Консуело - Жорж Санд

Імператриця опустилася на диван, злегка поправила всипаний коштовним камінням перев'яз, що тиснув на її біле кругле плече й урізався їй у шкіру, і почала так:

— Повторюю, дитя моє, я дуже високої думки про твій талант і не сумніваюся в тому, що ти прекрасно вчилася й багато знаєш у своїй справі, але як тобі, напевно, відомо, у моїх очах талант не має значення без гарної поведінки, і я ціную чисту, благочестиву душу вище за геніальність.

Консуело, стоячи, шанобливо вислухала цей вступ, але не зрозуміла, що у відповідь вона мала б сама вихваляти себе, а позаяк вона почувала смертельну відразу до хвастощів своїми чеснотами, дотримуватись яких їй видавалося цілком природним, вона мовчки чекала, щоб імператриця запитала її більш докладно про її погляди й наміри. А тим часом отут-то їй і видалась зручна нагода звернутися до монархині зі спритно складеним мадригалом про своє ангельське благочестя, про свою високу моральність і про неможливість погано поводитися, маючи перед очима такий зразок, як сама імператриця. Бідолашній Консуело навіть на думку не спало скористатися таким моментом. Чуйні душі бояться образити велику людину банальною похвалою. Але хоча монархи й не помиляються щодо природи грубих лестощів на свою адресу, проте вони так звикли вдихати цей фіміам, що він потрібен їм як простий вияв глибокого шанування, як етикет. Марію-Терезію здивувало мовчання молодої дівчини, і вона знову заговорила, вже менш лагідно й не таким підбадьорливим тоном:

— Наскільки мені відомо, моя мила дівчинко, ви особа досить легкої поведінки і, хоча ви незаміжня, живете в недозволеній близькості з молодиком вашої професії, — забула його ім'я.

— Можу відповісти вашій величності тільки одне, — мовила нарешті Консуело, схвильована несправедливістю цього грубого обвинувачення, — я не пам'ятаю, аби зробила у своєму житті що-небудь таке, що перешкодило б мені витримати погляд вашої величності зі смиренною гідністю та вдячною радістю.

Марію-Терезію вразив вираз благородства й сили, що з'явився в той момент на обличчі Консуело. П'ять-шість років тому імператриця, безсумнівно, поставилася б до цього співчутливо, але тепер Марія-Терезія була вже королевою до самих кісток, і свідомість своєї могутності привчила її до якогось захвату владою, коли хочеться, щоб усе перед тобою гнулося й ламалося. Марія-Терезія бажала бути і як володарка і як жінка єдиною сильною істотою у своїй державі. І тому їй здалися образливими й горда усмішка й сміливий погляд юної дівчини, нікчемного черв'ячка біля її ніг. Вона збиралася було тільки побавитися Консуело, як рабинею, із цікавості змусивши її висловитися відверто.

— Я запитала вас, пані, як ім'я молодика, що живе з вами в маестро Порпори, а ви мені не відповіли, — знову мовила імператриця крижаним тоном.

— Його звати Йосиф Гайдн, — не бентежачись, проговорила Консуело.

— Отже, з любові до вас він вступив у служіння до маестро Порпори як лакей, причому маестро Порпора не підозрює дійсних намірів молодика, а ви, знаючи їх, заохочуєте його.

— Мене оббрехали перед вашою величністю: цей молодик ніколи не був закоханий у мене (Консуело була впевнена, що говорить правду), я навіть знаю, що він любить іншу. А якщо ми й обманюємо трохи мого поважного вчителя, то викликано це причинами безневинними й, можливо, досить поважними. Тільки любов до мистецтва могла змусити Йосифа Гайдна вступити у служіння до Порпори, і позаяк ваша величність зволить зважувати вчинки своїх найнікчемніших підданих, а я вважаю неможливим що-небудь приховати від вашої всевидючої справедливості, то впевнена, що ви, ваша величносте, оціните мою щирість, якщо побажаєте вислухати мої пояснення.

Марія-Терезія була занадто прониклива, щоб не відчути правду. Вона ще не зовсім утратила ідеалів своєї юності, хоча вже ковзала по фатальному шляху необмеженої влади, що гасить помалу довіру навіть у найбільш великодушних серцях.

— Ви здаєтеся мені правдивою й цнотливою, дитя, але я помічаю у вас велику гордість і недовіру до мого материнського серця, а тому боюся, що нічого не зможу для вас зробити.

— Якщо я маю справу з материнським серцем Марії-Терезії, — відповіла Консуело, розчулена словами імператриці (їхнього банального відтінку сердега, на жаль, не зрозуміла), — то я готова стати перед цим серцем на коліна та благати його, але якщо…

— Продовжуйте, дитя моє, — промовила Марія-Терезія, якій чомусь підсвідомо хотілося, щоб це оригінальне створіння впало перед нею на коліна, — висловіть до кінця свою думку.

— Якщо ж я звернуся до справедливого суду вашої імператорської величності, то, усвідомлюючи себе настільки ж безневинною, як чистий подих, не здатний заразити повітря, яким дихають самі боги, я почуваю в собі всю гордість, необхідну, щоб бути гідною вашого протегування.

— Порпоріно, — мовила імператриця, — ви розумна дівчина, і ваша оригінальність, образлива для будь-якої іншої жінки, мені до душі. Я вже сказала вам, що вважаю вас щирою, проте знаю, що у вас є в чому висповідатися переді мною. Чому ви вагаєтеся? Хоча ваші відносини й чисті — я не хочу в цьому сумніватись, — але ви любите Йосифа Гайдна. Адже заради того, щоб частіше бачитися з ним, — допустимо, навіть заради турботи про його музичні успіхи в Порпори, — ви відважно ризикуєте своєю репутацією, тобто найбільш священним у нашій жіночій долі. Але, можливо, ви боїтеся, що ваш учитель, ваш названий батько не погодиться на ваш шлюб із бідним, невідомим музикантом? Можливо, — хочу вірити всьому, що ви говорили, — молодик любить іншу й ви із властивою вам гордістю приховуєте свою любов, великодушно жертвуючи своїм добрим ім'ям і не маючи із цієї самопожертви ніякого особистого задоволення? Отож, мила дівчинко, якби я була на вашому місці й випала мені нагода, як вам зараз, — нагода, яка, можливо, ніколи не повториться, — я відкрила б серце перед своєю володаркою та сказала б їй: «Ви все можете й хочете мені добра, вам вручаю я свою долю — ліквідуйте всі перешкоди. Одним своїм словом ви можете змінити наміри й мого опікуна й мого коханого. Ви можете ощасливити мене, повернути мені загальну повагу й поставити мене в такі умови, що я посмію сподіватися вступити на імператорську сцену». От яку довіру ви мусили б мати до материнської дбайливості Марїї-Терезїї, і мені сумно, що ви цього не зрозуміли.

«Я прекрасно розумію, — думала про себе Консуело, — що за якимось дивним капризом розпещеної дитини-деспота тобі хочеться, велика володарко, щоб Zingarella обійняла твої коліна, бо тобі здається, що її коліна не хочуть