Вакансія для диктатора - Сергій Батурін

— От схизматиків розвелося, — плюнула вслід продавчиня пиріжків й втратила до них будь-який інтерес.

Таксиста місцеві опери знайшли лише за два тижні по тому. Все, що він розповів: відвіз двох попів до Малинського, — вже нічим не могло допомогти, це й так було відомо. Єдине, що він міг повідати нового, так це те, що старший батюшка, в камилавці й з козлиною борідкою, за всю дорогу, — а їхали вони майже дві години, — сказав молодому лише одне:

— Гадаю, вся штука в тому, сину мій, що ти назвав її знайомою. Сказав би: «моя майбутня дружина» або «наречена» — і все склалось би інакше. Ображена жінка — страшна річ: вона не думає про міру помсти.

Що означала ця фраза, місцевим операм було невтямки.

Полковник Ранцев довів Неллі до самого трапа й допоміг зайти до літака. Вона була в офіційному костюмі і темно-синьому плащі, який купила минулого року в Стокгольмі, коли була там з ним. Вони не так уже й багато міст на Землі об’їздили разом. В Ріо були на карнавалі, в Мюнхені на пивному фестивалі... От і все. Щоправда, до складу різних делегацій її не раз включали, але ж то не з ним, радше — при ньому. Що буде тепер — вона і сама не знала. У неї вистачило розуму ні в кого нічого не питати про свою подальшу долю. Якщо вони так носяться з нею, отже, вона їм потрібна. А що тут за ігрища розгортаються — їй без інтересу. Вона у велику політику не втручається.

У тому ж літакові розмістився губернатор Верхоярського краю, з котрим вона була знайома і раніше, кілька місцевих депутатів Державної Думи, з якими Неллі, звісно, зустрічалася в парламенті, але запам’ятати їхні прізвища так і не спромоглася, тут же — купчасто, як пробоїни в мішені «Ворошилівського стрільця», — розмістилися кілька генералів з червоними пиками й лампасами, з орденськими планками на грудях, трохи далі — кілька якихось чиновників з Адміністрації президента, полковник Ранцев, котрий, хоч і мав військове звання, їхав у цивільному. Лишень загули турбіни, один з генералів, злодійкувато роззирнувшись, витягнув з кишені пласку фляжку з коньяком та комплект чарочок з неіржавіючої сталі, розставив їх на відкидному столику, наповнив й закликав колег: «Ну, панове генерали, не цокаючись, — за упокой душі Романа Романовича!» За кілька хвилин вони прикінчили вміст генералової фляжки, тоді його товариш, такий же бравий вояк, схожий, як близнюк, хіба що орденських колодок на один ряд більше, витяг зі свого «дипломата» таку точно фляжку й шоколадку. Взагалі-то вживати в урядових літаках спиртні напої за часів президентства Погодіна вважалося якщо не брутальним порушенням етикету, то очевидним моветоном; не те що за його попередника Василя Шуйського. Той і сам любив перехилити чарочку, і людям не заважав — аби свою справу робили. Утім, що тут скажеш: поминають люди президента за православним, віками й поколіннями освяченим, звичаєм. Генерали ще раз пом’янули покійного й взялися обговорювати його чесноти: він порядок наводив, країна з колін піднімалася, він змусив світ з нами рахуватись... Писки їхні запашіли яскравіше, і Неллі зрозуміла, що в запасі в кожного з цих бравих вояк є така фляжка, ба й не одна, і поки вони не спустошать їх усі, — не заспокояться.

Їй кілька разів, ще до нього, трапилося бувати в компанії чоловіків, коли вони пиячать. Нестерпними стають: розмовляють голосно, щоки надувають, вихваляються, заграють по-дебільному. Дурні дурнями. Зараз і ці понапиваються й почнуть. І що їм скажеш? Бойові генерали, хто Афган пройшов, хто Кавказ, хто — і те, і те...

Потім вона чомусь подумала, що її валіза лежить у багажному відділенні поруч із труною з мерцем, і відчула огиду: як її потім руками брати? Раніше вона ніколи з мерцями справи не мала і навіть зблизька їх до вчора ніколи не бачила. Буття — подумалося їй — тлінне, а життєвий успіх — штука непевна. Що таке один день з огляду на вічність, на Всесвіт? Що таке доба для Галактики? Скороминуща мить! Ще вчора зранку все здавалося стабільним та впорядкованим і в державі, і в її владі, ролі розписаними, ієрархія встановленою. І головні дійові особи та виконавці, вожді й дублери визначені. Аж ось, нате: один лежить в труні у технічному відсіку, другий — гасає з пістолетом десь по лісах, і, судячи з усього, його ще не впіймали й не вбили. Якби статус-кво змінився, вона би знала. А вони, судячи з усього, додають нелюдських зусиль, щоби його впіймати. Ти ба, яким Джеймсом Бондом він виявився!

Тут до Неллі підсів полковник Ранцев. Цей ніколи нічого не робить просто так. Тепер вона чітко пригадала: вбитих у лісі Булкіна і Кочетова, котрих їм під час втечі з резиденції дав у супровід саме він, в охороні найвищих посадовців чи урядових делегацій до поїздки до Верхоярська вона ніколи не бачила. Виходить, ці двоє були з іншої спецслужби і, мабуть, мали вбити не тільки його, а й її. Цікаво, їхні тіла вже знайшли? І після всього той полковник Ванін приперся до неї там, в резиденції, буцімто на душевну розмову, цей зараз тут почне... Краще б губернатор, той не такий неприємний. А цей ліпше сидів би, випивав з генералами. Їй було невтямки, що армійці в її країні завжди виказували всіляку неповагу до жандармів, що до Жовтневого перевороту до приміщень офіцерського зібрання, за встановленими правилами, не допускалися «собаки, нижні чини й жандармські офіцери». Після сталінських репресій, коли жандарми з НКВС знекровили верхівку війська, ця неприязнь переросла у ледь приховану ненависть. Ранцев, як і генерали-пияки, про це