Сага про Форсайтів - Джон Голсуорсі
— Та звідси тобі чудово все видно, Джеймсе!
— Нарешті з'явилася!— пробурчав Джеймс.— Чому ти не прийшла раніше? Ти могла все пропустити!
І він замовк, напружено вдивляючись у вікно.
— Що це за гамір?— раптом запитав він.
— Немає ніякого гамору,— відповіла Емілі.— Та й з якої речі? Не будуть же вони вигукувати вітання.
— Я чую шум.
— Дурниці, Джеймсе!
Крізь подвійні рами не доходило жодного звуку: насправді Джеймс чув стогін свого власного серця — такий він був вражений видовищем того, як відходить його вік.
— Дивись, щоб ти не говорила мені, де мене поховають,— раптом сказав він.— Я не хочу цього знати.
І він відвернувся від вікна. От уже й немає старої королеви! Що ж, вона зазнала чимало горя — мабуть, рада звільнитися від його тягаря!
Емілі взяла щітки Для волосся.
— Маємо ще час причесати тебе, поки вони прийдуть,— сказала вона.— Ти повинен бути сьогодні дуже гарний, Джеймсе.
— Ох!— зітхнув Джеймс.— Кажуть, вона вродлива.
Зустріч із новою невісткою відбулася в їдальні. Джеймс сидів біля каміна, коли вона зайшла. Він сперся руками на бильця крісла й поволі підвівся. Згорблений, чепурний у своєму сюртуку, тонкий, як Евклідова лінія, він узяв руку Аннет, і його стурбовані очі на зморшкуватому обличчі, яке стало зовсім безбарвним, утупилися в неї занепокоєним поглядом. І її квітуча молодість справила на нього такий магічний вплив, що очі його злегка заблищали, а щоки порожевіли.
— Як поживаєте?— запитав він.— Ви, мабуть, дивилися на королеву? Чи важко було переїздити через Ла-Манш?
Такими словами він привітав жінку, від якої сподівався внука, що продовжить його рід.
Дивлячись на нього, такого старого, кощавого, сивого й бездоганно вбраного, Аннет пробелькотіла щось французькою мовою, чого Джеймс не зрозумів.
— Так, так,— сказав він,— ви, певна річ, хочете їсти. Сомсе, подзвони. Ми не будемо чекати цього Дарті.
Але цієї ж хвилини вони прибули. Дарті не хотілося порушувати звичний плин свого життя заради того, щоб подивитися на «стареньку». Попиваючи зранку коктейль, він зайняв вигідну спостережну позицію біля вікна для курців у «Айсіумі», і Вініфред та Імоджен були змушені зайти за ним, повертаючися з парку. Його карі очі втупилися в Аннет із майже здивованим захопленням. Цей Сомс підхопив собі другу красуню! Що в ньому бачать жінки! Звичайно, вона піднесе йому таку саму пілюлю, як і та; але поки що йому можна позаздрити! І Дарті розгладив вуса: відпочивши дев'ять місяців біля родинного вогнища на Грін-стріт, він майже зовсім виплекав і свою колишню зовнішність, і самовпевненість. Незважаючи на приязну увагу Емілі, спокій Вініфред, доброзичливі запитання Імоджен, балаканину Дарті й намагання Джеймса почастувати невістку якомога краще, Сомс відчував, що сніданок минув не дуже вдало для його молодої дружини. Незабаром він сказав, що їм пора йти.
— Цей мосьє Дарті,— мовила Аннет у кебі,— je n'aime pas се type-la! [48]
— Ще б пак!— відповів Сомс.
— Ваша сестра дуже приємна жінка, і дочка у неї гарненька. Ваш батько дуже старий. Я думаю, ваша мати має з ним багато клопоту; я б не хотіла бути на її місці.
Сомс кивнув головою, відзначивши проникливість і ясний, твердий розум своєї молодої дружини; але ті слова трохи його занепокоїли. Мабуть, у нього промайнула думка: «Коли мені буде вісімдесят років, їй мине тільки п'ятдесят п'ять, і тоді вона матиме зі мною багато клопоту!»
— Ми з вами повинні відвідати ще одних моїх родичів,— сказав він.— Вони здадуться вам дивакуватими, але нам треба у них побувати; а тоді ми пообідаємо й підемо до театру.
У цей спосіб він підготував її до відвідин дому Тімоті. Але в Тімоті все вийшло інакше. Тітонькам було так приємно побачити любого Сомса після його такої довгої відсутності; і вони дуже раді познайомитися з Аннет!
— Ви така гарненька, серденько; чи не занадто молода й гарна для любого Сомса, правда? Але він дуже уважний і турботливий, такий зразковий чоло...
Тітонька Джулі прикусила собі язика й торкнулася губами до щік Аннет якраз під очима — згодом вона змальовувала їх Френсі, коли та прийшла до них у гості: «Сині як волошки і такі гарні, що я ледве стримала бажання поцілувати їх. Я повинна сказати, що любий Сомс таки справжній знавець. На свій французький манір, хоч і не занадто французький, вона така сама вродлива — хоч і не така витончена, не така чарівлива — як Айріні. Адже вона справді таки була чарівлива! Шкіра молочно-біла, очі темні, волосся couleur de... Як це воно? Я завжди забуваю.
— Feuille morte,— підказала Френсі.
— Атож, опалого листу — так дивно. Пригадую, коли я ще була малою, перед тим як ми приїхали до Лондона, у нас було цуценя гончака,— щоб прогулюватися з ним, як тоді говорили; так от, у нього була брунатна пляма на голові, біленькі груди й гарні темно-карі очі, й це була особа жіночої статі.
— Так, тітонько,— сказала Френсі,— але я не бачу тут ніякого зв'язку.
— Ой!— вигукнула тітонька Джулі, наче сп'янівши від спогадів.—
