Синхрон - Інгеборг Бахман

ця тисяча шилінґів за останні двадцять років так втратила на вартості, що їй було досить важко оплачувати послуги літньої жінки, такої собі пані Аґнес, яка «зазирала» двічі на тиждень і трошки прибирала, «здебільшого», до того ж їй ще вдавалося відкладати на подарунки на уродини і на Різдво для сина і внука від першої дружини професора, якого перша молода пані рівно на Різдво посилала, щоб він забрав свій подарунок, а Лео був надто зайнятий, щоб за цим пильнувати, а відтоді, як став знаменитий і його локальна слава переросла в міжнародну, роботи з’явилось іще більше. Зміна настала лише тоді, коли остання молода пані Йордан завжди, щойно мала час, навідувала стару пані Йордан, справді миле симпатичне дівча, зробила невдовзі висновок стара пані і щоразу повторювала: Франціско, це неправильно, що ви так часто приходите, до того ж такі видатки. У вас і самих досить витрат, але Лео, який добрий син!

Франціска завжди щось приносила, делікатеси й херес, трохи печива, бо зрозуміла, що стара пані любила собі трошки випити, і більше того, що їй дуже залежало мати щось «про запас», бо ж Лео може зайти, а він не повинен зауважити, що в неї нічого немає, і цілісінькими днями обмірковувала, як розподілити гроші і скільки відкласти на подарунки. Її помешкання було до прикрості чисте, але там стояв легенький запах старої жінки, якого вона не відчувала і який Лео Йордана змушував швидко втікати, не кажучи вже про те, що він узагалі не мав тратити часу й абсолютно не знав, про що має розмовляти зі своєю вісімдесятип’ятирічною матір’ю. В доброму гуморі бував він лише зрідка, — наскільки було відомо Францісці, — коли мав стосунки з заміжньою жінкою, бо тоді стара пані Йордан не могла заснути, у неї в голові роїлися страшні думки, вона тремтіла за його життя, вважаючи одружених чоловіків тих жінок, що жили з Лео Йорданом, небезпечними, ревнивими і кровожерними, і заспокоїлась лише тоді, коли він одружився з Франціскою, за якою не підстерігав ревнивий чоловік у кущах, а яка навпаки була молода й весела, розумниця, хай і не з освіченої сім’ї, зате мала брата з вищою освітою. Освічені сім’ї і люди з вищою освітою були для пані Йордан чимось дуже важливим, хоча вона й не бувала між тими людьми, а тільки чула про них. Але її син мав право одружитися з жінкою з освіченої сім’ї. З Франціскою стара пані розмовляла переважно лише про Лео, позаяк він був єдиною вичерпною темою для їхніх розмов, і Франціска безліч разів мусила переглядати альбом зі знімками: Лео у візочку, Лео на пляжі і Лео через усі роки, в походах, з колекцією марок і таке інше аж до служби у війську.

Це був геть інший Лео, що його вона пізнала завдяки старій пані, аніж той, з яким вона була одружена, і коли обидві пані якось попивали херес, стара пані мовила: він був складною дитиною, особливим хлопчиком, властиво, ще тоді по ньому було видно, що з нього вийде.

Якийсь час Франціска з приємністю слухала запевнення, поміж іншого й про те, як добре ставився Лео до своєї матері, і що допомагав їй завжди, як тільки міг, аж поки якось зауважила, що щось не так, і була приголомшена, коли зрозуміла, що саме не так: стара пані свого сина боялася. Почалося все з того, коли стара пані, вважаючи це за вмілу тактику, якої Францісці ніколи не розгадати, бо та сліпо обожнює свого чоловіка, часом квапливо і ніби між іншим казала: але прошу, Лео ні слова, ви ж знаєте, скільки в нього клопотів, він може розхвилюватися, ви тільки йому не кажіть, що в мене з коліном не все гаразд, це ж така дрібниця, а він розхвилюється.

Франціска хоч і розуміла, що Лео взагалі ніколи не хвилюється, у будь-якому разі не через матір, а тому її розповіді про відвідини слухав завжди відсторонено, проте це перше усвідомлення вона в собі якось потамувала. Про негаразди з коліном вона йому, на жаль, все ж таки розповіла, але старій пані заприсяглася, що не сказала ні слова, бо Лео справді відреагував роздратовано, а потім, задобрюючи Франціску, сказав, що через таку дрібницю йому справді немає чого їхати в Гітцінґ. Скажи їй, тут він швидко вжив кілька медичних термінів, хай купить собі те і те, й нехай якомога менше щось робить і рухається. Франціска слухняно купила ліки, а в Гітцінґу сказала, що потайки, не називаючи прізвищ, поговорила з асистентом свого чоловіка і він їй отак порадив, але як їй самій без допомоги доглядати стару жінку, цього вона не знала. Вона вже більше не насмілювалася запитати про це в Лео, бо когось наймати коштувало грошей, а тому опинилася поміж двох фронтів. З одного боку — стара пані Йордан, яка про це не хотіла нічого чути, з другого — Лео Йордан, хай і з цілком інших причин, попросту не хотів нічого слухати. Коли запалення коліна загострилось, вона кілька разів йому збрехала, що начебто йде до перукаря, насправді ж їхала в Гітцінґ, прибирала маленьке помешкання й навозила всього, що тільки могла, купила радіоприймача, однак потім їй стало трохи не по собі, бо Лео все одно зауважить такий видаток, тому швиденько все ще раз переоформила і скористалась своїми дрібними заощадженнями на рахунку, про який було домовлено, що це її недоторканний резерв на екстрений випадок, який, сподівалася вона, ніколи не настане, і в кожному разі на якийсь серйозний екстрений випадок грошей все одно не вистачить, бо вона поділила зі своїм братом невеликі статки, що залишилися після смерті батьків, окрім хатини у Південній Каринтії, що поволі занепадала. Потім зателефонувала до лікаря на сусідній вулиці й попросила його якийсь час полікувати стару пані, його послуги знову оплатила зі свого недоторканного резерву і, що найважливіше — цьому лікареві вона не сказала, хто вона така і хто така стара пані, бо це б зашкодило авторитетові Лео, а його авторитет був важливий також і для Франціски, але набагато жертовнішими були помисли старої пані, бо ж вона не може вимагати від свого знаменитого сина, щоб той ще й оглядав їй коліно. Ціпка брала вона ще й до того, але після історії з коліном вона без нього вже справді не могла обійтись, а тому, коли їй інколи треба було щось у місті, то Франціска їздила з нею. Непросто було