Контракт на любов - Дарина Міс, Уля Сер
Емілія
Так, в плані зустрічі з Лукасом та для компанії все минуло добре.
Але здається, радіти було ой як рано. Якщо з одного боку з тим німцем все пройшло просто на "ура", то відгуки мого недавнього вечора все ж дали про себе знати.
Ну твою ж мати! Якого біса тут робить Алекс? Та ще й іде в мій бік! Ну що робити? Ще й той бісів син Денис кудись подався з тим Лукасом. Ну за що мені це? Одні пригоди на п’яту точку. Хочеться десь заховатись, але вже надто пізно.
Так, Емі, не нервуй, просто зберігай спокій. Хоча після вчорашнього я його навіть почала боятись. Він же неадекватний.
– Привіт, крихітко. Не думав тебе тут побачити, – промовляє, і хитро посміхається. Ні, не так, відверто насміхається. Тільки чому, я зрозуміти не можу. – А де ж твій супергерой? Невже таки злиняв? Якщо так, то можливо я сьогодні зможу завершити те, що почав ще вчора. – от же покидьок, ну знає ж вразливі місця.
– По-перше, я тобі ніяка не крихітка. А по-друге, мій наречений, – спеціально виділяю останнє слово, – вийшов у справах. Тому не хвилюйся, нічого завершити тобі не вдасться.
– Хм, ну а де ж привіт? Та і здається мені, що коли заручені дівчата фліртують з іншими чоловіками, а ці самі чоловіки з іншими дівчатами та ще й зустрічаються в одному ресторані, це не можна назвати стосунками. Дай подумаю. Напевно, вони не заручені, або шлюб має бути фіктивний. То як крихітко, я все вгадав? Чи у вас щось типу вільних стосунків? Чи тобі хочеться бути підстилкою для інших, твій принц тебе не влаштовує? – кожне його слово ріже, наче той ніж. Вперше я дуже хочу, аби Денис стояв поруч. А цей Алекс…
От Шерлок Холмс недороблений. Вгадав він, ага, розбіглася я душу тобі виливати, недоумку. Що? Підстилка? Це він мене "культурно" шльондрою назвав? Не покажу я йому свій страх. Нехай начувається, мерзота.
Я зі всієї сили ліплю йому свого смачненького, фірмового ляпаса. Чорт, аж рука почала боліти. Його погляд моментально змінився, а усі очі які є у залі звернули на нас увагу. Чорт, треба було стриматися, як тепер буду викручуватися. Оце дурепа! Добре, хоч вони не розуміють українську.
– Ти зовсім здуріла, хвойда! Як смієш підіймати на мене руку! – хапає мене за зап'ястя та сильно стискає. Моментально так страшно стало, і вся сміливість десь зникла. Очі від болю сльозяться, але я беру себе в руки.
– Забери від неї свої противні руки, тварюка! – повертаю голову і бачу як до нас, в прямому сенсі слова, підлітає Денис. Дві секунди та Алексу прилітає ще й від мого "нареченого".
Денис хапає мене за руку та виводить на двір. Ми йдемо в сад і він різко відпускає мою руку.
– Чим ти думала, коли йшла з ним на ту кляту зустріч? Ти розумієш що це все вилазить боком? Все що ти робиш вилазить нам боком? Просто, хоча б трішки, але думай перед тим як робити необдумані вчинки. Робиш ти, а розгрібати приходиться мені. Чорт, як мене це втомлює! – він кричить і махає руками, а я відчуваю як сльози навертаються і до горла підходить клубок. Чорт, тільки не плакати! Будь ласка!
– Вибач! Вибач, що потурбувала тебе. Мені шкода, якщо принесла тобі дискомфорт. Мені дуже шкода, що я постійно все псую. Мені шкода, що я вв'язалась в це все. Шкода, що пішла на ту зустріч. Шкода, що він почав до мене приставати, назвав хвойдою та підстилкою. Мені шкода, що я підвела тебе і досі нічого не змінилось. Вибач мені, будь ласка. Що мені ще зробити?! Стати на коліна перед тобою? Кажи! Не мовчи, кажи!!! – даю волю усім своїм емоціям. Кричу так голосно, що здається завтра я не зможу говорити. Сльози не зупиняються. Відчуття образи просто з'їдає мене.
Я ж не винна! Дійсно. Вперше я впевнена у своїй правоті. Чому ж він не вірить? Денис же бачив все тоді, в ресторані. То хіба зараз він не повинен бути на моєму боці?
Ноги стали ватними, і я просто рухнула на землю. Так принизливо плакати зараз, перед Денисом, якому байдуже на мої почуття.
– Ти навіть уявити не можеш, як я почувала себе вчора, і як почуваю зараз. Ця падлюка, він... Він хотів... Хотів...
– Емі, досить. Будь ласка, заспокойся, – голос Дениса змінюється, стає тихішими та спокійнішим. Він присідає і бере мене за плечі.
– Ні, ти вислухаєш мене! Я хочу це сказати. Якщо ти не розумієш, то я поясню, – відповідаю, підіймаючи заплакані очі.
– Не треба, не кажи... Мовчи...
– Він торкався, говорив жахливі речі. Він хотів зґвалтувати мене! – голос зривається і я просто ридаю. Ніби все зупинилось, все зникло, є тільки я і почуття, яке я не можу описати одним словом. Відчуваю себе брудною, приниженою, розбитою... Закриваю обличчя руками. Нехай не бачить цього.
Нехай не вірить, нехай йде геть… Тільки не дивиться, бо так відчуваю себе ще гірше
– Емі... Я... Вибач, – шепоче він, та раптово обіймає мене так міцно, що здається я просто розтану...
Я даю волю почуттям і не зупиняюсь. Я хочу виплакатися, можливо тоді стане легше, можливо тоді почуття страху мине.
– Він більше ніколи не торкнеться тебе. Ніколи. Я обіцяю тобі, – він каже, навіть не усвідомлюючи того, наскільки ці слова важливі. Я вірю йому. Вперше дійсно вірю.
Це триває близько 10 хвилин. Вперше за довгий час, я не тримала все в собі, а дозволила вийти. Те, що так душило мене з вчорашнього дня сьогодні покинуло мене.
Денис допомагає піднятися і дивиться мені прямо в очі. Таке відчуття, ніби заглядає у душу. Ніби хоче побачити, чи дійсно все минуло.
Він обережно витирає мені сльози. Зараз я відчуваю себе захищеною.
– Повернімося у готель. Будь ласка, – прошу, ледь не благаю, дивлячись прямо йому у вічі. Я просто хочу поїхати звідси. Заховатись, аби ніхто не бачив.
Адже всі присутні стали свідками. Кожен! І через це мені ще гірше.
– Добре. Почекай мене тут, я попрощаюсь з Лукасом і поїдемо, – він хоче йти, але я хапаю його за руку.
– Ні, не залишай мене тут саму. Благаю тебе, тільки не зараз, – міцно стискаю його руку. Він же не такий? Не кине мене прямо зараз?
