Консуело - Жорж Санд

— Він хоче, щоб її почула імператриця, — сказала принцеса, — ви можете влаштувати це, і я сподіваюся, ви не відмовите йому в такій милості. Я також прошу вас про це.

— Немає нічого легше, як улаштувати, щоб її послухала імператриця, і досить бажання вашої високості, щоб я поспішив виконати його. Але в театрі є хтось більш могутній, аніж імператриця. Це пані Тезі! І якби навіть імператриця взяла цю дівчину під своє протегування, я сумніваюся, щоб ангажемент було підписано без верховного схвалення Тезі.

— Кажуть, ви страшенно балуєте цих дам, пане графе, і якби ви не були настільки поблажливі, вони не користувалися б такою владою.

— Що поробиш, принцесо! Кожен — господар у своєму будинку. Її величність прекрасно розуміє, що, коли б утрутилася вона в справи опери зі своїми указами, там усе пішло б безладно. А її величність бажає, щоб опера була гарна й робила всім приємність; але чи можливо це, якщо в примадонни в день дебюту з'явиться нежить, а тенор, замість того щоб у сцені примирення кинутися в обійми баса, дасть йому ляпаса! Досить із нас і того, що ми догоджаємо пану Кафаріелло. Ми щасливі відтоді, як пані Тезі й пані Гольцбауер[240] живуть у злагоді. Якщо нам кинуть на театральні підмостки яблуко розбрату, це знову змішає наші карти.

— Але третій жіночий голос зовсім необхідний, — зауважив венеціанський посланник, який гаряче протегував Порпорі та його учениці, — і от з'являється діва…

— Якщо вона діва, тим гірше для неї. Вона збудить заздрість пані Тезі, — адже й та діва й бажає бути єдиною. Доведе вона до сказу й пані Гольцбауер, яка жадає також бути дівою…

— Ну, їй-то далеко до цього, — вставив посланник.

— Але вона дуже гарного походження. Це особа зі знатної родини, — лукаво зауважив пан Кауніц.

— У всякому разі вона не в змозі взятися відразу за дві ролі. Так що їй доведеться поступитися кому-небудь партією мецо-сопрано.

— У нас є така собі Корилла, що пропонує свої послуги, найкрасивіша жінка у світі.

— Ваша ясновельможність уже бачили її?

— Першого ж дня її приїзду. Але чути її не чув: вона була хвора.

— Ви зараз почуєте ученицю Порпори й, не замислюючись, віддасте їй перевагу.

— Цілком можливо. І зізнаюся навіть, що її обличчя, не таке красиве, як у тієї, мені здається більш приємним. У неї дуже лагідний і пристойний вигляд. Але моя перевага нічого не дасть сердезі! Їй треба сподобатися пані Тезі, не дратуючи в той же час пані Гольцбауер, а дотепер, незважаючи на найніжнішу дружбу цих двох дам, усе, що схвалювала одна, енергійно відкидала інша.

— Так, важкий випадок! Нелегке завдання! — мовила трохи іронічно принцеса, бачачи, яке значення надають два державні мужі закулісним інтригам. — Наша мила протеже виявляється суперницею пані Корилли. Б'юся об заклад, що переважить та чаша терезів, на яку пан Кафаріелло покладе свою шпагу.

Коли Консуело проспівала, всі в один голос заявили, що з часів пані Ґассе не чули нічого подібного, а пан фон Кауніц, підійшовши до неї, урочисто мовив:

— Пані, ви співаєте краще за пані Тезі. Але нехай буде це сказано вам усіма нами по секрету, бо, якщо така думка вийде за межі цього будинку, ви пропали: вам у цьому сезоні не дебютувати в нас. Будьте ж обережні, дуже обережні, — додав він, притишуючи голос і всідаючись біля неї. — Доведеться вам перебороти більші перешкоди, і переможницею ви можете стати, тільки виявивши велику спритність.

Тут великий Кауніц, входячи в усі подробиці театральних інтриг і вводячи Консуело до дрібниць в усі турботи трупи, прочитав їй цілий трактат дипломатичної науки в застосуванні до закулісного світу.

Консуело слухала його, широко розкривши від подиву очі, і позаяк протягом своєї промови він разів двадцять повторив «моя остання опера», «опера, поставлена мною місяць тому», то вона вирішила, що їй почулося, коли про нього доповідали, і особа, настільки втаємничена в перипетії театральної кар'єри, мабуть, директор оперного театру або модний композитор. Тому вона відкинула всяку сором'язливість і заговорила з ним, як із людиною своєї професії. Невимушеність додала їй більше простоти і жвавості, ніж дозволила б повага, яка личить під час розмови з особою всесильного першого міністра. Пан фон Кауніц визнав її чарівною. Протягом цілої години він займався винятково нею. Маркграфиня дуже обурилася від такого порушення пристойності. Вона ненавиділа вільність великих дворів, звикнувши до церемонної врочистості малих. Але зображувати маркграфиню в неї більше не було ніякої змоги: вона перестала нею бути. Імператриця допускала її до себе й навіть обходилася з нею досить прихильно, позаяк маркграфиня відреклася від лютеранства й перейшла в католицтво. Такий лицемірний учинок при австрійському дворі вибачав усякий нерівний шлюб, навіть усякий злочин. Щодо цього Марія-Терезія наслідувала приклад батька й матері, що приймали всіх, хто, бажаючи уникнути переслідування й знущання в протестантській Німеччині, переходив у лоно римської церкви. Але хоч маркграфиня й стала католичкою, вона нічого не значила у Відні, а фон Кауніц був там усесильним.

Щойно Консуело проспівала третю арію, Порпора, добре знайомий з етикетом, зробив їй знак, згорнув ноти й вийшов разом з нею через маленькі бічні двері, не потурбувавши своїм виходом шляхетних осіб, які зволили слухати її божественний спів.

— Все йде як по маслу, — мовив маестро, потираючи руки, коли вони опинилися на вулиці в супроводі Йосифа, що ніс смолоскип, — Кауніц, старий дурень, тямить у музиці; завдяки йому ти далеко підеш!

— А хто він такий, цей Кауніц? Я його не бачила, — сказала Консуело.

— Як не бачила, дурко? Та він же з тобою говорив більше години.

— Чи не той маленький чоловічок у рожевому жилеті зі сріблом, який наплів стільки пліток, що мені здавалося, начебто я слухаю стару білетерку?

— Саме він. Що ж тут дивного?

— А мені видається це дуже дивним, — відповіла Консуело, — у мене було зовсім інше уявлення про державних людей.

— Бо ти не бачиш, як рухається державна машина, а якби ти бачила, то не здивувалась би, що державні люди — не що інше, як старі плетухи. Ну, досить про це — займемося краще нашим ремеслом на цьому маскараді вищого світу.

— На жаль, маестро, — замислено мовила дівчина, коли вони перетинали велику площу біля міського валу, прямуючи до свого вбогого житла, — я саме запитую себе: на що перетворюється наше