Син сонця - Мирослава Горностаєва
— Війна війною, а мир миром, — розважливо мовив Дурьйодгана, — перемагає сильніший, тож нема чого ображатись.
Кампілья, місто-фортеця Друпади, була переповнена гостями. Краса темноликої князівни привабила десятки шляхетно-уроджених кшатріїв. З країни Яду прибув з величезним обозом Крішна Васудева зі своїм братом Баларамою та численними жонами, з країни мадрів — гордий красень князь Шалья, неперевершений боєць на колісницях, з Ґандгари — князь Шакуні, рідний дядько гастінапурських княжичів, князь саувірів Джаяратга, князь матс'їв Вірата та багато інших. Прибув навіть Ашваттгаман Драуні, хоча брагмани, зазвичай, не брали участи у сваямварах.
П'ятнадцять днів бенкетувала знать Бгаратаварші в стольній Кампільї. На шістнадцятий день усі шляхетно уроджені кшатрії зібралися на полі за містом, де була побудована арена та павільони для глядачів.
Дурьйодгана з братами розташувався у багато вбраному наметі якраз навпроти павільону Друпади. Первісток Дгрітараштри вже мав з князем панчалів розмову. З тих переговорів він втямив, що Друпада ненавидить його, але віддав би дочку заміж у Гастінапур як викуп за втрачені землі. Дурьйодгана взяв це до уваги, та уся його впевненість у перемозі зникла, коли він разом з іншими обдивився величезного лука, який треба було натягнути.
— Хто може це зробити? — спитав він у братів, — натягти тятиву на це страхіття та ще й потрапити стрілами у той браслет, що його почепили замість мішені!
— Втішайтесь, — підкинув Дугшасана, — що то браслет панночки Драупаді!
— Тобі, Дугшасано, — піддражнив Вікарна, — звично влучати не стрілами в мішень, а іншою зброєю… в панночок.
Сини Дгрітараштри зареготали. Карна не сміявся. Він пильно обдивлявся лук Друпади,
— Що скажеш, великий лучнику? — спитав Дугшасана насмішкувато.
— Я натягну цього лука! — сказав князь Ангу зі своєю звичною впевненістю, — опісля «Віджаї» він не буде мені занадто тугим.
— Так що, нам не варто й пробувати? — зачепливо спитав Шалья. Князь мадрів якраз підійшов до гастінапурців і теж роздивлявся зброю.
— Чом би й ні? — всміхнувся Карна, — спробуйте, князю Шальє! Але мені відомий такий тип луків і скажу, не вихваляючись, що зігнути його зможу лише я… та ще власник " Ґандіви»…
— Арджуна мертвий! — вигукнув Шалья, — рівно як і Юдгіштгіра з Бгімасеною! Рівно, як і сини моєї сестри, Накула та Сагадева! І дехто говорить, що будинок у Варанаваті загорівся не випадково!
Карна помітно зблід, і Шалья те завважив.
— Говорять, — мовив князь мадрів, — що нема у Бгаратаварші людини, що була б більш правдивою за Карну Вайкартану… Що ти чув про цю пожежу, лучнику?
— Та те, що і всі, - втрутився Дурьйодгана, — нещасний випадок, та й годі. І для чого згадувати про це на святі?
— А для того, — мовив Шалья з викликом, — що князь Гастінапуру не дуже-то сумує за загиблими родичами! Зате він наблизив до себе сина сути, пихатого хвалька, який іменує себе князем, та ще й насмілюється рівнятися з Арджуною!
— Вам хочеться битись, князю мадрів, — спровкола поцікавився Карна, — то давайте зустрінемось… в чистому полі. Колісниця при вас?
— Досить! Досить! — втрутився Шакуні, котрий стояв поруч, пильно прислухаючись до розмов і тихо радіючи з неминучого скандалу, — надумали — битися на святі! Опісля — скільки завгодно! Я — гравець, і то азартний, тож поставлю на Карну Вайкартану. Говорять, що Син Сонця не вступиться з дороги і скаженому слону, не те що князьку з жалюгідної Мадри!
— Син Сонця! — вигукнув Шалья обурено, — невже і в Ґанадгарі вірять оцим побрехенькам? Якщо і правда, що Карна — знайда, то його батьки напевне їли собачатину!
— Того, хто скаже ще хоч слово про моїх батьків, рідних чи названих, я вб'ю на місці! — мовив Карна не підвищуючи голосу, але в руці його вже опинився оголений меч.
— Досить! Досить! — почувся голос Ашваттгамана, — чи ви подуріли, о кшатрії? Якщо вам неодмінно хочеться вчепитися одне одному в горлянки, то навіщо псувати дівчині сваямвару? Охолонь-но, Радгеє, і сховай меча! А тобі, Шальє, я б порадив притримати язика і не ображати ближніх без потреби.
— Син Дрони підійшов до гурту і обійняв Карну за плечі. Той кинув меча до піхов і сказав:
— Прохання брагмана — закон для воїна! Я скоряюсь, о Драуні.
— Вибачся, Шальє, - неголосно мовив Ашваттгаман, — я тебе прошу…
Шалья завагався. Він розумів, що не послухавшись прилюдно двічінародженого, осоромить себе. Тому буркнув силувано:
— Вибач…, князю Ангу.
— Гаразд…, - озвався Карна не менш силувано. Він тремтів усім тілом, мов натягнена тятива, і Ашваттгаман одвів його набік.
— Та заспокойся, — мовив, — ото ще лихо! Не звертай уваги на цього язикатого мадра, злі язики говорять, що мадри нині поводяться гірше за млеччхів.
— Я не тому…, - прошепотів Карна, — він спитав мене за Арджуну, і я…
— Ти щось знаєш?
Карна опустив голову. Нервове тремтіння поволі вщухало.
— Не питайте мене про це. Будь ласка…
— Здається мені, - сказав сумно брагман — воїн, — що ти, сину Сонця, присягнув у вічній дружбі не тій людині…
— Мені жаль Дурьйодгану ще більше, ніж загиблих, — ледве чутно мовив Карна, — князь Гастінапуру має мертву душу і сам не відчуває цього. Але я не зречуся присяги, бо такі, як я, не ламають раз даного слова.
— Шкода, що таких як ти стає все менше, — сказав Ашваттгаман, зрозумівши, що за страшна таємниця розриває душу воїна, — забудь, Карно! Твоєї вини тут нема. Ходімо краще на свої місця, бо зараз вже починаються змагання.
Глядачі затихли. До вівтаря, на якому палав священний вогонь, поволі наближалась веревечка дівчат. В тиші, що раптово настала, чувся лише дзвін прикрас. Князівна йшла попереду з золотим глечиком, повним пахощів, і шовк багряного вбрання не міг приховати звабних вигинів її тіла. В ніжному смаглявому личку примхливо змішалися приваби обох рас. Драупаді сяяла в своїх шовках, наче чорна перлина, і не один кшатрій вже цілував подумки її вигнуті повні вуста. Крішна Васудева, великий жонолюб і неперевершений коханець,