Вакансія для диктатора - Сергій Батурін

— А тепер слухайте, — сказав він «Ільїну». — Наш губернатор, коли йому треба в столицю чи за кордон, літає з Верхоярського аеропорту «Боїнгами» чи «Аеробусами» відомих авіакомпаній. А от коли необхідно десь полетіти в межах краю, то для того в нього дев’ятимісна Cessna. Її заздалегідь замовляють на планові польоти. А так вона в ангарі стоїть. На випадок термінового вильоту щоденно чергує легкомоторний двомісний літак Jabiru. От він має бути заправлений і готовий до вильоту. Його сплутати неможливо: він невеличкий, біленький. Він нам і потрібний. А легенда в нас така: після вчорашніх подій губернатор особисто попросив його преосвященне преосвященство митрополита Онуфрія про всяк випадок освятити його літак. Тільки якщо там біля літака буде диспетчер, то розмовляйте ви, бо мене він може впізнати.

— А мене не може? — гмикнув «Ільїн».

— Вас не очікує побачити. А я там бував по роботі. Губернатор наш скоріше за все уже летить одним казенним бортом із покійним до столиці, так що перевірити вони не зможуть. Та й кому тут перевіряти — це ж аероклуб, а не військовий аеродром! Тут всіх людей: сторож, пілот, диспетчер... Та й то, якщо ще не п’яні: знають же, що губернатора немає, кому летіти?

Високий мордатий охоронник перекрив у хвіртці прохід на територію аеродрому, але «Ільїн» рішуче ступив йому назустріч, перехрестив і, по-священицькому склавши персти, благословив. Той заходився спішно покладати на себе хрести й трохи відступив з проходу.

— Сину мій, — чужим, неочікувано по-старечому деренчливим голосом завів «Ільїн». — Де єсі крилата колісниця губернатора нашого? Владика Онуфрій, митрополит наш, велів освятити її ще до обідні! Ібо подзвоніша йому губернатор і рєкох, аще убояшеся підступів нечистого! «Не хочу, каже, після вчорашнього, на неосвяченому аероплані літати! Хай простягнеться і наді мною длань Господня!»

Охоронник аероклубу був тупим і страшним. Проте лякав він лише тих, хто не мав стосунку до начальства, яке побожно шанував. А от тупим він був безмежно, бо інакше допетрав би, що про візит священиків, якби такий дійсно був організований адміністрацією губернатора та митрополією, керівництво аероклубу знало би заздалегідь.

— Так нема нікого в клубі, тільки я й пілот! — сказав він.

— Для звершення таїнства ніхто більше й не потрібний! Зви свого пілота! — наказав «Ільїн». — Ми з ним підемо до літака, — повідомив він охоронника, коли підійшов льотчик, — а ти, сину мій, залишайся тут і пильнуй!

— Якого ви літака освячуватимете: «Сессну» чи «Джабіру»? — поцікавився, підійшовши, авіатор.

— А їх що, два? — округлив очі «Ільїн».

— Два, — підтвердив пілот.

— Я так і знав! — заквилив старший «батюшка». — Так завжди у преосвященного: «Поїдьте, отче Серафиме, там роботи на годину!» А завжди виявляється в два рази більше! Візьмеш святої води на один літак, а там два. І роби, що знаєш! Ох-о-хо! За гріхи наші тяжкі... Де літаки-то? Веди до них!

Льотчик, почухавши потилицю, повідомив:

— Так у різних місцях же. «Сессна» — вона в ангарі, а «Джабіра» — он на злітній смузі стоїть, — показав він на невеличкий, наче іграшковий, білий літак, що стояв на летовищі за три сотні метрів від них.

— Мабуть, почнемо з цього, а потім в ангар підемо, — вирішив «отець Серафим». — Ходімо, отче Ферапонте! Веди, отроче! — додав він у бік літуна.

Після того самозваний Серафим зачовгав за авіатором до невеликого молочного моноплану.

Кондрашов, побоюючись, що пілот може впізнати його, бо він був кілька разів на цьому аеродромі серед охоронців губернатора, мовчки прослідував за ними.

«Ільїн» обійшов навколо літака, примовляючи: «Зєло лєпо», — потім раптом з острахом подивився на пілота:

— А скажи, сину Божий, цей птах залізний, часом, бензином не заправлений?

— А вам яке діло? — не надто коректно відповів той.

— А таке, щоб знати, чи можна біля неї запалювати кадильницю й курити ладан, — лагідно пояснив «Серафим».

— Курити на злітній смузі не можна взагалі, — обрізав «син Божий». — Думаю, що і ладан не варто, бо бак заправлений під зав’язку.

— І що, може злетіти під небесі? — несподівано цап’ячим голоском запитав капітан.

— Та хоч зараз лети, — гмикнув авіатор.

— І що, до Верхоярська можна долетіти?

— Запросто!

— І до Білоскельська?

— Не питання.

— І до Китаю долетить? — не вгавав псевдопіп.

— Аякже, — запевнив льотчик.

— Зєло лєпо, — знов прорік «Ільїн» і раптом блискавичним ударом у шию відключив його й підхопив непритомне тіло, утримуючи у вертикальному положенні, щоб охоронник не помітив пілотової недієздатності. — Сідайте, отче Ферапонте, до небесної колісниці, та й летимо!

— Хто? Я? — витріщився на «Серафима» капітан. — Та я не те що за штурвалом, я пасажиром ніколи