Подорож собаки - Брюс Кемерон

Почулося клацання і спалах вогника, а потім рот Сі Джей наповнився димом від маленької палички.

– Там не дозволяють курити. Господи, – промовила вона. – Хвилини тягнулися так повільно – аж чути було, як вони йдуть.

– Як усе пройшло? Жахливо?

– У в’язниці? Не дуже. Просто… не знаю, якось дивно. Утім, я втратила майже чотири з чвертю фунти, отже, щось корисне в цьому було. – Сі Джей засміялася. – Хлопців тримають в іншому крилі, і ми ніколи їх не бачимо, але чути їх дуже добре. Їх там набагато більше, ніж нас, дівчат. Більшість тамтешніх дівчат ускочили в халепу, бо зробили щось для своїх хлопців, уявляєш собі.

– Як і ти, – тихо сказав Трент.

Ми так чудово погуляли! Коли Роккі проминав дерева й кущі, він мусив зупинятися, щоб помітити їх, і я зазвичай присідала в тому ж місці, бо пам’ятала той самий поклик, хоч тепер для мене це було не так важливо.

– Я не знала, що Шейн збирається красти речі.

– Ти знала, що він збирається викрасти тест.

– Він збирався скопіювати тест, а не викрасти. І це історія мистецтва, а не математика чи ще щось. Господи, і ти теж?

Трент помовчав якусь мить.

– Ні, я ні. Пробач.

Роккі плигнув на підхоплений вітром листок, підібрав його й спробував подражнити мене. Але, опинившись у нього в роті, це вже був просто звичайний листок.

– Тож, оскільки я була на академічному випробному терміні, мене тепер тимчасово усунуто від навчання. Велике діло. І ти ніколи не бачив такої купи паперу. Закладаюся, міжнародні шпигуни не мають такого товстенного досьє, як я.

– Як надовго усунуто?

– Начебто лише на цей семестр.

– Але це означає, що ти не закінчиш школу разом із нами всіма.

– Нічого. Усе одно ті лахи жахливі. А ті ковпаки? Та ну. Ні, я закінчу всередині року, без помпи. Воно було того варте, зважаючи, як скаженіє Ґлорія, що не зможе сидіти з усіма батьками й привертати до себе увагу, коли назвуть моє ім’я.

– Оце й усе? Усунення?

– І ще громадські роботи. Я обрала найкрутішу річ – тренувати службових собак.

При слові «собака» я глянула на неї. Вона опустила руку на мою голову й погладила, а я лизнула її пальці.

– Хороша собака, Моллі, – сказала вона.

У парку вони відчепили наші повідці, і ми з Роккі зірвалися з місця, безмірно радіючи прохолодному повітрю й свободі гасати парком. Ми боролися й гасали, зовсім як на задньому подвір’ї. Чути було запахи інших собак, але жоден не з’явився.

Сновигаючи поряд із братом, я була сповнена енергії та радості, зовсім як тоді, коли покарання Купанням було позаду й мені дозволяли стрибати на меблі. Іноді Роккі зупинявся й озирався перевірити, чи Трент і досі там. Роккі був хорошим собакою. Я знала, що Сі Джей досі тут, бо від неї віяло їдким запахом диму не тільки тоді, коли вона активно брала вогонь до рота.

Чимало людей поширювали той самий димний запах, і мені він ніколи особливо не подобався, але я любила те, як він переплітався з унікальним запахом Сі Джей, бо то була Сі Джей. І все ж іноді я бажала б, щоб вона й досі пахла, як у дитинстві, коли я обнюхувала маківку її голови. Я обожнювала той запах.

Ми з Роккі знайшли зогниле тіло білки в кутку двору – цей запах я обожнювала теж! Однак, перш ніж ми встигли досхочу насолодитися ним, Трент гукнув нас, і ми побігли назад. Вони знову надягнули на нас повідці – час для чергової прогулянки!

Удома в Роккі Трент і Сі Джей стояли біля машини дівчини. Я чекала біля дверцят, трохи нервуючись, аби Сі Джей не забула, що я собака переднього сидіння.

– Щасти тобі з твоєю мамою, – сказав Трент.

