Роман юрби - Валерій Олександрович Шевчук

вона показала їй телевізора, пральну машину, кухонний комбайн, новий посуд, фотель і пуфик. Потім показала їй 101 шовкову сорочку, 53 ліфчики і 95 трусів. Ще вона показала 208 пар капронових панчох і колготок (з візерунками і гладкі, різного кольору й тону) і 80 пар нових туфель. Вона показала Йонтині костюми (21) і 15 пар Йонтиних туфель. Ще вона показала 20 пар жіночих чобітків (білих, червоних, фіолетових, рожевих, сірих і брунатних) і кільканадцять вже трохи злежаних хусток. Вона показала сестрі 215 кофт, 50 спідниць і 150 плать.

- А що, коли ти поправишся? - несміливо спитала Марія, косуючи на сина й племінника.

- Продам! - незворушно сказала Валька. - Мій размєр тепер ходкій. А собі нове, хе-хе!

Вони засміялися разом, Йонта і Валька, зупинилися серед кімнати й хихотіли. Тільки тепер Марія помітила, що Йонта схожий з лиця на Вальку, хай і худий він, а Валька - на Йонту. Бо вони стояли і задоволено похлюпували сміхом, власне, хихотом, радісним, щасливим, як їхні обличчя і як обличчя Вови. Смерд покліпував очицями: йому вже хотілося до столу, тож він знайшов фразу, яка до решти мала задовольнити і Йонту, й Вальку.

- Так, так, - сказав він, - дім повна чаша!

- Дім повна чаша! - вичавила з себе Марія, а Йонта й Валька вдоволено захихотіли.

- Не чіпай! - закричав раптом, б’ючи Сашка по руці, Вова в нього було люте й затяте обличчя, а Сашко перелякано озирався.

- Ну, Вова, - м’яко докорив Йонта. - Мальчик пограїця і отдасть.

- Я вже їсти хочу! - буркнув Вова, і всі вони запоспішали, заметушилися; Валька засовувала своє добро у шафу, а Смерд уже розкорковував «Мерішор».

- Ти коньячок для начала одкрий, коньячок! - кричав Йонта.

- А самогонки в тебе нема? - спитав у нього Смерд.

- Маня, насипай собі й чоловіку, давай Саші, це все тра з’їсти!

- А з’їмо, - щасливо сказав Йонта, - чому не з’їсти!

Йонта розливав горілку.

- Дім повна чаша! - сказав весело Смерд. - Тож наливай мені повну чашу.

Він засміявся під крижаним поглядом Марії, але Йонта засміявся й собі, від чого крижаний погляд станув, і Марія почала похапцем розповідати сестрі, яку купила вона того тижня чудову комбінацію.

- А покажи! - засвітились у Вальки очі, але оскільки комбінацію ще треба було забрати з магазину, та й показувати її при чоловіках чи й годилося, Марія миттю переключила розмову, підхопивши Йонтину пропозицію випити. Смерд підтримав цю пропозицію практично, тобто не чекав і цокання, а вкинув у себе з півпляшки «Мерішору».

- Пече, зараза! - скривився, і в Йонти стало горде обличчю, начебто «Мерішор» гнав він сам.

- Ти куди спішиш? - закричала Валька.

- А ти наздоганяй! - так само весело закричав Смерд.

Вова їв качку, Сашко їв качку також, але ледве-ледве мемзяв; вони налили собі в бокали ситра і цокнулися. Цокнулися Марія, Йонта, Валька, забулькала рідина, заговорили язики, крізь відчинене вікно залітав до хати пух; сусідки на камені спокійно обговорювали останні вісті, таксистиха розпитувала в рябої Надьки про сторожування, хоч вона вже влаштувалася в пивницю, але ряба Надька сказала, що займе те місце сама. Дочка Трасицької кликала Олєжика, а крізь відчинене вікно лунав брязкіт чарок і виделок, чвакання й сопіння, веселі вигуки й слова.

24

Недовірливий читач може закинути нам, що ми пересолюємо опис цієї скромної недільної зустрічі (календарі в цей день не показували ніякого свята), але Йонта, як ми казали, завжди знав, що робить і завжди мав рацію. Ми не будемо переконувати читача, особливо недовірливого, що наші герої з’їли всі вищеописані страви. Після того обіду дещо й лишилося, так залишилося 20 котлет, сім голубців, хвостик од рулета, кілька мисок капусти. Погано пішли нарізані кухонним комбайном ковбаса і сир, залишилося три коробки сайри і півкачки, якої так і не зміг подужати Сашко, хоч Вова уклав їх три; лишилося трохи курятини й картоплі, півбанки консервованих огірків і дві пляшки пива. Солодкий стіл було з’їдено повністю, залишилося хіба піввідра компоту, та й то сама гуща.

По тому Смерд з Йонтою сіли грати в шахи, а Валька показувала Марії свої кофти, чоботи й сорочки. Мова їхня була надто професійна, щоб переказувати її тут, але про одну річ розповісти не завадило б. Це було відчуття миру. Відчуття щасливого, доброго блаженства, м’якої задоволеності й радості. Вова з Сашком побігли надвір, Смерд, хоч і випив 20 пляшок «Мерішору», не валявся під столом, а грав у шахи, на Йонтиному обличчі лежала погідна заспокоєність, всіх ніби загорнуло в колисливі теплі хвилі. Марія вже не хвалилася новою комбінацією, а тільки бурмотіла захоплено фразу, яку вигадав її Смерд про «повну чашу», хоч, може, хтось недоброзичливий (приміром, обтирачі історичного каменя) і міг би завважити іронію - було ж тут щире, беззаздрісне захоплення. Бо вони всі неначе плавали в тій повній чаші, в тому домі з розтопленим м’яким повітрям, їм було тихо й радісно, тихо й гарно, їх колисав мир, благодать і задоволення. Йонта вмикнув телевізора і, хоч ніхто його не дивився, всі були задоволені, що телевізор так гарно працює. Бо він освітлював «повну чашу» блакитним, тремтливим світлом і від того світла блакитними ставали вони всі, блакитним зробився світ, і Марія, випадково опинившись перед вікном, з радісним здивуванням помітила, що пух надворі перестав. Вона хотіла звідомити про це сестру і Смерда, але чомусь промовчала, бо чисте повітря й голубе небо, що так нагадувало око телевізора, видалися