Українська література » Сучасна проза » Аустерліц - Вінфрід Георг Зебальд

Аустерліц - Вінфрід Георг Зебальд

Читаємо онлайн Аустерліц - Вінфрід Георг Зебальд
аеродрому, за виплачену йому частку спадку від продажу садиби придбав собі літак Cessna, тож усі наші розмови, байдуже, про що йшлося, він переводив на свою пристрасть до польотів. Так, наприклад, сказав Аустерліц, я пригадую, що одного разу, коли ми говорили про наші шкільні дні в Стовер-Ґрендж, він щонайдетальнішим чином роз’яснив мені, що після того, як я подався до Оксфорда, він більшу частину уроків, які, здавалося, тривали цілу вічність, розробляв орнітологічну систему, найважливішим критерієм якої були льотні характеристики, і байдуже, як він модифіковував цю систему, сказав Джеральд, сказав Аустерліц, голуби завжди опинялися на першому місці, і не лише через швидкість, з якою ці птахи долали найбільші відстані, а й через те, що вони перевершують будь-яких інших живих істот своїм мистецтвом навігації. Адже якщо випустити голуба з борта корабля під час хуртовини десь посеред Північного моря, той, якщо вистачить сил, все одно знайде дорогу додому. Дотепер ніхто не знає, як ці птахи, яких відправили в подорож серед такої загрозливої порожнечі, що в них, безперечно, від передчуття неймовірної відстані, яку їм слід було подолати, заледве не розривалося серце, таки знаходили потрібний напрямок і діставалися дому. Принаймні всі відомі йому наукові пояснення, сказав Джеральд, згідно з якими голуби орієнтуються за зірками, за потоками повітря чи за магнітним полем, так само малопереконливі, як і ті теорії, які він вигадав у дванадцятирічному віці в надії, що розв’язавши це питання, зможе навчити голубів летіти також і в протилежному напрямку, тобто, наприклад, з Бармута до місця його заслання в Освестрі. Тож хлопець знову і знов уявляв, як то буде, коли птахи несподівано спустяться з висоти до нього, і їхні нерухомо випростані крила іскритимуться на сонці, а потім вони ледь чутно приземляться на карниз і тихенько туркотітимуть під вікном, біля якого, за його словами, він простоював цілими годинами. Почуття звільнення, що охопило його, коли він, сидячи в одній із машин льотної школи, вперше відчув тримкість повітря, годі описати, сказав Джеральд, — і він сам ще пам’ятає, сказав Аустерліц, як пишався Джеральд, як він просто сяяв, коли якось у кінці літа 1962 чи 1963 року ми разом відірвалися від злітної смуги Кембриджського аеродрому, щоб здійснити вечірній політ. Сонце зайшло незадовго перед нашим стартом, і щойно ми набрали висоту, як знову занурилися в яскраве світло, що стало меркнути лише тоді, коли ми повернули на південь, прямуючи вздовж білої смужки саффолкського узбережжя, а з морських глибин виросли тіні, які все більше і більше насувалися на нас, аж поки останні відблиски на західному краю світу остаточно згасли. Лише схематично можна було розпізнати внизу форми ландшафту, ліси й жовтаві поля, з яких уже зняли врожай, і ніколи, сказав Аустерліц, я не забуду, як несподівано, ніби нізвідки перед нами драконячим хвостом виринуло вигнуте, чорне, як дьоготь, гирло Темзи й почало звиватися в дедалі густішій ночі, так що було видно лише вогні острова Кенві, Ширнесса та Саутенд-он-Сі. Згодом, коли ми в цілковитій темряві зробили коло над Пікардією, а потім знову взяли курс на Англію, то, відриваючи очі від підсвічених цифр і стрілок на панелі, із заскленої кабіни могли бачити ціле небесне склепіння, що здавалося нерухомим, хоча насправді повільно оберталося, бачити такими, якими я їх ще ніколи раніше не бачив, сузір’я Лебедя, Кассіопеї, Плеяд, Візничого, Північної Корони — і всі інші, які майже губилися серед розсипаного зусебіч іскристого пилу міріадів безіменних зірок. Була саме осінь 1965 року, вів далі Аустерліц після того, як ненадовго занурився у спогади, коли Джеральд почав розробляти свою, як ми тепер знаємо, революційну гіпотезу про так звану туманність Орла в сузір’ї Змії. Він говорив про величезні ділянки скупчень міжзоряного газу, що збирався в гігантські утворення, схожі на грозові хмари, які простягалися в космосі на багато світлових років і в яких під впливом гравітації постійно прискорювався процес ущільнення газу та врешті виникали нові зірки. Пригадую, як Джеральд стверджував, що там, далеко, є справжні дитячі садочки для зірок, підтвердження цій ідеї я згодом знайшов у газетному коментарі до однієї з тих приголомшливих світлин, які зі своєї мандрівки космосом надіслав до нас на Землю телескоп Hubble.

Хай там що, сказав Аустерліц, а Джеральд, щоб продовжити тоді своє дослідження, над яким він працював у Кембриджі, перейшов на роботу до астрофізичного дослідницького інституту в Женеві, де я його часто навідував, і під час наших спільних прогулянок за місто до берега озера я був свідком того, як його думки, подібно до самих зірок, поступово виринали з туману його фізичних фантазій, який невпинно обертався. Тоді Джеральд розповідав мені й про те, як на своєму Cessna він здійснював польоти над горами, вкритими іскристим снігом, або над вулканом Пюї-де-Дом, пролітаючи униз за течією прекрасної Ґаронни аж до самого Бордо. Те, що з одного з таких польотів він не повернувся додому, було ніби визначено наперед, сказав Аустерліц.

То був жахливий день, коли я дізнався, що він розбився у Савойських Альпах, напевне, це стало також початком мого власного занепаду, мого дедалі хворобливішого замикання в самому собі.

*

Минуло майже три місяці, перш ніж я знову вирушив до Лондона й відвідав там Аустерліца в його помешканні на Олдерні-стрит. Коли ми попрощалися у грудні, то домовилися, що я чекатиму на звістку від нього. З кожним тижнем я все більше сумнівався, що колись іще матиму від нього новини, боявся, що якимось зауваженням знічев’я його образив чи, може, чимось іншим був йому неприємний. Я також думав, що, можливо, він, за своєю старою звичкою, міг просто кудись поїхати з невідомою метою та на невизначений час. Якби вже тоді я збагнув, що для Аустерліца бували моменти, які не мали ні початку, ні кінця, і що, з іншого боку, все його дотеперішнє життя здавалося йому сліпою точкою без жодної тривалості, тоді я міг би виявити більше терпцю у своєму чеканні. Хай там що, та одного прекрасного дня серед пошти я виявив листівку з двадцятих чи тридцятих років, на якій було зображено колонію білих наметів серед єгипетської пустелі, картинка з якоїсь військової кампанії, яку вже ніхто не пам’ятав, а на звороті було написано лише таке: Saturday 19 March, Alderney

Відгуки про книгу Аустерліц - Вінфрід Георг Зебальд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: