Амаркорд - Наталія Володимирівна Сняданко
Саме до цієї кнайпи ходять обідати і пани Маргаритко та Фіалко. Тут створено щось на зразок музею, тому на столах під склом можна побачити автографи найвідоміших митців, які бували тут, уривки писаних тут літературних текстів, на стінах можна годинами розглядати графіті, намальовані відомими художниками, замість радіо тут вмикають концертні та студійні записи найвідоміших музикантів, і всі вони мають відношення до «тигиринського феномена».
За обідом тут заведено грати в шахи, можливо, ця традиція виникла через те, що обслуговують страшенно повільно, можливо, у людей, які зустрічаються тут надто часто, вичерпалися теми для розмов, — хтозна. Але традиція існує, і в шахи грають навіть ті, хто забігає на кілька хвилин випити кави. За кожним відвідувачем закріплена власна шахова дошка, і відкладені партії чекають до наступного візиту. Інтер’єр кнайпи цілком антикварний, витриманий у стилі доби цісаря Франца-Йосифа, чиї портрети можна тут зустріти у численних варіаціях: чорно-білі графічні на картонних підставках під пивні гальби, кольорові репродукції найбільш знаних тигиринських митців, бо існує ціла школа (у радянські часи вона постала як підпільна), представники якої зображають виключно портрети найяснішого цісаря, а також портрет цісаря на склі — рум’яне обличчя в оточенні віночка з троянд. Загалом вшанування пам’яті, щоб не сказати культ, Франца-Йосифа й усього, пов’язаного з Габсбурзькою монархією, є дуже важливим складником «тигиринського феномена» і теорії галицького сепаратизму. Якщо грубо спростити висловлене в численних історичних та культурологічних монографіях, друкованих у «Грицевій шкільній науці» та КРІСі-2, то загалом вважається, що габсбурзький період в українській історії був найбільш плодотворним і позитивним для культури і науки, і саме спадщина цієї доби найбільше впливає на формування сучасної української ідентичності, присутньої, ясна річ, лише на теренах Західної України. Саме це і є однією з причин, якою дослідники мотивують необхідність поділу країни на Схід і Захід, адже виразно проєвропейська орієнтація західних територій зовсім не пасує до зросійщеного і осовєченого (один із термінів сепаратистського дискурсу) Сходу. Щоправда, останнім часом з’явився ряд дослідників, які виступають проти надто вже позитивного трактування габсбурзького періоду і його впливу на культуру Галичини, зауважуючи, що з усіх провінцій імперії Галичина була чи не найвідсталішою, службове переведення сюди віденські чиновники вважали мало не засланням, й існував навіть популярний анекдот про те, що у Відні тепер можна не зачиняти дверей, бо всі злодії виїхали до Львова й отримали там пристойні посади. Хоча, ясна річ, у цій культурно «відсталій» провінції у кожній кав’ярні можна було прочитати віденські газети, а галицькі панни і пані замовляли гардероби у Парижі, чого не траплялося ні до, ні після цієї доби.
На згадку про цей період галицької історії, який, на думку сепаратистів, поєднує Галичину (але не Україну) з Європою, столи та стільці кнайпи «Тигиринський феномен» не реставрують з метою досягнення максимальної автентичності, і всім це страшенно подобається, єдиним недоліком є те, що час від часу особливо старі стільці не витримують і розвалюються просто під відвідувачами, але всі давно до цього звикли й не нарікають.
Меню в «Тигиринському феномені» заслуговує на окрему увагу, воно відтиснене золотими буквами на виготовленому вручну пергаменті з телячої шкіри (зробленому за спеціальним рецептом сімнадцятого століття), у меню перераховано сорок страв, хоча реально замовити можна лише сім, а реально замовляють тільки три: комплекс віденський (борщ, вареники з м’ясом, салат з моркви, 50 грамів горілки, кава), комплекс львівський (борщ, вареники з картоплею, салат з капусти, 50 грамів горілки, кава), комплекс тигиринський (борщ, вареники з капустою, салат з моркви і капусти, 100 грамів горілки, кава з коньяком). Коштують усі три комплекси однаково, тому неважко здогадатися, котрий із них замовляють найчастіше. Існує ще фірмова страва «Відбивна з москаля» з картопляним пюре та салатом, це найдорожча страва, і її замовляють рідше.
— Ну добре, а якщо припустити, що ми надрукуємо цю рекламу, як ти до цього поставишся? — запитав пан Фіалко пана Маргаритка після того, як вони традиційно замовили по відбивній з москаля і зробили два символічних ходи у відкладеній кілька місяців тому партії. Ні пан Маргаритко, ні пан Фіалко не люблять грати в шахи, тому постійно відкладають одну і ту саму партію, в якій щоразу навмання переставляють кілька фігур, аби віддати належне традиції.
— Розумієш, не можна ображати почуття віруючих. От як би ти, наприклад, поставився до того, що на карикатурі, як і пропонував цей голландець, буде зображений греко-католицький священик, і він замість Біблії читатиме з амвона КРІС-2? — відповів запитанням на запитання пан Маргаритко.
— Нормально. Я думаю, що і більшість греко-католиків поставилися б до цього спокійно, адже потрібно переймати західний досвід і ставитися до всього з почуттям гумору та іронії. Просто коли священик православний, це дотепніше, бо зовсім неймовірно. Але нічого образливого тут немає. Пуританський підхід до релігії відлякує молодь і відштовхує людей від віри, тому на Галичині православні і в меншості. — Пан Фіалко починав дратуватися, як і завжди, коли суперечка обіцяла безнадійно загрузнути на релігійному ґрунті.
— Я думаю, що вони, по-перше, не в меншості, так думають лише греко-католики, яким приємно так думати, а по-друге, це свідчить погано не про православ’я, а про Галичину, де звикли не мати власної думки, а