– Їй байдуже. Її навіть удома не було, коли мене висадили з таксі.

– Таксі? Я б тебе забрав.

– Ні, тобі б довелося пропускати школу. Не хочу псувати всіх своїм кримінальним впливом, – сказала Сі Джей.

Ми поїхали кататися, і я сиділа на передньому сидінні. Коли ми приїхали додому, з Ґлорією на канапі сидів якийсь чоловік. Я підійшла обнюхати його, махаючи хвостом, і він погладив мене по голові. Ґлорія скам’яніла й підняла руки. Обнюхувати Ґлорію я не стала. Сі Джей лишилася стояти біля парадних дверей, тож, привітавшись із чоловіком, я повернулася туди, до неї.

– Клеріті, це Рік. Він дуже мені допомагав у ці важкі дні, яких я зазнала через тебе, – сказала Ґлорія.

– У мене самого донька-підліток, – мовив Рік, простягнув руку, і Сі Джей торкнулася її.

– Мене називають Сі Джей. Ґлорія зве мене Клеріті, бо це означає «розбірливість», а цього їй завжди бракує.

– Ґлорія? – Чоловік озирнувся на Ґлорію, і я теж, хоч, правду кажучи, здебільшого уникала її очей. – Вона кличе тебе на ім’я?

– Знаю, – сказала Ґлорія, похитавши головою.

– Бачиш, оце і є перша проблема, – сказав чоловік.

Мені він здався цілком приємним. Його руки пахли жиром і м’ясом, а також Ґлорією.

– Вона сама попросила мене звати її Ґлорією, а не мамою, бо не хотіла, щоб незнайомі чоловіки в продуктовому магазині знали, що в неї донька мого віку, – пояснила Сі Джей. – Вона дуже переймається тим, що думають про неї незнайомі чоловіки – та ви вже, мабуть, помітили.

Хвилину всі мовчали. Я позіхнула й почухала за вухом.

– Ну, гаразд, приємно познайомитися, Сі Джей. Мені вже час іти, твоїй мамі треба дещо з тобою обговорити.

– І це настільки особливе, що ви прийшли сказати мені про це, – відгукнулася Сі Джей.

Ми пішли до її кімнати. Я згорнулася на своєму звичному місці. Чудово було знов опинитися вдома з моєю дівчинкою. Я була приємно втомлена боротьбою з Роккі й очікувала, коли Сі Джей заповзе в ліжко, щоб я могла лежати там із нею й відчувати її руку на моєму хутрі.

Двері відчинились, і увійшла Ґлорія.

– Можна хоча б постукати? – спитала Сі Джей.

– А в камеру до тебе стукали? – відповіла Ґлорія.

– Так, ще й питали дозволу увійти, а ти як хотіла.

– Я знаю, що це неправда.

Я встала й затремтіла, тривожно позіхаючи. Мені не подобалося, коли Ґлорія й Сі Джей розмовляли між собою: надто сильні були емоції, темні й бентежливі.

– То що в тебе з цим типом? – спитала Сі Джей. – Поводиться так, наче пробується на роль вітчима.

– Він дуже успішний бізнесмен. Чудово знається на управлінні людьми.

– Так і знала, що успішний, інакше ти б не цілувалася з ним на канапі, коли я увійшла.

– Він дав мені безліч порад про те, як керувати неконтрольованими дітьми. Я непокоюся за тебе, Клеріті Джун.

– Бачу, як ти непокоїлася: приходжу додому за вісім годин після звільнення, а ти розпиваєш вино у вітальні.

Сі Джей сіла на ліжко, і я застрибнула до неї, ледь відчуваючи її запах через аромати Ґлорії, що розповзались усією кімнатою.

Коли я глянула на Ґлорію, вона не зводила з мене очей, тож я відвернулася. Жінка з шумом видихнула.

– Ну, гаразд, – сказала вона. – По-перше, до кінця року ти під домашнім арештом. А це означає: ніяких побачень, ніяких хлопців, ніяких телефонних розмов. Тобі не можна виходити з дому за жодних обставин.

– То коли зателефонують із суду дізнатися, чому я не виконую громадські роботи, просто відповім: Ґлорія каже, що я під домашнім арештом. Їх