Данило Галицький - Тарас Орлик

– Моє життя у твоїх руках, хане, – мовив Данило, жалкуючи, що не може сісти зовсім прямо на слизькій подушці, з недоладно зігнутими ногами. – Довірившись тобі, я приїхав без війська, а тепер прийшов до тебе без меча. Досить тобі пальцем ворухнути, і обірветься моє життя, як волосинка. Але я так тобі скажу, Бату-хане: як на мене, краще смерть, ніж приниження. Навіщо кричиш на мене? Я не ямчі твій, не бітакчі. Я князь Галича і Волині. Не гоже мені такі слова вислуховувати.

Замість того щоб остаточно розлютитися, хан несподівано заспокоївся, перекинув подушку ближче до гостя і сів поряд, майже торкаючись плечем чужого плеча.

– Я люблю сміливих людей, – сказав він. – Ти сміливий чоловік. Недаремно на прапорі твоєму звір зображений, який не поступається відвагою тигру. – Його рука торкнулася золотої пайцзи. – Недаремно я назвав тебе другом. Разом ми гори зсунемо з місця і ріки повернемо назад.

«Що за дурниця? – промайнуло в голові Данила. – Які гори ти збираєшся сунути, хвальку? Карпати? Які ріки повертати? Дунай, може? Дніпро?»

– Наш шлях лежить у бік заходу, твій і мій, – вів далі Батий, із довірою поклавши долоню на коліно Данилові. – Недаремно ти фортеці звів проти західних сусідів. Побоюєшся їх. Тому треба посунути їх і в море скинути. Тоді не буде кого тобі боятися.

«Крім тебе, ненаситний, – подумав Данило. – Мед точиш, але з трунком солодкість твоя. Без бою хочеш усе відібрати. Другом назвав, по коліну погладив – і що? Вирішив, що тепер я твій з манатками? Дешево ж ти мене цінуєш. Чи за дурня маєш?»

– Тепер, коли ми з тобою друзі, ми будемо часто бачитися і зможемо в подробицях обговорювати наші подальші плани. А поки вип’ємо за це! – Данило підняв чашу з кумисом. – Хоч би молоко кобилиці, якщо звичаї предків тобі вино пити забороняють.

– Вино є отрутою для розуму, – поважно промовив Батий, помітно захмелілий від випитого. – А кумис не туманить розуму, хоча веселить серце. Я вип’ю з тобою за дружбу, Даниле. Але мудреці закликають не відкладати на осінь те, що можна зробити навесні. Тому ми все обговоримо до твого від’їзду. Ти пробудеш у мене стільки, скільки знадобиться.

– Я твій полонений?

Вихиливши чашу, Данило акуратно поставив її перед собою і повернув голову до Батия. Той усе ще пив, закинувши голову. Полоснути б ножем по його горлу, там, де кадик натягує шкіру. Або встромити клинок під зведену ліву руку, між ребер. Може, у цьому призначення князя Данила? Може, саме так звільнить він свій народ й інші народи від тартарського ярма? Але не було у Данила ножа. І взагалі він уважав, що добрі справи не робляться нишком. Що б сказали про князя-вбивцю нащадки? Змій, холодний і хитрий. Втерся в довіру до хана, щоб ужалити несподівано?

Спохмурнілий Данило опустив очі долу.

– Ти мій гість, – сказав йому Батий, облизуючи білі губи, облямовані тонкими мокрими вусами. – Ніхто не стане тримати тебе силою. Але ж ти і сам не захочеш поїхати, образивши друга? Чого мовчиш? Відповідай!

Ох, як стомився князь Данило від різких перепадів ханського настрою! То він ласкавий і улесливий, як кіт, що випрошує частування. То гарчить і показує зуби, наче тигр, зображення якого прикрашає його безволосі груди.

– Скільки ж ти хочеш, щоб я пробув у тебе? – спитав князь, звертаючись радше до перекладача, ніж до хана, який сидів поруч.

– Одного місяця вистачить, – переклав колишній князь Суздаля.

– Це багато.

– Ти не встигнеш заскучати, обіцяю, – п’яно усміхнувся Батий, показуючи слузі, щоб той налив кумису. – Я накажу поводитися з тобою не просто як з гостем, а як із братом своїм. Ті, хто потраплять у немилість до тебе, жалкуватимуть, що народилися на світ. Тобі видадуть ярлик і пайцзу. Куди б ти не прямував, тебе всюди супроводжуватиме добірна охорона.

«Отже, я все-таки в полоні», – показав Данило поглядом.

«Звичайно», – так само безмовно відповів Батий. І продовжував уже своєю мовою, ще дужче захмелілий.

– Твоїх дружинників поселять поряд із тобою, але без зброї. Навіщо вона, якщо є мої нукери? Невдовзі ми організуємо змагання між твоїми воїнами і моїми. Перегони, стрільба з лука, боротьба, поєдинки на мечах… Любиш ратні забави?

– Люблю, – підтвердив Данило, киваючи.

– А забави інші, з красунями гарячими?

– Дякую, але тих утіх мені вдома вистачає, хане.

– До себе додому завжди встигнеш, спочатку насолоджуйся чужою гостинністю, – підморгнув Батий. – Так у нас кажуть.

– У нас кажуть інакше. Мовляв, у гостях добре, а вдома краще.

– От ми й перевіримо, де краще. Ввечері пришлю до тебе трьох найпалкіших одалісок. Бери одну або всіх одразу, але не ображай відмовою. У нас не прийнято від подарунків відмовлятися.

Закінчивши свою промову, Батий ляснув у долоні і спритно підхоплений попід руки двома дужими молодцями був виведений, а точніше винесений із намету. Данило не образився, що з ним не попрощалися. Такий вихід позбавив його необхідності задкувати рачки, прощаючись із Батиєм. Дивуючись, яким міцним може бути кислий молочний напій, він підвівся на не зовсім надійні ноги й попрямував до виходу.

– Даниле, – покликав його той, кого хан представив як колишнього князя Суздальського.

Говорити з ним не хотілося. Але Данило зупинився і повернув голову:

– Чого тобі?

– Ось моя порада, князю, – сказав перекладач. – Сховай свій норов на якийсь час. Тут норовисті довго не живуть.

– Послухався б я твоєї поради, – відповів Данило, – якби ти прикладом міг бути. Але ні, не стану рівнятися на тебе. Будь щасливий, якщо можеш.

Після цих слів у наметі він не затримувався. Векиль і десяток могутніх палацових батирів відвели його назад. Зайшовши у кімнату, він заглянув до Єрмолая і побачив, що сотник і Никодим схилилися над чорно-білою дошкою, переставляючи фігурки, що зображували піших ратників, башти, коней та їхніх повелителів у коронах.

– Це шахи, – пояснив Никодим, відірвавшись від дошки. – Гра князів і королів. Мене в Києві її навчили. Тут, правда, фігури чудні, незвичні, але розібратися нескладно. Хочеш, покажу, що до чого, князю?

– Не на часі, – сказав Данило, і Єрмолай тут же покинув гру, у якій вочевидь зазнавав поразки.

– Що хан? – спитав із тривогою. – Як прийняв тебе?

– Ми поговорили за сніданком. Важко буде з Батиєм порозумітися. То мурчить, то гарчить, не зрозуміти його. Сказав, що затримає мене на місяць. Змагання обіцяв улаштувати. Сьогодні дружину поряд розмістять. Тому не давай їм нудитися. Нехай б’ються дерев’яними мечами, стрілами