місті немає архітектора, з яким я хотів би працювати. Але мені потрібна робота, отож, чому б і не у твого Франкона — якщо я можу отримати від тебе те, що хочу. Я продаю себе, я готовий грати у цю гру — до певного часу.

— Насправді, Пітере, не варто так до цього ставитися. З нами ти можеш піти дуже далеко, маєш лише звикнути. Ти побачиш, що таке справжнє