Українська література » Сучасна проза » Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері

Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері

Читаємо онлайн Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері
ладнає. Він мрійливий і любить фантазувати, але немає в ньому, попри це, манірності чи слабкості. Він мужній і в іграх нікому не поступається. Нещодавно він побився із Сен-Клером Доннеллом, бо той сказав, буцім британський прапор стоїть вище за американський. Та після рівносильної битви було укладено мирну угоду з обіцянкою надалі шанувати патріотичні почуття один одного. Сен-Клер каже, що він б’є сильніше, зате Пол — частіше. Отож, його лист:

„Дорога моя вчителько!

Ви сказали, що можна писати вам про цікавих людей. Найцікавіші для мене — то мої скелясті люди, і я розкажу вам про них. Я ще нікому про них не казав, крім бабусі й тата, але вам хочу розповісти, бо знаю, що ви зрозумієте. А багатьом людям такого казати не варто, бо вони все одно не зрозуміють.

Мої скелясті люди живуть на узбережжі. Я ходив до них щовечора, а потім настала зима. Тепер до весни я їх не побачу; але навесні вони знов чекатимуть, такі ж, як і були, бо вони завжди незмінні — і це найпрекрасніше в них. Нора була перша, з ким я познайомився, і я люблю її теж найбільше. Вона живе в Затоці Ендрюса, має чорні очі й коси і знає все про русалок та водяників. Колись і ви почуєте її дивовижні історії. Ще там є Брати-Мореплавці. Вони ніде не живуть, бо завжди плавають морем, але часто сходять на берег і говорять зі мною. Це двоє веселих морських вовків, і вони бачили все, що є на світі — і навіть більше, ніж є на світі. Ви знаєте, що сталося якось із Меншим Братом? Він плив у вітрильнику й заплив на місячну доріжку. Це такий слід від повного місяця, що здіймається із води — ви ж знаєте, дорога вчителько. І ось Менший Брат плив і плив, а тоді підплив аж до Місяця. А там були маленькі золоті дверцята, — він відімкнув їх і вплив просто в Місяць. Там він пережив дивовижні пригоди, та якщо взятися про них розповідати, лист вийде занадто довгий.

А ще там є Золота Дама, котра живе в печері. Якось я знайшов на узбережжі велику печеру; забрів усередину; і там була Золота Дама. У неї довгі золоті коси — аж до стіп, і сукня її мерехтить, наче щире золото. Увесь день вона грає на золотій арфі — ту музику чути й на березі, якщо слухати уважно, хоча більшість людей каже, що цe вітер гуде поміж скель. Я ніколи не розказував Норі про Золоту Даму — боявся, що цe скривдить її почуття. Вона ображається навіть тоді, коли я довго розмовляю з Братами-Мореплавцями.

Брати-Мореплавці сходять на берег біля Смугастих Скель. Менший Брат завжди привітний, а Старший часом робиться дуже лютий. Я думаю, що він міг би бути піратом, якби захотів. У нього є якась справжня таємниця. Одного разу він лаявся, і я сказав, що коли він так зробить іще раз, то може більше не сходити на берег до мене, бо я обіцяв бабусі не дружити з тими, хто лається. І знаєте, що? Він добряче налякався й сказав, що коли я пробачу йому, він повезе мене до Заходу Сонця. А назавтра я сидів біля Смугастих Скель, і приплив Старший Брат на чарівному вітрильнику, і посадив мене в нього. Був той вітрильник увесь, мов перли й веселка, наче мушля зсередини, а саме вітрило зіткане з місячного сяйва. І ми попливли до Заходу Сонця. Подумайте лиш — я був на самому Заході! А як ви гадаєте, що це таке? Це земля, де повсюди ростуть квіти. Там є великий сад, де хмари — це квіткові клумби, а ще затока, вся золота. Я вийшов із вітрильника просто на луку, де росли жовтці — кожен завбільшки з троянду. Там я пробув довго-довго, майже рік — хоча Старший Брат каже, що минуло всього кілька хвилин. На Заході Сонця час минає набагато довше, ніж тут.

З любов'ю,

ваш учень Пол Ірвінг.

P. S.: Звісно, у цьому листі — несправжня правда. П. І.“»

Розділ 12

ДЕНЬ ГНІВУ

Усе почалося напередодні. Цілу ніч Енн мучив дошкульний зубний біль, отож похмурого морозного зимового ранку, підвівшись із ліжка, виснажена, вона відчула, що життя марудне, тоскне й позбавлене будь-якого сенсу.

До школи вона пішла сердита й роздратована. Щока їй розпухла, обличчя пашіло. У класі було холодно й димно: вогонь у грубці не хотів горіти, тремтливими зграйками там і тут купчилися учні. Різкіше, ніж досі, Енн звеліла їм сідати. Нахабний і самовпевнений, як завжди, рушив до свого місця Ентоні Пай, неприязно зиркнув на неї і щось прошепотів сусідові.

Ніколи ще, на думку Енн, у класі не було стількох рипучих олівців, як того ранку. А потім Барбара Шоу, котра йшла до вчительського столу із розв’язком задачі, спричинила катастрофу, перечепившись через відро з вугіллям. Воно розсипалося по класу, її грифельна дошка тріснула, а хлопці вибухнули від реготу, щойно Барбара підвелася, укрита вугільним пилом.

Енн, котра саме перевіряла читання в другокласників, озирнулася.

— Вочевидь, Барбаро, — мовила вона крижаним тоном, — ти й кроку не можеш ступити, щоб чогось не перекинути, тож ліпше сиди на місці. Сором для дівчинки твого віку бути такою незграбою.

Сердешна Барбара пошкандибала назад, а сльози впереміш із вугільним пилом на обличчі лише примусили дітей ще дужче сміятися. Ніколи ще не говорила так із нею люба вчителька, яка завжди й усе розуміла. Образа пекла Барбарі нестерпним болем. Енн і саму гризло сумління, та це лише роздратувало її сильніше. Надовго запам’ятали другокласники цей урок читання, як і численні арифметичні задачі, що прослідували за ним нещадною карою. Саме в мить такого покарання до класу вбіг задиханий Сен-Клер Доннелл.

— Сен-Клер, ти спізнився на півгодини, — холодно завважила Енн. — Чому?

— Даруйте, панно Ширлі, мусив помогти мамі готувати пудинг, бо до обіду ми чекаємо гостей, а Клариса-Ельміра захворіла, — відповів Сен-Клер шанобливо, та все ж його слова викликали загальні веселощі.

— Сядь на місце й розв’яжи за це шість задач із вісімдесят четвертої сторінки підручника, — веліла Енн. Сен-Клер глянув на неї, вражений цим новим тоном, та все ж слухняно пройшов до своєї парти й витяг грифельну дошку. Тоді крадькома передав Джо Слоуну пакунок через прохід. Це помітила Енн і зробила щодо вмісту пакунка поспішний, фатальний висновок.

Віднедавна стара пані Слоун, бажаючи збільшити свої скромні доходи, почала пекти й продавати

Відгуки про книгу Енн із Ейвонлі - Люсі Мод Монтгомері (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: