Українська література » Сучасна проза » Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність. - Айн Ренд

Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність. - Айн Ренд

Читаємо онлайн Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність. - Айн Ренд
удар.

Жодної залізниці так і не було названо. Але коли головуючий підняв руку, закликаючи голосувати, всі подивилися на Дена Конвея, президента «Фенікс-Дюранґо».

Було лише п’ятеро інакодумців, які проголосували проти. Втім, коли голова оголосив, що рішення було прийнято, — не було чути ні привітань, ні схвального гамору. Запала гнітюча тиша.

Присутні до останнього моменту сподівалися, що якесь диво урятує їх від ухвалення «Засадничих норм…»

«Засадничі норми проти розбрату» називали заходом добровільного самообмеження, покликаним зміцнювати закони, давно ухвалені урядом країни. Правило регламентувало, що членам Національного залізничного альянсу заборонено вдаватися до так званої «руйнівної конкуренції»; в певних регіонах не могло існувати більше однієї залізничної компанії, а право перевезень належало старішим учасникам цього ринку. Стосовно ж новостворених компаній-приблудьків, які нахабно зазіхнули на чужі території, то вони мали припинити перевезення протягом дев’яти місяців після відповідного розпорядження. Право ж визначати регіони обмеженої конкуренції належало винятково виконавчому комітету Національного залізничного альянсу.

По закінченню засідання учасники квапливо розійшлися, уникнувши дружніх розмов і колективних обговорень. Велика зала спорожніла нехарактерно швидко. Ніхто не наважився не лише озватися до Дена Конвея, а й подивитися в його бік.

У вестибюлі будинку Джеймс Таґґарт зустрівся з Орреном Бойлом. Вони не домовлялися про зустріч, але, побачивши масивну постать на тлі мармурової стіни, Таґґарт упізнав Бойла ще до того, як розгледів його обличчя. Вони наблизились один до одного, і, заспокійливо всміхнувшись, Оррен мовив:

— Я своє зробив, Джиммі. Тепер твій хід.

— Міг би сюди і не приходити. Чого прийшов? — похмуро буркнув Таґґарт.

— Винятково задля розваги.

Ден Конвей самотньо сидів у спорожнілій залі, аж поки туди прийшла прибиральниця. Коли вона до нього озвалася, Конвей встав, привітався і слухняно почовгав до дверей. Проходячи повз жінку, він встромив руку в кишеню, витягнув звідти п’ять доларів і, ховаючи погляд, ґречно простягнув їх прибиральниці. Здавалося, він не тямить, що робить; поводився, наче був у місці, піти з якого можна лише за чайові.

Даґні нерухомо сиділа за своїм столом, коли двері розчахнулися і в кабінет влетів Джеймс Таґґарт. Досі він ніколи так до неї не вривався. Обличчя його пашіло.

Вона не бачила брата з моменту націоналізації лінії «Сан-Себастьян». Він не шукав нагоди обговорити з нею це питання, і вона теж не надто прагнула зустрічі. Життя так красномовно довело її правду, вважала вона, що будь-які коментарі були зайві. Частково з ввічливості, частково з милосердя Даґні не виклала братові висновок, який напрошувався з подій. Зрештою, він міг зробити для себе лише один висновок. Почувши про його промову на Раді директорів, вона лише презирливо і здивовано стенула плечима; якщо з якихось міркувань він вважав, що має право привласнювати її досягнення, то, принаймні, надалі не заважатиме працювати.

— Досі вважаєш, що лише ти робиш щось для цієї залізниці?

Даґні спантеличено глянула на брата. Голос його став пронизливий. Він стояв навпроти її столу, напружений від збудження.

— Вважаєш, що це я зруйнував компанію, так? — він аж зіпав. — Думаєш, ти єдина, хто може нас урятувати? Надіялася, що я не знайду, як компенсувати Мексиканську втрату?

Вона повагом промовила:

— Чого тобі від мене треба?

