Диво - Павло Архипович Загребельний

Скора – хутро, шкура.

Скудельний – глиняний.

Скурри – скоморохи, блазні.

Скуф’я – оксамитова шапочка, яку носять священики.

Смальта – кольорове скло для мозаїки.

Спафарій – середній чин у візантійському війську.

Стадій – грецька міра довжини (184,97 м).

Стихар – стародавній верхній одяг, схожий на довгу сорочку; пізніше стихар став лише атрибутом облачення священнослужителів.

Стольник – вищий адміністративний чин у Київській Русі, виконував різні доручення князя, брав участь у переговорах з іноземними посольствами, наглядав за виконанням княжих наказів тощо.

Стратиг – повновладний правитель військово-адміністративного округу (феми) у Візантії.

Стратіот – візантійський солдат, рекрут.

Стрибог – бог вітру у східнослов’янській міфології.

Тагма – стройова частина візантійського війська, що налічувала тисячу воїнів.

Таври – племена, що в давнину заселяли Крим, пізніше змішалися зі скіфами.

Тім – козел, козляча шкіра (сап’ян).

Тіун (тивун) – господарчий управитель княжого чи боярського маєтку.

Тобола – торба.

Топарх – правитель адміністративного округу у Візантії.

Треба – жертва.

Требище – жертовник, місце принесення язичниками жертви богу.

Триболи – залізні кульки з гострими шипами, що їх розсипали там, де мала проходити ворожа кіннота.

Тропар – величальна пісня у православному богослужінні на честь того чи іншого святого.

Трус – землетрус.

Тувії – вузькі штани.

Угрин – угорець.

Уй – вуй, дядько по матері.

Учан – річкове судно, човен.

Фаланга – вишикувана до бою у кілька щільно зімкнутих шеренг важка піхота, шириною фронту до 1 км.

Фарос – маяк.

Фема – військово-адміністративний округ у Візантії.

Форум – площа у Стародавньому Римі, де відбувалися зібрання.

Фрязький – італійський.

Фібула – металева застібка.

Хартія – матеріал (папірус або пергамент), на якому написано рукопис, а також самий рукопис, аркуш паперу, грамота.

Хламида – стародавній верхній одяг (просторий плащ із застібкою на правому плечі або на грудях).

Хози – замшеві штани.

Хрисовул – імператорське послання.

Циканістрій – спортивний майданчик біля палацу візантійського імператора.

Чеп – ланцюг.

Чашник – представник вищої княжої адміністрації у Київській Русі, що був наділений господарською, адміністративною і судовою владою.

Чорноризець – чернець.

Шестопер – холодна ручна зброя, булава з виступаючими пластинами (перами).

Шуйця – ліва рука.

Юже – вже, ось.

Ярило – бог сонця, весни, любострастя, плодючості у східнослов’янській міфології.

Ярл – полководець у Стародавній Скандінавії.

Всі подальші епіграфи з Пікассо походять з його п’єси «Пожадання, впіймане за хвіст». П’єсу свою Пікассо писав у перший рік окупації Парижа гітлерівцями. (Тут і далі, у посторінкових виносках, пояснення авторські).

Євангеліє від Матфея, 10, 35.

Тут: розписуватися! (Нім.)

Ходімо! (Нім.)

Возити стрілу – новгородський звичай, який означав оголошення війни.

Хольмгардом варяги звали Новгород.

Конунг – князь, король у скандінавів. Ярислейфом прозвано в скандінавських сагах Ярослава.

 Хебар - візантійська назва річки Маріца.

Білим морем болгари називають Егейське море.

Зарев – серпень (староболг.)

Чедо! – Хлопче! (Болг.)

Хлопче! Гей, Божидаре! Тобі кажу! (Болг.)

Чого лякаєшся? (Болг.)

Автор хотів би нагадати читачеві, що йдеться тут про давнє Болгарське царство, яке не слід ототожнювати з Болгарією сучасною так само, як, наприклад, ніхто не ставить знака рівності між Київською Руссю і Росією нинішньою. Як Русь Київська стала історичною колискою трьох братніх народів – російського, українського, білоруського, – на землях, що їх займали колись Болгарські царства часів Симеона і Самуїла, згодом розвинулись самостійні нації – болгарська й македонська. Сучасникові незвично читати, що столицею Болгарського царства колись були, скажімо, Охрид або ж Обитель, які сьогодні належать одній з югославських республік – Македонії (Обитель тепер зветься Бітоль), але пам’ятаймо, що тут мовиться про часи, відлеглі від нас на ціле тисячоліття. Це історичне минуле двох народів – болгарського І македонського.