Комашина тарзанка - Наталія Володимирівна Сняданко

наприклад у видання Біблії у перекладі Лютера. Хто із сьогоднішніх видавців відмовився б мати права на таку книгу? Його обожнювали замовники, бо його портрети не надто спотворювали дійсність, але при цьому не ображали амбіцій клієнта. Простуваті і наївні, його картини обійшли у мистецтві багатьох конкурентів, чиї прізвища значно менш знані, попри схожий естетичний рівень творів. Численні мадонни з дітьми у виконанні обох Кранахів, усі з однаковими сумними очима, як жінки, так і діти, очима настільки підкреслено одухотвореними і розумними, що це швидко втомлює, як і будь-яка одноманітність. Зате добре запам’ятовується, і вже після десяти картин починаєш із першого погляду відрізняти руку, точніше, фірмовий стиль Кранаха.

Але я насправді не про ці пенсіонерські одкровення хотів тобі написати. Чомусь я небагато пригадую з туристичних атракцій тієї подорожі, хоча їх було більш ніж достатньо, ми ж вивчали маршрут, який ти потім збиралася продавати. До речі, дуже гарно все придумала з цими романтичними подорожами: Бах-Айзенах, Ґьоте-Шиллер-Ваймар, Лютер-Віттенберґ і нарешті Ваґнер-Байройт. Ми ще жартували з тобою про те, що більшість клієнтів зацікавляться маршрутом, мабуть, у надії на романтичні знайомства, а не на знайомство з німецькою культурою доби романтизму. А виявилося, що романтичною в усіх сенсах слова ця подорож виявилася саме для нас.

Я нічого не пригадую про містечко Віттенберґ, здається, воно ще менше за Айзенах. Тільки вокзал і написи на табличках «Місто Лютера». Я ще подумав собі, що кльово було б і у нас такі таблички на вокзалі, наприклад, Броди – місто Йозефа Рота, Дрогобич – Бруно Шульца. Але зате дуже добре пам’ятаю, як ми з тобою ходили по крамницях, у Віттенберзі чи в Айзенаху, яка, зрештою, різниця, вони ж поряд. Ми купували одне одному якісь смішні панчохи, краватки, а потім сиділи в Інтернет-кафе і до самого закриття листувалися через Інтернет. А продавці з розумінням посміхалися нам. Біля крамнички з квітами висів рекламний плакат: «Шановні чоловіки. Сьогодні можна подарувати жінкам квіти». Такий собі обережний натяк на Восьме березня. І тоді ти зайшла до крамнички, купила оберемок квітів і демонстративно подарувала мені. Потім ми кохалися у готелі і розмовляли про те, що потрібно обов’язково знайти вдома наші старі футболки для любощів, які ти купила нам, коли ми тільки одружилися. Це були звичайні чорні футболки. Дуже широкі і довгі, твоя сягала тобі колін. Після кожних любощів ми вирізали в них ножицями дірки на місці, де знаходили свіжі червоні плями від надто міцних поцілунків. І дуже тішилися, коли після наступних любощів знаходили у розрізі свіжу червону пляму. Тоді відразу ж кохалися ще раз. Потім футболки десь загубилися. Ми так і не знайшли ті футболки, коли повернулися додому. А даремно.

Мені ніколи не подобалися жінки з пишним бюстом. Я розповідав тобі, як колись у журналі прочитав про кінозірку, яка зробила пластичну операцію на зменшення бюсту. Мене страшенно захопила її відвага і бажання не відповідати загальноприйнятому стандарту. І цей світоглядний момент, який я тоді не усвідомлював, мабуть, найважливіший у процесі формування смаку. Я пригадую, як ти іронізувала і не хотіла вірити, що маленький бюст справді може виглядати для чоловіків привабливо. Але такі первинні інстинкти, як секс чи смакові пріоритети, також піддаються вихованню. Тобто не йдеться про те, щоб свідомо прагнути змінити одні смаки на інші, це було б нудно. Ідеться про внутрішній розвиток, якщо він відбувається, то і смаки змінюються, стають тоншими і багатшими на нюанси. Привабливість пишнотілих блондинок у чомусь схожа до запахів із фастфуду, коли ти дуже голодний, ці запахи видаються апетитними, але щойно трохи втамовуєш голод, як цей запах починає дратувати. Смак дорогого чаю часто теж можна оцінити, лише коли він несолодкий, майже усі солодкі напої смакують однаково. Але для цього спершу треба відвикнути від солодкого чаю і навчитися розрізняти тонші смакові нюанси. Тобто для мене важливо не те, дорогий чи дешевий чай смакує людині, а чому саме смакує той чи інший чай.

Іноді мені здається, що багато наших смаків та уподобань – це лише самонавіювання і звичка, бо з часом можна переконати себе в чому завгодно. І це трохи сумно, бо виходить, що все зводиться до самодисципліни і прагнення не відрізнятися від загалу. Відколи я збагнув це, то перестав так цінувати вишуканість і ознаки доброго смаку, якщо все це є лише наслідком певного виховання, а не результатом праці над собою. Адже переважно про смаки говорять або ж демонструють їх для підтвердження якогось статусу, і тоді важливим є лише те, чи співпадають твої смаки з уподобаннями інших, певного кола, до якого прагнеш належати, а не те, якими саме є ці смаки, добрими чи поганими, запозиченими чи власними.

Я сподіваюся, ти розумієш, про що я тут так плутано пишу.

Лист Сарони

Часом мені подобається прокидатися серед ночі. Свідомість, несподівано вирвана зі сну, не відразу здатна зорієнтуватися у просторі і часі. Але достатньо не піддатися слабкості повторного засинання, і дуже швидко приходить така несподівана і продуктивна бадьорість, якої майже ніколи не вдається так швидко досягнути після прокидання о звичній порі. Прокидання сприймається як пригода, і втома відсувається на другий план, вона повернеться згодом, коли за прозорими шторами з’являться перші освітлені вікна.

Кілька разів, давно, ще коли ми тільки одружилися, ми з тобою прокидалися одночасно о якійсь четвертій над ранком. І тоді у нас бував найкращий секс.

Але я хотіла написати не про це. Після твого листа мені також пригадалися подробиці нашої тодішньої подорожі. І я подумала, що туристика у класичному її розумінні – це насправді доволі нудна і виснажлива штука. Можливо, це тільки для мене таке відкриття, а ти давно це зрозумів, але мені було трохи боляче усвідомлювати це, адже я стільки зусиль доклала для створення власної туристичної фірми і все життя мріяла про те, щоб багато подорожувати і показувати світ іншим. Напевно, так відбувається з усіма мріями, якщо їх перетворити на професію. Тобто я не про те, що туризм – це нудно для когось, мабуть, ні, бо тоді б не було у світі стільки туристів. Я просто ніколи не думала, що це може колись набриднути мені.

І усвідомила я це, коли почала пригадувати, як ми з тобою блукали ваґнерівськими місцями у Байройті. Пригадуєш, ми тоді жили кілька днів у поближньому замку, від якого до Байройта і Реґенсбурґа було досить близько. Милий і комунікабельний фармацевт явно не звик