Вовк-тотем - Цзян Жун

пасовища, Вовчик був іще зовсім малим, його тоді тільки-тільки відучили від молока, і він мав лише 30 см завдовжки, тож під час того переїзду його посадили в дерев'яний ящик для сухих коров’ячих кізяків і так привезли. Однак за решту весняного сезону й ціле наступне літо він так від’ївся, що до початку осені перетворився на справжнього вовка середнього розміру, а в родині не було ні залізного ящика, ні великої клітки, достатніх за розмірами для того, щоб його туди посадити. Та навіть якби й були, Чень не зміг би змусити його туди залізти. До того ж на возі не було вільного місця, щоб перевозити в ньому Вовчика: віз молодих інтелігентів і так був невеликим, а ще й валіза з книжками Ченя та Яна зайняла більшу його половину. Усі шість возів були перевантажені, а під час довгої дороги це могло спричинити клопіт — віз міг або перевернутися, або зламатися. Дні переїзду на нове пасовище в степу залежать від погоди — щоб не потрапити під дощ, переїзд усієї бригади раптом був оголошений достроково, і Чень Чжень не встиг усього підготувати.

Чжан Цзіюань так розхвилювався, що аж спітнів, і весь час бурчав:

— А що ти раніше робив? Давно слід було привчити Вовчика ходити на повідку.

Чень Чжень дуже неласкаво відповів йому на це:

— Думаєш, я не привчав? Але коли він був малий, його ще можна було втримати, а згодом хто б його втримав? Ціле літо він тягав мене на повідку, а не я його. Він жодного разу не дозволив повести його на повідку, а якщо я наполягав, він кусався. Вовк — це тобі не собака, ти можеш його вбити, але він тебе не послухає. Вовк також не тигр і не лев, от ти бачив коли-небудь вовка в цирку? Навіть найкращі дресирувальники не можуть приборкати вовка! Можеш запросити ту радянську «принцесу цирку», але і в неї нічого не вийде. Ти більше за мене бачив вовків. Невже сам не знаєш їхньої вдачі?

Чжан Цзіюань, зціпивши зуби, сказав:

— Ще раз спробую потягнути його на повідку, але якщо він і цього разу не піде, то з мене досить.

Він узяв аркан і підійшов до Вовчика, ставши перед ним, узяв з рук Ченя залізне кільце й почав тягнути вовченя. Вовчик відразу ж ошкірив на нього зуби й загарчав, центр ваги його тіла перемістився назад, а всі чотири лапи вперлися в землю, шия випрямилась, мов він ковтнув палицю, і з усього його лютого вигляду було очевидно, що він не поступиться ні на крок. Чжан Цзіюань потягнув за повідок з усіх сил, мов перетягував канат, проте так і не зрушив Вовчика з місця. Не довго думаючи, він повернувся й закинув залізний ланцюг собі на плече, потягнувши його всім тілом, мов батрак на Янцзи. Цього разу Вовчика було зрушено й чотири його лапи проробили в піску два рівчаки, просунувши вперед дві маленькі купки землі. Вовчик неймовірно розсердився через те, що його протягнули на повідку, його центр ваги раптом перемістився наперед, і він приготувався вкусити. Однак щойно він послабив натяжку, як Чжан Цзіюань втратив опору і впав, через що далі протягнув Вовчика, аж той перекинувся, таким чином людина й вовк виявились сплутаними в одне ціле, а паща Вовчика опинилась усього за якихось десять сантиметрів від горла Чжана. Чень перелякався й кинувся вперед, щоб обійняти малого, й міцно затис його шию в своїх руках. Вовчик, хоч і затиснутий в обіймах Ченя, продовжував шкірити зуби й розмахувати лапами в напрямку Чжана, ніби будь-що хотів кинутись уперед і все ж таки його вкусити.

Обличчя в хлопців то біліли, то чорніли. Вони важко дихали. Чжан Цзіюань сказав:

— Ну й клопіт цього разу! Нинішній переїзд забере два-три дні. Якби це був один день, ми могли б Вовчика спочатку залишити тут, а на другий день пригнати сюди порожнього воза й знайти спосіб перевезти малого. Однак нам знадобиться на дорогу туди-сюди чотири-п’ять днів. За цей час сторожі на складах вовни або ті волоцюги-заробітчани, які не їдуть звідси, можуть запросто вбити залишене тут без нагляду вовченя. Або ж його вб’ють мисливці на вовків з виробничо-будівельного корпусу. Тож я гадаю, ми будь-що повинні забрати Вовчика із собою зараз. Може, спробуємо потягти його возом?

— Возом? — перепитав Чень. — Я пробував кілька днів тому — не допомагає, тільки ледь не задушив його. Оце я тепер знаю, що таке норовливість і що називається «краще вмерти, ніж жити на колінах». Вовк краще задушиться, але не стане сумирним. Тож у мене немає більше жодного способу.

— Однак я все ж хочу побачити це на власні очі, — сказав Чжан Цзіюань. — Цього разу прив’яжи поряд із ним маленьку сучку, щоб вона подала йому приклад.

— І це я пробував, — похитав головою Чень. — Усе марно.

Чжан Цзіюань не вірив.

— Все одно спробуємо ще раз! — сказав він і притягнув навантаженого доверху воза, після чого взяв мотузку і один її кінець зав’язав на шиї в маленької сучки, а другий — прив’язав до поперечки ззаду на возі.

Чжан Цзіюань протягнув воза навколо Вовчика; цуценя кумедно йшло за возом, не затягуючи шкіряної мотузки. Тягнучи воза, Чжан Цзіюань тихо й довірливо промовляв до Вовчика:

— Ми їдемо до дуже гарного місця, ось так, за возиком, подивись гарненько, як це робиться, це — дуже просто й легко, ти ж набагато розумніший за собаку, як же ти не можеш навчитися по дорозі ходити? Давай, давай, учися…

Вовчик, не розуміючи, дивився на цуценя, високо підвівши голову й з презирливим виглядом. Чень Чжень криками й приманками потягнув його йти за цуценям. Вовчик вимушено зробив кілька кроків, і насправді знову виходило, що це він тягне Ченя, коли йде. Вовчик пішов за цуценям