— У мене є новини. Пам’ятаєш пропозицію Альянсу залізниць проти агресивної конкуренції? Я розповідав про неї кілька місяців тому. Ідея тобі не сподобалася. Геть не сподобалася.

— Пам’ятаю. То й що?

– Її ухвалили.

— Що ухвалили?

— «Засадничі норми проти розбрату». Буквально п’ять хвилин тому, на засіданні. Через дев’ять місяців залізниці «Фенікс-Дюранґо» у Колорадо не існуватиме.

Даґні зірвалась на ноги, аж скляна попільниця полетіла додолу, бризнувши скалками.

— Ви гнилі виродки!

Таґґарт не поворухнувся. Його мармизу розтягнула посмішка.

Даґні знала, що нею тіпає, що вона відкрита і беззахисна перед ним, і що це видовище подобається братові. Та їй було байдуже. Аж раптом вона зауважила його посмішку, і сліпучий гнів несподівано розвіявся. Вона нічого більше не відчувала. Вона вивчала цю посмішку: холодно і безсторонньо.

Вони стояти одне проти одного. Таґґарт дивився так, ніби вперше її не боявся. Він тріумфував. Подія значила для нього значно більше, ніж знищення конкурента. Це була перемога не над Деном Конвеєм, а над Даґні. І вона не розуміла, як таке може бути і чому, але була впевнена, що брат це усвідомлює.

На мить її осяяло, що зараз, перед нею, в Джеймсі Таґґарті і в тому, що спонукало його посміхатися, приховано важливу таємницю, про яку вона й гадки не мала, але зараз мусить будь-що її розгадати. Але ця думка спалахнула і випарувалася.

Майнувши до шафи, вона вхопила пальто.

— Куди це ти? — Таґґартів голос приглух; він лунав розчаровано і дещо збентежено.

Не відповівши, Даґні вибігла з кабінету.

* * *

— Дене, ви мусите їм опиратися. Я допоможу вам. Я щосили боротимусь за вас.

Ден Конвей похитав головою.

Він сидів за столом, втупившись в якісь папери; в кутку кімнати тьмаво світила настільна лампа. Даґні просто зі свого кабінету негайно вирушила в міське управління «Фенікс-Дюранґо». Конвей сидів у себе в кабінеті, й коли вона туди вскочила, навіть не змінив пози. Він лише всміхнувся і мовив тихим, здавленим голосом:

— Кумедно… Я знав, що ви прийдете.

Вони були не надто добре знайомі; кілька разів бачилися в Колорадо.

— Ні, — заперечив він, — усе це марно.

— Ви про ухвалений Альянсом документ? Він незаконний. Жоден суд його не підтримає. А якщо Джим спробує сховатися за улюбленим гаслом мародерів про «суспільне благо», я встану і заприсягнусь, що «Таґґарт Трансконтиненталь» не здатна подужати всіх перевезень у Колорадо. А якщо якийсь суд ухвалить рішення не на вашу користь, ви зможете оскаржити його і ще десять наступних років подавати апеляції.

— Так, — погодився він. — Звісно, можу. Хоча… не впевнений, що виграв би, але міг би спробувати і протриматися ще кілька років, проте… мені зараз йдеться не про юридичні нюанси. Не в цьому річ.

— У чому ж?

— Даґні, я не хочу боротися.

Вона не повірила власним вухам. Відчувала, що Конвей зронив такі слова вперше в житті; в його віці людина вже не може змінитися.

Дену було майже п’ятдесят. Квадратне флегматичне і вперте обличчя пасувало би радше людині, яка безпосередньо керує вантажами, ніж президентові компанії. Це було обличчя бійця з молодою, засмаглою шкірою і сивіючою шевелюрою. Викупивши зношену маленьку залізницю в Арізоні, що навряд чи була прибутковіша за хорошу бакалійну крамницю, він зробив із неї найкращу лінію на Південному Заході. Він був небалакучий, рідко читав книжки, не закінчував коледжів. Жодна сфера людської діяльності його не цікавила, крім однієї. Він не мав жодного уявлення про

Відгуки про книгу Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність. - Айн Ренд (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: