Вічний календар - Василь Махно

кишів Стамбул, намагалися вгадати напрямок майбутнього походу османів. Купці розносили світом чутки — і так тривало два роки. Допоки до Стамбула прибув гетьман Дорошенко. Першим здогадався англійський посол, що, можливо, Кьопрюлю, котрий приймав Дорошенка, задумав піти на Україну. Дорошенко, пробувши в Стамбулі два тижні, непомітно зник, наче османи хотіли, щоб про нього всі забули. Після перемовин із Кьопрюлю Дорошенко став під знамена Порти, визнавши зверхність султана. Було з ним домовлено, що навесні 1672 року його війська прилучаться до походу османів разом із кримськими татарами. Натомість султан гарантував свою підтримку Дорошенкові від московського царя й польського короля. Усі домовленості між великим візиром Кьопрюлю, який уповноважений був вести перемовини, і гетьманом Петром Дорошенком велися усно. З канцелярії великого візира надіслали два листи султанові до Едірне. В одному Фазил Агмед-паша сповіщав, що перемовини відбулися, і Жовта Тростина пристала під знамена всемогутнього Султана. У другому візир запитував Його Величність, коли розпочати підготовку до походу.

Ще звечора над Едірне купчилися дощові хмари. І коли Кьопрюлю вкладався спати, злива нависла над султанським палацом. Його застеляли дощові потоки. З будинку візира, що розташувався з протилежного боку ріки Тануні, виднілися вежі, димарі султанської кухні й обриси павільйонів.

На мості Каніні, яким візир щоразу в’їжджав до головної брами палацу, мокли яничари, які цієї ночі несли службу. У Солов’їному павільйоні, збудованому на бажання Мегмеда, мовчало в клітках перестрашене птаство.

Десь у кінці довгого коридору він почув, як прокашлявся охоронець. Фазил Агмед покликав охоронця й наказав, щоб до нього прибув євнух. І, дивлячись на охоронця, подумав, що його потрібно кудись зіслати, бо через кашель молодого яничара Кьопрюлю не спалося. І він згадав про юну абісінку, яку на невільничому ринку купив ага яничарів і подарував йому. Кьопрюлю промовив: «Айше» і заплиле тлущем лице євнуха розплилося в покірній усмішці. Бачив, що євнуха щойно розбудили, і той не міг приховати свого переляку. Коли Кьопрюлю торкнувся її руки і запитав ім’я — вона покірно відповіла: «Айше». Євнух, що привів Айше, вийшов зі спальні, зачиняючи за собою троє дверей, якими Кьопрюлю з Айше відгороджувалися цієї ночі від решти світу. Євнух пройшов ще кілька великих кімнат і коридорів, віддаляючись від спальні візира. У найдальшій кімнаті, устеленій килимами, він приліг на бік, втопившись тлустим тілом у м’які подушки. Терпляче чекав, аж поки його знову покличуть забрати Айше.

Візир відпустив Айше під ранок, показавши рукою на двері. І одаліска зникла в дощі. Вона йшла мокрими мармуровими плитками, устеленими довкола візирового будинку, нечутно. Фазил Агмед-паша ще раз прислухався, йде чи ні, — і почув, як за нею чалапає євнух.

Найперше, що зробив візир сьогодні після молитви і сніданку — покликав до себе реїс уль куттаба Мегмета Некаті. Після дощу вікна, що виходили в сад, були прочинені. Прохолодний ранок тішив Кьопрюлю. Великий візир насолоджувався ранішнім співом птахів. В усіх кінцях імперії птахолови ставили пастки, а бейлербеї та паші відправляли впійманих птахів у клітках до Стамбула. Довгими хвостами замітали доріжки навколо візиревого будинку павичі, привезені з Індії. Особливо він милувався парою білих павичів. Пташині голоси на мить відволікли його від роздумів про майбутній похід на Поділля. Кьопрюлю озирнувся й побачив пажа, який покірно чекав, поки візир відійде від вікна. Паж сповістив, що реїс уль куттаб прибув. Фазил Агмед, пройшовшись коридорами палацу і щораз натрапляючи на охоронців і челядь, спробував повторити в пам’яті ранішній спів дрозда, але суворі обличчя яничарів навертали його думки до походу. Він увійшов до своєї канцелярії і слідом за ним — реїс уль куттаб.

У червні 1672 року великий візир Фазил Агмед Кьопрюлю у присутності султана Мегмеда IV оголосив Диванові про похід на Поділля.

Наступного дня по всій імперії післали гінців із просохлим чорнилом султанської туґри на фірманах, де оголошувалося про новий виступ війська. Усі, хто мав стосунок до війська, лаштувалися в похід. Сповіщено було господарів Молдови, Волощини й усіх бейлербеїв еялетів, шляхами яких османське військо піде на північ, щоб перейти Дністер. А перейшовши Дністер, перед османами відкриється земля, поросла лісами, рівнини, перемежовані пагорбами міста з фортецями, і першим на їхньому шляху постане Кам’янець.

Землі, які відійшли до Польського королівства, називалися Червоною Руссю й Поділлям. Гетьман Дорошенко готовий узяти участь у поході в ролі союзника, аби укріпити свою владу в Україні й навіки стати під знамена Порти. «І кримські, і буджацькі татари, які щороку спустошують цю землю, підуть із нами», — цими словами закінчив свою промову про майбутню війну великий візир у присутності султана й Дивану. Писарі все це записали дослівно, але де ті папери сьогодні, ніхто достеменно не знає. Якби й знав, то не наважився б сказати. І чи так говорив великий візир, ми лише можемо здогадуватися, але волею султана похід було призначено на літо 1672 року, до осені він мав би успішно завершитися. І залишивши свої залоги по фортецях, османське військо мусило повернутися до перших подільських приморозків. Так османи ходили на окрайці Європи. Згадали, що дев’ять років тому у такий спосіб пішли на мадярську фортецю Уйвар, опір якої після тридцяти семи днів облоги зламали.

Після засідання дивану Мегмед виїхав до зимової резиденції Едірне. Кьопрюлю зрозумів, що йому самому доведеться очолити похід, бо султан не виявляв, як видалося великому візиру, жодного зацікавлення новою військовою кампанією.

Приготування розпочалося в лютому в Едірне. Спершу спорядили султанський штандарт, і всі служби, відповідальні за підготовку війська до походу, розпочали лаштувати амуніцію й заготовляти провізію. Молодий султан із великим візиром, прогулюючись Курячим садом, зупинилися навпроти Солов’їного павільйону. У середині було порожньо. Птахів перенесли на зиму в утеплену пташарню. Під пронизливим вітром дві постаті неспішно розмовляли про майбутню кампанію.

Великий візир волів би зайти в будь-яке приміщення, аби сховатися від вітру, але запропонувати султанові не посмів. Молодий правитель Порти, звиклий до мисливства, зносив холод легше, аніж Кьопрюлю.

«Війну з Венецією успішно завершено. Тепер черга за Польським королівством…» — рвучкий вітер доніс Мегмедові слова до вух Кьопрюлю.

«Пропоную, щоб військо пішло тим шляхом, яким ми ходили на Уйвар», — сказав великий візир, звертаючись до Мегмеда IV, що милувався Курячим садом.

Султан поцікавився:

«У якому місці війська збиратимуться в похід?»

«Перед Кам’янцем ми