Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні - Юрій Корнійович Смолич

Позиції німців були дуже зручні. Вони залягали за міцним бруствером. Крім того, вони мали багато кулеметів. На простороні вздовж тифозних бараків — метрів із п'ятдесят кулеметів виставлено шість. Позиції повстанців були з цього боку значно невигідніші. Вони залягали вздовж насипу, за його схилом. Окремі стрільці припали за колесами товарних вагонів, що валкою стояли на крайній колії. І кулеметів тут повстанці не мали.

Двері третього барака були розчинені навстіж, і впоперек через поріг лежав чоловік.

— Золотар! — скрикнула Шурка.

То був Золотар. Тоненька цівка крові стікала в нього з лоба по щоці. Куля черкнула скроню і довгою смужкою зрізала шкіру. Шурка вихопила хустку і притихла Золотареві до лиця. Але Золотар мотнув головою вліво і застогнав. Ліве плече його шинелі хутко намокало рудою плямою. Сербин кишеньковим ножиком розпоров рукав шинелі і гімнастерку. М'ясо на плечі було розшматоване, і з широкої рани стирчав матовий суглоб. Золотар кинув оком на рану і відвернувся.

— Ат! — простогнав він. — Пропало плече!..

Але пропадало не тільки плече. Бараки були тифозні, і перев'язувати рани не було чим. Макар мерщій скинув шинель, тужурку і почав дерти на собі сорочку. Пронизливий вогкий вітер враз огорнув оголений Макарів торс і вкрив його дрібними гусячими зморшками. Тремтячи й кулячися, Макар схилився до рани. Ніколи в житті ні він, ні Сербин, ні Шурка не перев'язували ран.

Одначе тепер стріляли тільки німці. Повстанці мовчали. Вони ж не могли стріляти на німців: їхні кулі летіли через голови німців туди, де тріпотів проти поривів вітру білий прапор з червоним хрестом. Вони не могли розстрілювати хворих у бараках…

Німці мали вдосталь зброї, німців захищав міцний бетонований бруствер, і вони прикривалися ще сотнями знесилених у тяжкій тифозній пропасниці тіл, і з-поза цих тіл, як з-поза живого бруствера, вони відкрили ураганний огонь на мовчазного супротивника.

Тоді повстанці враз звелися з-за насипу і закричали «ура!». З гвинтівками, обрізами та вилами в руках повстанці кинулися щодуху бігцем уперед. Півтораста метрів була тут завширшки територія залізниці, і їх треба було перебігти проти лінії огню, скерованого просто в упор.

«Ура!» — покотилося хвилями, і хвилі били штормово, одна за одною.

Виття десятків кулеметів зустріло атаку і проковтнуло крик.

Німецькі кулеметники лежали за схилом бруствера — по три-чотири солдати на кожний кулемет — і звиви вистріляних стрічок та гори порожніх цин височіли обабіч кожного кулемета. Німецькі кулеметники припали ще нижче за перон, і тільки носки чобіт гризли асфальт, в тремтливому напруженні соваючися по землі.

«Ура!» — прохоплювалося миттю крізь кулеметне виття, і лише кілька повстанців впали через рейки і шпали.

Цеп хвилею підкотився під перон, і тут повстанці виконали блискучий маневр. Вони підбігли до перону щільно, під самісінькі дула кулеметів, і раптом зникли, як один. Колія була порожня, і повстанців вже не було. Перон підносився над колією на цілий метр, німці лежали по цей бік на схилі. Повстанці, підбігши, присіли під перон, по той його бік.

Чудна тиша запала тепер скрізь. Повстанці не кричали «ура!», німецькі кулемети урвали гуркіт. Між кулеметними дулами і повстанським цепом тепер вже була відстань не більше трьох метрів — ь ось стирчав з-під перону багнет, от похитувалися блискучі вила. Ворог лежав зовсім тут — дістати багнетом і ударити прикладом. Але його не було, і стріляти вже не було на кого. Чудна тиша запала тут, і зразу стало чути, що боєм заллято все далі окіл — кулемети рокотали десь біля вагонних майстерень, на вежі депо, на вокзалі, на вулицях, на передмістях. Гвинтівки били пачками, залпами і вроздріб. Воював весь світ. Бій точився за кожний ступінь залізничної території й міста…

Тоді з-під перону крутою параболою зметнулася вгору граната і впала вниз. Вибух струсив повітря, і один кулемет перекинувся триногом догори. Друга граната злетіла зразу ж за першою. Тоді третя й четверта. Гранати з-під перону посипалися рясно.

І вслід за вибухами гранат цеп звівся знову враз. Прожогом повстанці виплигували на перон і кидалися до кулеметів. Один-два кулемети почали були черги, але по двох пострілах змовкли навік — повстанські вила й приклади кінчили з кулеметниками. Німецький цеп зірвався, і німці кинулися наосліп урозтіч хто куди. Німці кидали зброю, падали ниць, клякли навколішки і здіймали руки вгору. Повстанський цеп вихором перекотився через них — до центру рампи.

Військова рампа була здобута. Наступом з києво-одеської сторони і від депо керували Шумейко і Степан Юринчук. З києво-волочинської сторони одночасно вдерлися робітники вагонних майстерень з слюсарем Тихоновим.

Здобуття рампи і вирішило перемогу. Тут були основні сили німців, їхнє командування, зброя і патрони. Бій майже вщух, тільки на околицях ще рясніли постріли гвинтівок і зрідка гуркотів кулемет. Там роззброювали окремі загони німецького гарнізону.

Було вже ген за полудень. Дощ перестав.

Майже до вечора Макар, Сербин і Шурка збирали поранених на коліях і на рампі. Їм допомагали кілька повстанців. Шурка була поранена теж — граната вибила раму в барані, і рама звалилася Шурці на голову, порізавши оскаллям шию, плечі й лице. Кров юшила в неї з десятка дрібних порізів, але довкола крові було ще більше, і годі було розпізнати, де кров твоя, де чужа. Ранених клали долі в комендатурі. В етапній кухні під чайним казаном палав огонь, і тут улаштували хірургічну допомогу. Рани обмивалися гарячою водою і перев'язувалися шматтям з білизни пораненого. Треба було йоду, марлі, бинтів. Треба було хірурга — стулити глибоку рану, скласти розтрощені кістки, висмикнути скалля гранати з-під шкіри.

Тоді вирішили, що Шурка на якийсь час зостанеться сама, а Макар з Сербиним проберуться на вокзал до міста