Українська література » Сучасна проза » Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко

Читаємо онлайн Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
володіє польською і німецькою (батько вважає вивчення іноземних мов одним із найважливіших пунктів виховання, у дитинстві ми один день на тиждень удома розмовляли лише німецькою і два — польською) і з акцентом розмовляє по-російськи.

Horyslawa Halychanko відверто і детально розповідала про свої стосунки із коханцем Михайлом, і ці сцени загалом досить точно описували те, що відбувалося між нами насправді. А в кінці одного з таких описів я із здивуванням прочитала, що «перед тим, як роздягнутися, Михайло звично увімкнув крихітний диктофон у кишені штанів».

Я сказала в редакції, що хвора, і кілька днів не виходила з дому. Мені важко було визначити, чого більше у почутті, яке мене охопило — роздратування, образи, відчуття, що мене обдурено, відчуття, що мене зраджено, відчуття, що мене використано, чи небажання змиритися з тим, що тепер я нікому не можу вірити. Мої найбільш інтимні переживання, думки і спогади раптом стали предметом жвавого обговорення на веб-форумі газети «Гальт!» (www.halt.forum. de). Я безліч разів перекладала повідомлення іноземних інформагентств про розлучення, одруження чи скандали у житті кінозірок і ніколи не замислювалася над тим, як почуваються ці люди, читаючи в газетах про своє приватне життя. Не замислювалась я і над тим, наскільки ці повідомлення відповідають дійсності. Мені завжди здавалося, що зірки самі зацікавлені в тому, щоб про них якнайбільше писали, зацікавлені у скандалах довкола власного прізвища, і цей журналістський цинізм знімав усі моральні дилеми. Але тепер усе це раптом навалилося на мене із зовсім неочікуваного боку. Хтось із найближчих мені людей так само цинічно, як Олежик Трав’янистий інтерпретує голлівудські плітки («Джоні Депп більше не трахає свою дружину і валить наліво, я фігію, пацани»), описав свою версію моєї приватності. Я почувалася в цьому так, ніби стіни моєї квартири розсипалися і тепер я живу просто на вулиці, а перехожі байдуже відсувають убік брудними черевиками мою напівпорожню філіжанку з кавою, бо вона заважає їм пройти.

Мені коштувало неймовірних зусиль стримати себе від дзвінка Михайлові, з яким я протягом цих кількох днів, проведених у повній ізоляції, постійно провадила внутрішні монологи. Як потім виявилося, боялась я даремно, бо Михайла весь цей час не було в місті. Але після того, як минулася перша хвиля емоцій і я примусила себе подумати логічніше, у мене з’явився ряд сумнівів. Адже ця колоритна деталь могла бути настільки ж правдивою, як і всі попередні висновки про «типових середньостатистичних українців». Хоча з іншого боку, досі вигаданими були лише висновки, а деталі достатньо правдивими, тож не було зрозуміло, чому саме це авторові забаглося вигадати. Попри всі намагання, я так і не змогла повірити в це рятівне припущення.

Іншим, не менш болючим питанням було те, хто ж є автором публікацій. Михайло? Він, ясна річ, був єдиним, хто міг би так детально описати сцени наших любощів. Але звідки він міг знати, про що я розмовляю з друзями, знайомими чи сама з собою, сидячи на унітазі? Про останнє не міг знати взагалі ніхто, за винятком Агатангела. На це питання у мене не було не лише відповіді, а й хоча б трохи правдоподібної версії.

Хто такі тигиринці

«Dear Horyslawa. I must see you today. 20.00 o’clock, іn the Сastle of Lvіv. Please, stay left from the entrance to the underground. Don’t speak tо the polіce. It іs too dangerous. Arnold»[34].

Таку записку я знайшла у дверях свого помешкання одного дня, коли минуло вже досить багато часу після зникнення містера Арнольда. До призначеної години залишалося 20 хвилин, а отже, часу на роздуми не було. Я кинула на підлогу сумку з продуктами і викликала таксі. За 15 хвилин ми з Агатангелом були зліва біля входу в пивниці львівського замку.

Руїни цього замку становлять одну з найвагоміших архітектурних пам’яток міста. Історична спадщина Тигирина складається в основному з руїн. Існує легенда про те, що у XVII столітті в Тигирині було створено таємну резиденцію для неофіційних зустрічей монархів сусідніх держав. З цією метою тут побудували три замки: львівський, краківський і ще один, точна назва якого невідома. У кожному з них мешкали під час цих неофіційних зустрічей королівські особи. Зараз від будівель залишилися тільки уламки стін, на яких подекуди можна прочитати напівзатерті написи латиною.

Але підвали цих замків зовсім не мертві, тут вирує окреме життя, життя тигиринських клошарів, які нікого не пускають на свою територію, навіть найдопитливіших туристів, та ніхто й не поспішає вести туристів у ці підземелля, запах із яких сильно нагадує каналізаційні випари.

Кожен тигиринський патріот розповість вам легенду про заснування міста, про таємні резиденції і про проект відновлення замків, який був створений одним відомим тигиринським архітектором відразу після закінчення Першої світової війни. Кажуть, цей проект зберігся до наших днів, а одна політична партія навіть планує виступити з планом реалізації цього проекту під час місцевих виборів.

Протягом п’ятнадцяти хвилин, які я провела в очікуванні перед входом до пивниці замку, ніхто так і не прийшов на призначену зустріч. Надворі було темно, холодно і порожньо, а зсередини підвалу долинали неясні звуки й дуже недвозначні запахи. Там виготовляли якийсь міцний алкоголь. Я довго вагалася, чи не зайти мені досередини, аж поки десь біля самого входу не почулися кроки. Я зачаїлась і прислухалася.

— Ну давай, давай.

— А шо?

— Та холодно, бля, скоріше.

Після цього фрази стали нерозбірливими, але судячи із зосередженого сопіння і ще кількох характерних звуків, які складали фон цього діалогу, при виході із замку відбувалося любовне побачення двох його мешканців. Питання про те, чи варто мені заходити досередини, відпало само по собі, і я побрела геть.

Я попросила таксиста зачекати, і він знуджено палив цигарку, час

Відгуки про книгу Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: