Джерело - Айн Ренд

Читаємо онлайн Джерело - Айн Ренд
чекати, сподіваючись на благополучне шефове повернення. Згодом Камерон втратив навіть почуття сорому за свою агонію і приходив у бюро, хитаючись, нікого не впізнаючи; сильно п'яний, він хизувався цим у стінах єдиного місця на землі, яке поважав.

Рорк навчився спокійно заявляти своєму домовласникові, що не зможе заплатити за черговий тиждень; домовласник його боявся і не наполягав. Пітер Кітінґ якось дізнався про це, як він завжди дізнавався про все, що хотів знати. Одного вечора він прийшов до Роркової холодної кімнати і, не скидаючи пальта, сів на стілець. Витягнув гаманець, дістав п'ять десятидоларових купюр і простягнув їх Роркові.

— Говарде, тобі вони потрібні. Я знаю, що потрібні. Не заперечуй. Колись повернеш мені.

Рорк здивовано зиркнув на нього і взяв гроші:

— Так, потрібні. Дякую, Пітере.

А потім Кітінґ сказав:

— Що ти на біса робиш, занапащаючи себе у старого Камерона? Навіщо ти так живеш? Кидай це, Говарде, і переходь до нас. Мені варто лише сказати, Франкон зрадіє. Для початку ми дамо тобі шістдесят на тиждень.

Рорк витягнув гроші з кишені та простягнув їх Кітінґу.

— О, заради Бога, Говарде… Я не хотів тебе образити.

— Я теж.

— Будь ласка, Говарде, залиш собі гроші.

— Добраніч, Пітере.

Рорк пригадав це, коли Камерон зайшов до креслярні з листом від Трастової фінансової компанії у руці. Він мовчки дав листа Роркові, повернувся і пішов до свого кабінету. Рорк прочитав листа і пішов услід за шефом. Щоразу, коли вони втрачали чергове замовлення, Рорк знав, що Камерон хотів бачити його у своєму кабінеті, не розмовляти про невдачу, а просто бачити, говорити на інші теми, повертаючи собі спокій.

На Камероновому столі Рорк зауважив примірник нью-йоркського «Знамена».

Це була провідна газета знаменитого концерну Вайненда, видання, що він його очікував побачити на кухні, в перукарні, у третьосортній вітальні, у метро; будь-де, лише не в кабінеті Камерона. Камерон простежив за його поглядом і вишкірився.

— Узяв зранку, дорогою сюди. Смішно, так? Я ж не знав, що ми… отримаємо сьогодні цього листа. І все ж вони дуже гармонійно поєднуються — ця газета і цей лист. Не знаю, що змусило мене купити її. Певний символізм, я думаю. Поглянь на це, Говарде. Це цікаво.

Рорк погортав газету. На першій шпальті була фотографія матері-одиначки з пухкими блискучими губами, яка застрілила свого коханця; під фотографією починалася її біографія і докладний звіт про судовий процес. На інших сторінках — кампанії проти комунальних підприємств, щоденний гороскоп, уривки церковних проповідей, поради для юних наречених, світлини дівчат із гарними ніжками, поради як утримати чоловіка, дитячий конкурс, вірш про те, що мити посуд шляхетніше, ніж писати симфонію, стаття про те, що жінка, яка народила дитину, автоматично стає святою.

— Оце, Говарде, відповідь нам. Відповідь тобі та мені — ця газетка, те, що вона існує та її люблять. Ти можеш із цим боротися? Ти знаєш слова, які почують і зрозуміють читачі оцього? Вони не мусили надсилати нам листа. Вони мусили надіслати нам примірник Вайнендового «Знамена». Це було б простіше і зрозуміліше. А ти знаєш, що за кілька років цей неймовірний покидьок, Ґейл Вайненд, правитиме світом? Це буде прекрасний світ. І можливо, він має рацію.

Камерон тримав газету у випростаній руці, зважуючи її на долоні.

— Дати їм те, що вони хочуть, Говарде, і дозволити обожнювати за те, що ти лижеш їм п'ятки — або… або що? Який сенс?.. Тільки це не має значення, нічого не має значення, навіть те, що це більше не має значення для мене…

Потім він поглянув на Рорка і додав:

— Якби ж я міг протриматися, щоб поставити тебе на ноги, Говарде…

— Не треба про це.

— Я хочу про це говорити… Говарде, наступної весни виповниться три роки, відколи ти тут. Здається, минуло значно більше часу. Чи навчив я тебе чогось? Я скажу тобі: я навчив тебе багато чого і нічого. Ніхто не може нічого тебе навчити, принаймні — не твою внутрішню сутність. Те, що ти робиш — це твоє, не моє, я можу лише навчити тебе робити це краще. Я можу дати тобі засоби, але мета — мета твоя власна. Ти не станеш маленьким слухняним школяриком, що будує анемічні дрібнички у ранньому якобінському чи пізньому камеронівському стилі. Ти станеш… якби ж я міг дожити, щоб побачити це!

— Доживете і побачите. І ви це знаєте.

Камерон стояв, споглядаючи голі стіни свого кабінету, білий стос рахунків на столі, брудні краплі дощу, що повільно струменіли шибами.

— Я ніяк не можу їм відповісти, Говарде. Я доручаю це тобі. Ти протистоятимеш усьому цьому. І Вайнендовим газеткам, і тому, що уможливлює існування таких газет, і тому, що стоїть за ними. Я доручаю тобі дивну місію. Не знаю, якою буде наша відповідь. Знаю лише, що відповідь є і вона в тобі, бо ти, Говарде, і є цією відповіддю, й одного дня ти знайдеш потрібні слова.

6

«Проповідь у камені» Еллсворта Тухі побачила світ у січні 1925 року.

Книга з підзаголовком «Архітектура для кожного» мала вишукану темно-синю палітурку, оздоблену простими срібними літерами і срібною пірамідою в кутку. Вона мала сенсаційний успіх. Тут було викладено всю історію архітектури, від мазанок до хмарочосів, простими словами людини з вулиці, але це лише увиразнювало наукові терміни. У передмові автор зазначив, що це спроба «поставити архітектуру на належне місце — ближче до людей». Далі він зазначав, що мріє про те, щоб середньостатистична людина «думала і розмовляла про архітектуру так, як розмовляє про бейсбол». Він не обтяжував читачів технічними подробицями п'ятьох ордерів, підтримкових конструкцій, перемичок або залізобетону. Він заповнив сторінки побутовими деталями щоденного життя єгипетських домовласників, римських чоботарів, коханки Людовика ХГУ, писав, що вони їли, як умивалися, де робили закупи і як будинки впливали на їхнє життя. Але він створював у читачів враження, що вони вивчать усе, що їм варто знати про п'ять ордерів і залізобетон. Він дав їм зрозуміти, що не було проблем, здобутків, досягнень думки, які б не стосувалися звичайної рутини безіменних людей як у минулому, так і нині; що наука не має жодної мети і завдання, крім як упливати на цю рутину; що самим лише фактом свого непримітного існування його читачі втілюють і досягають усіх найвищих цілей будь-якої цивілізації. Його наукова докладність була бездоганною, а ерудиція вражала; усі вірили його описам кухонного начиння Вавилона чи придверних килимків Візантії. Він писав яскраво і достовірно, наче безпосередній спостерігач. Він не продирався

Відгуки про книгу Джерело - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: