Війна і мир 1-2 - Лев Миколайович Толстой
141
— Я ніколи не міг зрозуміти, як Наталі наважилася вийти заміж за цього брудного ведмедя. Вкрай дурний і смішний чоловік. До того ж картяр, кажуть.
142
— Але добра людина, князю,
143
Це його хрещеник,
144
— Подумайте, йдеться про спасіння його душі… Ой, це жах, обов'язок християнина…
145
— Ой, люба, я вас і не впізнала,
146
— Я приїхала допомагати вам доглядати дядечка. Уявляю, як ви намучилися,
147
— Я був би дуже радий, якби ви звільнили мене від цього молодика…
148
— Здрастуйте, кузино. Ви мене не впізнаєте?
149
— Голубе, якщо ви будете поводитися тут, як у Петербурзі, ви закінчите дуже погано; це так.
150
— Англії кінець,
151
— Пітт, як зрадник нації і народного права, засуджується до…
152
мадам Жако…
153
— Прощавайте, князю, хай підтримає вас бог…
154
— Прощавайте, дорога моя,
155
соте з мадерою
156
драгуном,
157
вельмишановний
158
з уряду прибуточок хочете одержати,
159
— Правильно…
160
за приказкою,
161
— Так, так, так,
162
Ні, ще ні.
163
— Розумовські… Це було дуже гарно… Графиня Апраксіна…
164
черепашачий,
165
— Він уже збив пиху з Австрії. Боюсь, щоб не підійшла тепер наша черга.
166
— Знаєте приказку:
167
Це напрочуд до нас підходить,
168
вщент,
169
Я вас питаю,
170
— Чудово! Чудово ви оце сказали!
171
матінко,
172
— Чудова, чудова погода, княжно, і потім Москва така схожа на село,
173
— Справді?
174
пучку кремортартара…
175
поговоримо.
176
Я охляв, як поштова коняка,
177
— Але, люба Катіш, це ясно, як день.
178
Незаконний,
179
і всього, що звідси випливає,
180
— Ну, ну,
181
поговоримо толком,
182
— Не гаймо часу,
183
— У тім-то й річ,
184
— Ах, голубчику мій, повірте, я страждаю не менш за вас, але будьте мужчиною.
185
— Забудьте, друже мій, у чому були проти вас несправедливі, подумайте, що це ваш батько… можливо, при смерті. Я відразу полюбила вас, як сина… Довіртеся мені, П'єр. Я не забуду ваших інтересів.
186
— Будьте мужчиною, друже мій, а я вже буду пильнувати ваших інтересів,
187
пильнувати його інтересів,
188
— Дорогий доктор, цей молодик — графів син… чи є надія?
189
— Звіртесь на його милосердя!
190
— Не тужіть, не тужіть, мій друже. Він казав покликати вас. Це добреде
191
— Був знову удар півгодини тому. Не тужіть, мій друже…
192
— Милосердя боже невичерпне. Маслосвяття зараз почнеться. Ходімо.
193
«Ходімо».
194
— Він у забутті,
195
Ходімо.
196
— Катіш сказала подати чай у маленьку вітальню. Ви б пішли, сердешна Анно Михайлівно, підкріпили себе, а то вас не вистачить.
197
маленької вітальні.
198
— Ніщо так не відновлює після безсонної ночі, як чашка цього чудового російського чаю,
199
— Та ні ж бо, дорога Анно Михайлівно, дайте Катіш робити, що вона знає.
200
Я вас благаю…
201
— Це смішно. Ну-бо,
202
— Але ж, князю,
203
Він помирає, а ви мене залишаєте саму одну
204
— Його нема більш…
205
— Ходімо, я вас проведу. Намагайтеся плакати. Ніщо так не полегшує, як сльози.
206
— Так, друже мій, це велика втрата для всіх нас, не кажучи вже про вас. Та бог вас підтримає, ви молоді, і ось ви тепер, сподіваюся, володар величезного багатства. Духівницю ще не розпечатано. Я добре вас знаю і певна, що це не запаморочить вам голови; але це накладає на вас обов'язки, і треба бути мужчиною.
207
— Згодом я, можливо, розкажу вам, що якби мене не було там, то бог знає, що сталося б. Ви знаєте, що дядечко позавчора обіцяв мені не забути Бориса, але не встиг. Сподіваюсь, мій друже, ви здійсните батькове бажання.
208
Це тяжко, але це повчально; душа підноситься, коли бачиш таких людей, як старий граф і його достойний син.
209
пруський король,
210
мамзель Бур'єн.
211
таточку,
212
«Любий і безцінний друже, яка страшна і жахлива річ розлука! Хоч як запевняю себе, що половина мого існування і мого щастя в вас, що, незважаючи на відстань, яка нас розділяє, серця наші з'єднані нерозривними узами, моє серце обурюється проти долі, і, незважаючи на втіху та
