Троє у човні (якщо не рахувати собаки) - Джером Клапка Джером

Я нагадав йому, що в кошику є лимонадний концентрат, а спереду в човні — збанок із водою, і що достатньо лише змішати їх, щоб отримати холодний освіжаючий напій.

Він тут же вчепився до лимонаду. Згадав і за імбирне пиво, малиновий сироп і решту й обізвав усе це «помиями у недільній школі». Він сказав, що все це викликає розлади шлунку, руйнує тіло і душу і що половина злочинів у всій Англії скоюється саме через них.

Він сказав, що все ж таки йому потрібно чогось попити. Він поліз через сидіння і нахилився, щоб дістати пляшку. Як завжди, вона виявилась десь на самісінькому дні кошика, і, схоже, знайти її було справою непростою. Він перехилявся все більше і більше і мало що не перевернувся вже догори ногами. Намагаючись водночас керувати в такому положенні човном, він смикнув не за ту мотузку, і човен з усього ходу врізався в берег. Від удару Гарріс не втримався і головою пірнув прямісінько в кошик. Задерши догори ноги і намертво вчепившись руками за борти човна, він стояв на голові, боячись навіть поворухнутися, щоб не випасти у воду. Так йому довелося стояти, доки я не витягнув його, схопивши за ноги. Це його розлютило ще більше.

РОЗДІЛ VIII

Шантаж. Як прогнати нахабу. Егоїзм прибережного землевласника. Дошки «попереджень». Нехристиянські почуття Гарріса. Як Гарріс співає жартівливих пісень. Світська вечірка. Непристойна поведінка двох безсоромних юнаків. Деяка непотрібна інформація. Джордж купує банджо.

Ми зупинилися під вербами біля Кемптонського парку, щоб поснідати. Там гарна місцинка: понад самим берегом — галявина, вкрита м'якою зеленою травою, довкола схилилися верби. Ми щойно перейшли до третьої страви — хліба з варенням, — коли з'явився якийсь джентльмен у сорочці та з короткою люлькою в руках і запитав, чи відомо нам, що ми зайшли в чужі володіння. Ми відповіли, що наразі ми не замислювались ні над чим таким, що могло б змусити нас дійти такого висновку, але якщо він запевнить нас своїм словом джентльмена, що ми справді зайшли в чужі володіння, ми без жодного сумніву готові йому повірити.

Такі запевнення він нам дав, і ми йому за це подякували. Але він продовжував ходити довкола нас і всім своїм виглядом виказував невдоволення. Ми запитали його, чи можемо ще що-небудь зробити для нього, а Гарріс, завжди готовий підтримати розмову, запропонував йому скибку хліба з варенням.

Вочевидь, він належав до певного товариства, члени якого присяглися ніколи не вживати хліба з варенням. Він досить різко нам відмовив, ніби обурений тим, що його намагаються спокусити, і додав, що вважає своїм обов'язком виперти нас геть.

Гарріс відповів, що коли він вважає це своїм обов'язком, він неодмінно повинен його виконати, і запитав джентльмена, у який спосіб, на його думку, це найкраще зробити. Гарріс має досить кремезну струнку статуру, та й зріст у нього добрячий, тому виглядає він чоловіком міцним і жилавим. Джентльмен зміряв його поглядом і сказав, що він піде порадиться зі своїм господарем, а потім повернеться і викине нас обох у річку.

Звичайно, ми його більше ніколи не бачили, і радше за все він просто хотів заробити якогось шилінга. Є такі нахаби, які вештаються вздовж берега і досить непогано заробляють. Влітку вони тиняються біля річки і в такий спосіб шантажують довірливих простаків. Вони видають себе за уповноважених власника. Найкраще в таких випадках — залишити йому свої ім'я та адресу, щоб власник, якщо він справді має якийсь стосунок до цього всього, зміг викликати вас до суду і довести, що через те, що ви сиділи на шматкові його землі, ви завдали йому якихось збитків. Та переважно люди за своєю природою настільки ледачі й сором'язливі, що їм простіше щось йому дати, сприяючи цьому шахрайству, аніж покласти цьому край, показавши бодай би трішечки твердості характеру.

Якщо ж справді є власники, яких можна в цьому звинувачувати, то їх потрібно викривати. Егоїзм прибережних власників зростає щороку. Якби це їм було під силу, вони перекрили б вздовж усю Темзу. На невеличких притоках чи десь на заводях вони вже так і роблять. У дно річки вони забивають палі, від берега до берега натягують ланцюги і на кожному дереві прибивають цвяхами величезні таблички з попередженнями. Від одного вигляду цих табличок у мене всередині все закипає. Мені хочеться їх позривати і товкти ними по голові того, хто їх начіпляв, доки з нього не вийде дух, а потім поховати його і поставити йому ту табличку на могилі замість надгробка.

Про свої почуття я розповів Гаррісові, на що він відповів, що в нього вони ще гірші. Він сказав, що він убив би не тільки того, хто наказав начіпляти цих табличок, а й усю його сім'ю, усіх друзів і всіх родичів, а потім спалив би їхній будинок. Я зауважив Гаррісові, що, на мою думку, це вже занадто, але він відповів:

— Аніскілечки. Вони насправді того заслуговують. Я ще й якихось веселеньких пісеньок заспівав би на згарищі.

Мені було прикро бачити в Гарріса таку кровожерливість. У своїй інстинктивній жадобі до справедливості ми не повинні опускатися до звичайної помсти. Мені довго довелось переконувати Гарріса, щоб пробудити в ньому більш християнське ставлення до цього, і, зрештою, це вдалося, Гарріс пообіцяв, що він дасть спокій друзям і родичам і не співатиме на згарищі пісеньок.

Якби вам коли-небудь довелось почути, як Гарріс співає жартівливі пісеньки, ви зрозуміли б, яку послугу я зробив для людства. У Гарріса нав'язливе переконання в тому, що він уміє співати жартівливі пісні. Його друзі, яким доводилось його слухати, зовсім іншої думки. Вони всі переконані в тому, що Гарріс не вміє і ніколи не зуміє співати, і взагалі йому не можна дозволяти навіть намагатися це робити.

Коли Гарріс відвідує якусь вечірку і його просять заспівати, він відповідає:

«Але ви знаєте — я співаю лише жартівливі пісеньки». І говорить він це таким тоном, щоб всім було зрозуміло: він співає їх так, що достатньо один раз почути і можна помирати.

— Чудово, — говорить господиня. — Заспівайте нам одненьку, містере Гарріс.

Гарріс встає і з сяючою посмішкою великодушного джентльмена, який збирається подарувати комусь щось надзвичайне, підходить до рояля.

— Попрошу тиші, — говорить господиня, — зараз містер Гарріс співатиме жартівливу пісеньку.

— Як цікаво, — перешіптуються всі, поспішають із оранжереї, спускаються по сходах, закликають усіх гостей з цілого будинку, збираються