Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
Батько нічого не казав мені про жениха, він сказав лише, що одержав листа і чекає одвідин князя Василя; відносно плану подружнього життя щодо мене, я вам скажу, любий, безцінний друже, що шлюб, на мою думку, є божественне встановлення, якому треба підкорятися. Хоч би як важко було для мене, але якщо всемогутньому бажано буде накласти на мене обов'язки дружини і матері, я намагатимуся виконувати їх так вірно, як можу, не дбаючи про вивчення своїх почуттів у відношенні того, кого він дасть мені за чоловіка.
Я одержала листа від брата, який мене повідомляє про свій приїзд з дружиною у Лисі Гори. Радість ця буде нетривала, бо він покидає нас для того, щоб узяти участь у цій війні, в яку нас втягнуто бог знає як і нащо. Не тільки у вас, у центрі справ і вищого світу, а й тут, серед цих польових робіт і цієї тиші, яку городяни звичайно уявляють собі в селі, відгомін війни чутно і він дуже дається взнаки. Батько мій тільки й говорить, що про походи й переходи, в чому я нічого не розумію, і позавчора, роблячи свою звичну прогулянку по сільській вулиці, я бачила дуже тяжку сцену. Це була партія рекрутів, яких набрали в нас і посилають в армію. Треба було бачити, в якому стані були матері, дружини й діти тих, кого виряджали, і чути ридання одних і других! Можна подумати, що людство забуло закони свого божественного спасителя, який учив нас любити і прощати кривду, і що воно вбачає головну гідність свою в умінні вбивати один одного.
Прощавайте, любий і добрий друже. Хай береже вас наш божественний спаситель і його пресвята матір під своїм святим і могучим захистом.
Марі».
215
— А, ви посилаєте листа, я вже послала свого. Я писала моїй бідній матері.
216
— Княжно, я повинна вас наперед повідомити — князь вилаяв Михайла Івановича. Він у дуже поганому настрої; такий похмурий. Застерігаю вас, знаєте…
217
— Ах, милий друже мій! Я просила вас ніколи не говорити мені про те, в якому настрої таточко. Я не дозволю собі судити його і не бажала б, щоб це робили й інші.
218
— Та це палац! Ну, швидше, швидше!..
219
— Це Марі вправляється? Ходімо тихенько, щоб вона не бачила нас.
220
— Ах, яка радість для княжни! Нарешті! Треба її попередити.
221
— Ні, ні, будь ласка… Ви мамзель Бур'єн; я вже знайома з вами через ту дружбу, яку має до вас моя зовиця. Вона не чекає нас!
222
— Ах, люба!.. Ах, Марі!.. — А я бачила вві сні…— То ви нас не чекали?.. Ах, Марі, ви так схудли. — А ви так поповніли…
223
— Я відразу впізнала княгиню,
224
— А я й гадки не мала!.. Ах, Андрію, я й не бачила тебе.
225
плаксійка,
226
справжній,
227
— Він покидає мене тут, і бог знає нащо, тимчасом як він міг би одержати підвищення…
228
«Мальбрук зібрався в похід. Чи вернеться ж додому».
229
піддаватися цій дріб'язковості!
230
— Бідолашна княгиня Апраксіна втратила чоловіка. Очі виплакала, сердешна.
231
— Мамзель Бур'єн, ось іще поклонник вашого холопського імператора!
232
— Ви знаєте, князю, що я не бонапартистка.
233
— «Чи вернеться ж додому»…
234
— Яка розумна людина ваш татусь. Може, саме тому я й боюся його.
235
Андрію! Яке золото твоя дружина,
236
Хто все зрозуміє, той усе простить.
237
не весела,
238
Татко
239
на вулиці,
240
обожування,
241
— Ах, мій друже,
242
— Дякую тобі, мій друже.
243
— Андрію, якби ти мав віру, то звернувся б до бога з молитвою, щоб він дав тобі любов, якої ти не почуваєш, і молитву твою бог почув би.
244
— Ах, я думала, ви в себе,
245
— Ні, уявіть собі, стара графиня Зубова, з фальшивими кучерями, з фальшивими зубами, неначе знущаючись з років…
246
— Андрію, що, вже?
247
— Прощавай, Машо,
248
«Ми маємо цілком зосереджені сили, близько 70 000 чоловік, так що ми можемо атакувати й розбити ворога в разі переправи його через Лех. Тому що ми вже володіємо Ульмом, ми можемо вдержувати за собою вигоду