Остерігайтеся котів - Жиль Легардіньє

Зараз ми підходимо до найважливішого етапу програми змін у моєму житті. Він розіграється за кілька хвилин, а в мене не всі карти на руках. До виходу перевіряю свій вигляд перед дзеркалом. Чорні джинси, легка курточка. Серйозна, але не надто. У мене скрутило живіт. Потрібно визнати, що я граю не за правилами. Можливо, вам ця ідея здасться дивною, проте мушу зізнатися, що я довго розмірковувала.

Піднімаюся вулицею і відчиняю двері в пекарню. Три клієнти. За чверть години до зачинення, майже нічого не залишилося. Ванесса вітається зі мною, загортає дві тарталетки з аличею для невисокого чоловіка.

Я чекаю на свою чергу. Напруга зростає. Переді мною молода дама бурчить, бо вже не залишилося м’якого хліба без скоринки. Маленький хлопчик, якого вона тримає за руку, щосили тягне її до вітрини із цукерками. Скільки дітей захоплено мріяли біля цієї коробки, наповненої солодощами, чіпляючись пальцями за старий дерев’яний прилавок?

Підійшла моя черга.

— Що для вас?

— Можна мадам Бержеро?

У Ванесси здивований вигляд. Інстинктивно вона кладе руку на живіт, передчуваючи щось неладне. Одна дама поспіхом заходить до крамниці. Підходжу до продавчині:

— Я хочу взяти півбагета, але, за можливості, хотіла б поговорити з мадам Бержеро.

Ванесса заспокоїлася. Вона повертає голову в бік підсобки і пронизливим голосом кричить:

— Мадам Бержеро! Тут до вас…

Я відходжу вбік. Мій артеріальний тиск зашкалює. Зараз полопаються всі судини. Спітніли долоні. Якби мені хтось сказав, що моя доля вирішуватиметься тут, я б не повірила. Однак…

З’являється власниця. У неї не дуже гарний настрій. Вона поважно вийшла з-за дверей і запитально подивилася на Ванессу. Та підборіддям показала на мене.

— А! Добрий вечір, Жулі. Вибач, я зовсім розгублена цього вечора. Та це не зовсім звичний для тебе час. Приїжджають тато з мамою і ти хочеш замовити торт?

Я вдаю присоромлену:

— Ні, я хотіла б із вами поговорити…

— Ну, я слухаю тебе.

Видно, що її зацікавив мій прихід.

— Це особисте…

Вона розуміє, що мені незручно.

— Що сталося, дівчинко моя? Ходи зі мною. Там нам буде спокійніше.

Вона запрошує мене в підсобку. За двадцять п'ять років я там жодного разу не була. Дитиною не раз уявляла це таємне місце, звідки долинали дивні голоси та звуки. Насправді це проста маленька кухня, заповнена мотлохом, кошиками, полицями, зі столом, покритим картатою клейонкою. Стіни обвішані календарями, а на буфеті поскладані запаси паперових коробок для тістечок. Є ще інші прочинені двері, які ведуть до самої пекарні.

— Ну, Жулі, розповідай, що сталося?

— Ванесса ще хоче вас залишити?

— Вона йде за два тижні, і це мені добряче ускладнює життя. А чому ти запитуєш?

— Ви хочете найняти нову продавчиню?

— Щойно зможу знайти, але посеред серпня буде важкувато…

— А ви б не погодилися дати мені такий шанс?

— Тобто?

— А що, як я працюватиму у вас продавчинею?

Мадам Бержеро дивиться на мене великими очима.

— Тебе вигнали з «Креді Комерсьяль»?

— Ні. Я сама вирішила піти.

Вона підсовує стілець і сідає. Уперше в житті я бачу, коли вона не стоїть.

— Знаєш, Жулі, я тебе дуже люблю й тому буду відвертою. Я тебе знаю змалечку, знаю, що ти розумна дівчина. Ти навчалася. Продавчиня в пекарні — це професія без майбутнього. Якби ти була наполовину старшою чи хоча б мала дітей, я б погодилася, але тут не зовсім упевнена…

— Я запевняю вас, що думала над цим. Не гарантую, що залишуся на десять років, але й не покину вас у скрутний момент без попередження. Можливо, один-два роки. І повірте: я не вагітна.

Вона посміхається. Я її надто добре знаю, щоб зрозуміти, що її зацікавила моя пропозиція.

— Насправді, твоє прохання здивувало мене. Обіцяю подумати. Утім, мені було б приємно працювати поруч із такою дівчиною, як ти.

— То, прошу, скажіть мені «так».

21

Спокій цьогорічного серпня не для мене. У мене все вирує. Думаю, що мадам Бержеро погодиться. Вона запропонувала мені попрацювати в неділю. До речі, Ванесса ображається. Незважаючи на те, що сама вирішила піти, вона поводиться так, ніби я краду в неї місце.

Я дуже погано сплю. Прокидаюся посеред ночі, в голові безліч питань про нову посаду. Я прекрасно розумію, що це серйозна робота і що таке рішення мене зобов'язує, але сприймаю все, як відпустку. Думаю, що не буду розповідати цього моїм батькам одразу. Проте розповіла Софі, у якої була така ж реакція, яка, поза сумнівом, буде й у них:

— Ти геть з'їхала з глузду! Пекарка! Справді, Жулі, того вечора ти була дивна, але це вже занадто. Тринадцята зарплата, відпустка, страховка — ти про це подумала? Ти працюватимеш на Різдво і щоразу, коли інші відпочиватимуть. І попрощайся з інтелектуальним розвитком!

— Твоя правда. Проте ти не уявляєш, наскільки добре я почуваюся, коли думаю, що приноситиму людям користь. Мені більше не потрібно продавати їм дурнуваті послуги, я пропонуватиму те, що вони люблять їсти.

Софі була вражена моїм дзвінком, але це ще не все, що я мала їй розповісти. Намагаюся обережно підійти до іншої проблеми:

— Що ти робиш завтра о восьмій ранку?

— Чому ти питаєш?

— Тому що хочу, щоб ти пішла зі мною.

— Куди? Жоден магазин не відчиняється так рано.

— У тебе нема ніяких справ?

— Є, Жулі, це суботній ранок, я розраховую поспати. Але що ти там для нас вигадала?

— Я хочу знову зайнятися бігом і подумала, що ти можеш піти зі мною.

У слухавці запала тиша, потім подруга видає:

— Ти починаєш бігати, коли літо майже добігає кінця? І о восьмій годині ранку? До таких дурощів вдаються навесні й не на світанку!

— Сонце сходить дванадцять по шостій, я перевірила. І я знайшла гурт дівчат, які регулярно це роблять, але мені не хочеться йти туди самій. До того ж це піде тобі на користь…

— Отже, підсумок: ти телефонуєш мені, щоб повідомити, що працюватимеш у пекарні і що я гладка!

— Це зовсім не так. Скоріше, змінюється моє життя, і я хочу, щоб моя найкраща подруга була поруч зі мною.

«Жулі Турнель, ти королева паскуд. Цей аргумент — це чиста маніпуляція, навіть удар нижче пояса».

Не даючи їй часу на роздуми, я додаю:

— До того ж, Софі, пропоную, щоб наші наступні дівчачі посиденьки відбулися в мене.

Знову тиша. Я почула шум, напевно, у Софі щелепа відвалилася.

— Софі?

— Що відбувається, Жулі? Ти знаєш, що все можеш