Ми проти вас - Фредрік Бакман

занадто широкий, ні занадто високий, а через звичку дуже ретельно зачісуватися найкращі друзі називають його «Ревізором», проте Адрі бачила, як він б’ється, і знає, що під тим чубом — залізобетонна голова. Він уміє давати таких міцних копняків, що в цьому місті навіть коні побоюються стояти в нього за спиною. У молодшому віці він і його молодший брат своїми вибриками нажили собі такої поганої слави, що мисливці часто жартували: «Знаєш, чому не можна покататися на велосипеді братів Рінніусів? Тому що це, найімовірніше, твій велосипед!». Але минав час, про Рінніуса перестали жартувати, а зараз, якщо в місто приїде хтось чужий і запитає, де Теему Рінніус, навіть найменша дитина матиме клепку в голові, щоб відповісти: «Це хто?».

Теему не носить чорної куртки, вона йому не потрібна. Він відчиняє задні двері автомобіля й випускає двох собак — Теему купив їх в Адрі ще цуценятами, тому якщо хтось запитає, що за справи в нього тут цього вечора, він зможе пояснити, що збирається докупити собі ще одного собаку. В Теему нема ані розкладу для доставки, ані фіксованого графіку — вони з Адрі домовляються за пару годин до зустрічі, і з настанням темряви він приїздить. Адрі називає його «оптовиком» — наполовину зневажливо, наполовину з любов’ю. Сама ж вона є посередницею. У Бйорнстаді не можуть одночасно два автомобілі приїхати і вивантажити алкоголь, не привертаючи уваги, проте всі знають, що місцеві мисливці мають звичку з однаковим часовим інтервалом проїжджати повз собачий притулок, щоб поглянути на цуценят і випити кави. Звісно, ці мисливці бувають тут трохи зачасто, особливо перед вихідними. Але запитайте будь-кого з них про Адрі — кожен матиме одну й ту саму відповідь: «Е, вона ж готує таку достобіса смачну каву».

Чоловіки в чорних куртках завжди приїжджають на двох автомобілях, і Теему ніколи не сідає до того авто, в яке завантажено алкоголь. Буває, у поліцейських рапортах стверджують, що Теему — керівник «жорстокої банди, яка називається Група» і пов’язана з «Бйорнстад-Хокеєм». Множаться розповіді, начебто «Група» чинила вплив на справи клубу, і що гравці основної команди, які мали завищену зарплату й зовсім незначні досягнення, добровільно розірвали контракти, але ніхто так і не зміг це довести. Звісно ж, нема доказів і того, що «Група» займається організованою контрабандою спиртного чи торгує краденими запчастинами до автомобілів і снігоходів. Ніхто навіть не міг довести, що «Група» комусь погрожувала, а це завжди мусять робити всі кримінальні мережі, щоби примножувати свій капітал насильства. Поліцейські рапорти стверджують, що «Група» цього не потребує, тому що вони використовують хокейні матчі як вітрину. Теорія була така: усі, хто бачив, як чорні куртки заповнюють стоячі трибуни, або чув, що вони роблять із прихильниками інших команд, які дозволили собі кинути їм виклик, повинні розуміти серйозність ситуації, якщо чорні куртки подзвонять їм у двері.

Але все це просто дурна балаканина, хто б сумнівався. Чутки й перебільшення — їх придумали собі мешканці великих міст, передивившись фільмів. Якщо запитати про «Групу» в більшості мешканців Бйорнстада, вони лише вигукнуть: «Що за група?».

Дістаючи з багажника останній ящик з алкоголем, Адрі помічає, що під ним лежить велика сокира. Вона закочує очі.

— Ну, серйозно, Теему, ти не думаєш, що це трохи підозріло — тримати в багажнику сокиру, коли кожен лягавий у цьому районі недавно бачив знімки автомобіля тієї політикині з Геда?

Небагатьом людям стане відваги розмовляти з Теему таким тоном, але зараз він має потішений вигляд.

— Адрі, а тепер сама подумай: після того, що сталося в Геді з тим автомобілем, хіба не було б досить підозріло, якби ми НЕ мали сокир у своїх багажниках?

Адрі вибухає реготом.

— Який же ти ідіот. Але не дурний.

— Вельми дякую, — усміхається Теему.

* * *

У ті ночі на острові, коли Ана засинає, Майя лежить без сну і пише тексти про ненависть. Часом це триває так довго, що написане врешті перетікає в тексти про любов. Не про ту закоханість, що стрясає небеса, а про любов, яка нудна і життєва. Майя сама не розуміє чому, але того літа вона багато думає про своїх батьків. У підлітковому віці хочеться, щоб вони були безстатевими, але найдрібніші докази ніжності між нашими мамами і татами стають окам’янілостями в наших ДНК. Батьки, які розлучаються, як-от тато і мама Ани, можуть докластися до того, що їхня дитина ніколи не повірить у вічну любов. А от батьки, які залишаються разом упродовж цілого життя, можуть привчити дитину приймати любов як належне.

Майя пам’ятає такі несуттєві дрібниці з часу свого дитинства. Як сміється мама, коли описує татів стиль одягу — «поліцейський у цивільному на дискотеці в середній школі». Або як тато щоранку струшує дві краплі молока з порожнього пакета і бурчить: «Вітаємо, сьогоднішня спроба увійти до Книги рекордів Гіннеса — і ось перед вами… Найменше. У світі. Горнятко. Кави». Як мама шаленіє від розкиданих на підлозі шкарпеток, і як тато мріяв віддати людей, які не витирають помиї з кухонної раковини, під військовий трибунал. Як мама двічі перетнула земну кулю заради татового хокею, і з яким захопленням тато потайки дивиться на маму, коли вона стоїть на кухні й вирішує робочі питання. Так, наче мама — найрозумніша, найвеселіша, найнаполегливіша і найсварливіша людина серед усіх, кого зустрічав тато, і йому досі не віриться, що вона — його. Його людина.

Майя пам’ятає, як у ранньому дошкільному віці вона й Лео не знали імен батьків, тому що ті називали одне одного тільки «любий» і «люба». Як їхні батьки, навіть коли були дуже розсвареними, ніколи не вимовляли слово «розлучення», тому що знали, що воно — ніби ядерна бомба, і якщо пригрозити розлученням хоча б одного разу, то потім усі сварки будуть цим і закінчуватися. Пам’ятає, як тепер батьки чомусь перестали перемовлятися про якісь дрібниці, як будинок ставав тихішим, як вони заледве могли дивитися одне одному в очі — після того, що сталося з Майєю. Як вони таки не знаходили сили показати одне одному, що тяжко зранені.

Діти помічають, що батьки втрачають одне одного, за найменшими ознаками — це може бути одне-єдине коротке слово, як-от «твій» і «твоя». Майя щоранку пише батькам смс-ки, вдаючи, що це для того, щоб вони не хвилювалися за неї, хоча насправді все навпаки. Вона звикла, що батьки говорять одне про одного «мама» і «тато». Наприклад, «люба, мама не мала на увазі, що тобі заборонено